Розквіт військової слави флотоводця козацького флоту осавула Нечая припадає на 1570 – 1580 роки.
Вперше прізвище осавула Нечая згадується в архівних хроніках 1575 року, як командира козацької флотилії, що з Чорного моря забезпечувала похід в Крим гетьмана Богданка (Богдана Ружинського).
П’ять тисяч козаків на сотні чайок під командуванням Нечая вийшли в море і блокували Козлов і Кафу. В портах цих приморських міст флотилія Нечая знищила всі турецькі судна, а потім висадила морський десант і блокувала Кафу з боку Кримських гір. Коли підійшли основні сухопутні сили гетьмана Богданка, Кафа була вже в облозі. Під час спільного штурму турецької фортеці з берега і моря турецький гарнізон було знищено, і Кафа перейшла до козацьких рук. Внаслідок бою із неволі було звільнено понад 500 невільників.
Розгромивши Кафу, козацьке військо берегом і морем направилось до Козлова (Євпаторія), де теж знаходився великий невільничий ринок. А далі трапилась виняткова, як для того часу, подія.
Десь у районі нинішнього Сімферополя, коли козацьке військо переходило Салгір, їм назустріч вийшло… посольство від хана з дарами і проханнями не нищити Крим, та ще при цьому привело 713 невільників, що перед тим були захоплені в Україні.
Зваживши на велику кількість визволених невільників та багатий відкуп, гетьман Богданко направився на Січ, звелівши своєму флоту йти визволяти побратимів з неволі в Трапезунд і Синоп. Нечай, у ранзі наказного отамана, рано-вранці взяв курс з Козлова до Синопа.
Навіть сучасний флот вимагає відповідної підготовки і майстерності для такого походу. І сьогодні найсучасніші технології мореплавства не завжди гарантують йому безпеку в Чорному морі.
Тож важко навіть уявити, як отаман Нечай після жорстокого бою в Кафі й виснажливого переходу в 400 км на веслах зважився на похід до турецького узбережжя. Але похід відбувся. Через добу козацька ескадра вдерлася спочатку в Синоп, в це „місто кохання”, а потім заволоділа й Трапезундом. У цих портах відчайдушною атакою козаки потопили турецькі кораблі, розгромили берегову охорону та визволили велику кількість невільників, серед яких виявилось чимало запорожців. У цьому поході моряки козацького флоту виявили себе справжніми морськими лицарями, витривалими і досвідченими моряками, для яких смертельна небезпека і морська стихія стали способом їхнього життя. Поповнивши свою ескадру захопленими турецькими сандалами, заповнивши їх звільненими невільниками та посадивши за весла полонених яничар, Нечай благополучно повернув свою флотилію на Січ.
Скупі історичні хроніки розповідають, що слава Нечая досягла Варшави - столиці Речі Посполитої, і була не менша за славу гетьмана Богдана Ружинського.
Удари козацького флоту в середину Турецької імперії, куди європейці не могли сягнути й думкою, явили його Європі як силу, спроможну протистояти мусульманській експансії. Тож не дивно, що польський король Стефан Баторій, намагаючись відтягти турецькі сили з Дунаю, вже сам просить козаків здійснити похід до берегів турецького Кавказу.
У похід вирушила козацька флотилія із трьох тисяч українських морських піхотинців, яку знову очолив осавул Нечай. Цей похід став однією з найблискучіших бойових операцій козацького флоту взагалі. За бойовими підсумками Нечая зміг перевершити лише гетьман Петро Сагайдачний. У цьому поході Нечай виявив себе не лише відважним і мужнім флотоводцем. Він довів всім, що українські козаки є досконалими моряками, прекрасно знають географію і лоцію Чорного моря і по праву в ньому домінують.
Відповідно до поставленого гетьманом Богданком завдання, стрімким переходом з Дніпровського лиману через відкрите море козацька ескадра з’явилась біля гирла Кубані. Крейсуючи там, вибила турецький флот з Керченської протоки, потім пішла рейдом по Кавказькому узбережжю. Турки там козаків не чекали. Десантом з моря Нечай бере штурмом одну за одною турецькі фортеці, що стояли на місці нинішніх Туапсе, Сухумі, Поті і Батумі. Знаючи, як нечаївці „люблять” Трапезунд та „кохаються” в Синопі, Стамбул направив туди підкріплення. Та Нечаю і цього разу пощастило взяти на абордаж турецькі галери, а штурмом з моря Трапезунд і Синоп. Захопивши на стінах фортець чимало гармат і озброївши ними захоплені там же турецькі судна та посадивши на них визволених невільників, зміцніла флотилія Нечая направилася до Босфору.
Окуривши димом стамбульські мури та наробивши там переполоху, ескадра Нечая пройшлася ще й болгарським узбережжям. До самого гирла Дунаю Нечай зі своїми морськими піхотинцями громив турецькі фортеці. Тут йому стали в нагоді важкі турецькі галери, які він вів у своєму авангарді.
Останнім чорноморським турецьким містом, яке впало під Нечаїв бунчук, була Кілія.
Тривалий похід ескадри Нечая Чорним морем був першим в історії козацького флоту бойовим походом по всьому чорноморському узбережжю. Не лише для Польші, а й для Європи, та й для самого Стамбула він став незвичайним.
Бойовий рейд ескадри Нечая був на межі людських можливостей – в суцільних боях на морі і на березі, фактично всередині самої імперії козацька ескадра пройшла непереможно і продемонструвала світові, що грізна Осяйна Порта не така вже і непереможна. Саме після цього походу турецькі султани втрачали сон при звістці, що українські козаки вийшли в Чорне море.
Врешті, походи Нечая наочно спростовують незграбні спроби деяких далеких від морської справи істориків довести, що українські козаки не мали морської практики і не вміли користуватися і воювати на великих кораблях.
Без захоплення важких турецьких галер, без уміння ними управляти та використовувати їх у бою рейд Нечая, звичайно, таким звитяжним би не видався.
А турецькі галери Нечаю довелось таки спалити. Частину під Очаковом, інші – під Аслан-Керменом.
Бойовий рейд Нечая Чорноморським узбережжям справив на польського короля, сейм і суспільство надзвичайне велике враження. Учасники походу стали національними героями не лише України а і Польщі. Якщо раніше поляки грозили козакам за морські походи всіма карами небесними, то цього разу всіх учасників походу нагородили привілеями, чинами і подарунками. Річ Посполита уміла шанувати подвиги коли це було вигідне полякам.
А козацький флотоводець Нечай виявив себе справжнім адміралом козацького флоту України. На жаль, ні козацькі, ні польські архівісти не залишили, (а може, не зберегли чи знищили спеціально?) хроніку життя цього відважного морського лицаря України. Ми, його нащадки і послідовники, не знаємо навіть його імені, звідки походить, де навчався. Не знаємо, коли помер та де його могила. Певно вона була розрита єкатерининськими яничарами під час останнього руйнування Січі.
Так, з надією, що не відродиться, нищилась морська слава України. Та вона, як купина, виявилась незнищенною. Із залишків козацьких архівів знаємо, що Нечай завершив свою флотську службу Україні кошовим отаманом Запорозької Січі і, як кошовий, готував у походи флотилії полковника Карпа Перибийноса, свого талановитого учня.
В особі запорозького адмірала Нечая наша Україна має особливо талановитого флотоводця, що на межі XVI – XVII століть прославив Україну як морську країну на всю Європу, а Чорне море перетворив в Козацьке море. І було б цілком справедливо, якби один із бойових кораблів Військово-Морських Сил України носив на борту славне і горде ім’я кошового отамана Нечая.