Гетьман запорозького козацтва Яків Нерода більше відомий в історії як Яцько Бородавка. Походив він із міщанської православної сім’ї, в молоді літа здобув непогану освіту.
Збереглися його листи, писані кирилицею, каліграфічним почерком. Та де народився Нерода, де і як пройшли його юнацькі роки та коли прибув на Січ, достеменно невідомо. Можна з упевненістю стверджувати, що Нерода брав участь у всіх походах гетьманів Сагайдачного і Барабаша, у тому числі і в поході на Москву.
Достатня, як для того часу, освіта, добре володіння шаблею і мушкетом та природний ораторський хист швидко висунули Нероду у число авторитетних січових старшин. Намагаючись завжди, в тому числі і в бою, бути першим, він мріяв про гетьманську булаву. Що являлося причиною його відверто непримиренної налаштованості до поляків – невідомо, але десь уже з 1617 року Нерода виступає, і не без успіху, найбільшим опонентом Сагайдачного, що відрізнявся поміркованістю своїх дій, особливо у стосунках з Річчю Посполитою.
У 1619 році, коли гетьман Сагайдачний намагався дипломатичним шляхом домогтися від Польщі визнання православної віри і збільшення козацьких прав і привілеїв, саме Нерода звинуватив його в угодництві та зраді і через своїх прихильників позбавив Сагайдачного булави.
При цьому, як стверджують деякі дослідники, Нерода припускався і особистих сутичок з гетьманом.
Гетьманом обрали Якова Нероду, який головним дипломатичним аргументом завжди виставляв нагострену козацьку шаблю. Така позиція і таке лицарство були більш зрозумілими козацькій масі, яка і не могла, і не хотіла бачити, що дипломатією можна домогтися більшого ніж шаблею, і вела власні рахунки як з турками, так і з поляками.
Яків Нерода належав до тих козацьких полководців, які вміли виграти бій, але завжди програвали в переговорах.
Обійнявши керівництво Запорозьким військом, Нерода-Бородавка на радість своїх прихильників одразу ж проголосив морський похід. Сформувавши ескадру із півсотні чайок, гетьман сміливо взяв курс до стін Стамбула.
Досвід, набутий в походах із Сагайдачним, звичайно згодився, що дало можливість Нероді замахнутися на ще більшу славу чим була у його вчителя. Вдершись у Стамбул запорожці розгромили частину його переляканого гарнізону і пограбували передмістя. Деякі архівні документи стверджують, що турки з криком „сагайдак-шайтан” втікали, лише завбачивши козацькі чайки. Затим Нерода зі своєю ескадрою добряче пошарпав чорноморське узбережжя Туреччини.
Підчас цього походу, що тривав майже все літо, Яків Нерода виявив себе талановитим флотоводцем; всі битви з ворогами як у морі, так і проведені ним десанти з моря, були успішними. Втрати козацької ескадри були невеликими, козаки доставили на Січ кілька сотень визволених невільників, тож і слава Нероди як флотоводця надзвичайно виросла.
Але гетьман бажав більшого і вирішив збільшити число своїх прихильників. Для цього, не рахуючись з реаліями, він проголосив козаками всіх, хто бажає ними бути, тобто майже всіх чоловіків України. Це породило мало не повстання селян, які почали масово записуватися в козаки. Навесні 1621 року поблизу Білої Церкви зібралося понад 50 тисяч озброєних селян, що називали себе городовими козаками.
Це військо не мало ні організації, ні хоч якогось забезпечення, тож доволі скоро почало громити все навкруги – як говорили, „на козацький хліб”.
Сполошився і польський король, який побачив у діях Нероди зародки повстання і розбрату, що в період навислої турецької загрози могло призвести до катастрофи як польського, так і українського народу. Невдоволена таким розвитком подій частина запорожців обрала собі за гетьмана Петра Сагайдачного. Таким чином стало два гетьмани з двома арміями – один у Києві, другий на Січі.
У султанському Дивані уважно стежили за розвитком подій в Речі Посполитій і вирішили, що настав слушний час розправитися з польською державою і козаками, які почали ворожнечу між собою.
Турецький султан Осман II, зібравши під свої знамена 400-тисячну армію, рушив в Україну. В час смертельної небезпеки Сагайдачний запропонував Бородавці звести воєдино козацьке військо і виступити на допомогу Польщі. Нарада двох гетьманів з цього питання відбулася у Сухій Діброві під Білою Церквою.
На нараді Яків Нерода виступив з палкою промовою перед козацькою старшиною. Не лише поляки і турки, а й весь світ тремтить перед Військом Запорозьким, запевнював себе і присутніх Нерода. Тож рубати всіх їх треба і рубати впень!
А тим часом султан з військом сунув на Україну. Козацька рада все-таки прийняла рішення йти на допомогу Польщі і зобов’язала Сагайдачного їхати на переговори до короля, а Нероду – готувати і вести Військо Запорозьке до Дністра, куди вже виступала польська армія.
Гетьман Бородавка повів в Молдову 40-тисячну козацьку армію. Якщо в морських походах він виявив себе вдалим флотоводцем, то в сухопутному поході військове щастя не завжди було на його боці. Зненацька напавши на молдовську фортецю Сороки і зруйнувавши її вщент, гетьман пішов воювати володіння турецького васала молдовського господаря. І там невдало зачепився з ординцями. В ході боїв на марші козацьке військо, ще не зустрівши головних сил турків, зазнало значних втрат. Повернувши свій корпус під Хотин, Нерода не поспішав координувати свої дії з поляками. Все це спричинило ситуацію, коли з прибуттям до військ під Хотин Сагайдачного Яків Нерода був скинутий з гетьманства. Командування над об’єднаним козацьким військом прийняв Петро Сагайдачний.
А далі свідчення сучасників тих подій розходяться. За одними даними, Сагайдачний, ставши гетьманом, наказав закувати Нероду у кайдани і віддав його під суд. За цими джерелами за втрати товариства та недостатню підготовку війська до війни козацький суд виніс Нероді смертний вирок, за яким 08.09.1621 року його було страчено. За цими свідченнями Петро Сагайдачний вже на смертному одрі „частину своїх статків заповів віддати на упокій душі невинно убієнного Яцька,” напевно, відчуваючи власну вину за передчасну смерть свого бойового попередника („Інфоблок.” Дрогобич, 25.06.2004).
За іншими даними, Сагайдачний відіслав Нероду з війська на Січ, де він залишався в числі січової старшини. За цими джерелами, після смерті Петра Сагайдачного козаки знову обрали Якова Нероду гетьманом, і він, пробувши ним деякий час, помер на Січі у січні 1623 р.
Події, які сталися по смерті гетьмана Сагайдачного, взагалі-то відповідають останній версії: достеменно відомо, що після пишного похорону Сагайдачного Польща відмовилась від всіх даних йому обіцянок і грамот. Причинами такої різкої зміни політики польського уряду щодо своїх спасителів від турецького рабства могло бути небажання короля Сигізмунда III мати справу з Неродою із-за його антипольської позиції, відсутність дипломатичного хисту і постійне бажання вирішувати проблеми шаблею, а не переговорами.
Та як би там не було, але ім’я Якова Нероди належить флотській історії України. Українські військові моряки мають знати і шанувати пам’ять цього талановитого флотоводця, який по-своєму бачив історію, не жалів свого життя в боротьбі за права і волю свого народу, розвивав бойові традиції і зміцнював козацький флот України.