На театрі російсько-турецької війни 1768 – 1774 рр. Військо Запорозьке було найбільшою ударною силою російської армії, яка на той час мала лише важку кінноту. Досвідом ведення боротьби з турецько-татарськими військами в степових умовах російська армія не володіла, тому з такою „зичливістю” російський уряд ставився до запорожців.
До того ж Чорне море для Росії було недоступним, і Туреччина мобілізувала всі свої політичні і військові сили, аби перешкодити Санкт-Петербурзькому двору створити потужний Чорноморський флот. Але існував козацький флот на Запорожжі, і російське командування відводило йому важливу роль у своїх військових операціях.
У 1772 році фельдмаршал князь Г. Потьомкін воював на Дунаї. В тому районі активно діяв турецький флот і своїм десантом з моря не дозволяв російській армії вийти до чорноморських берегів.
Для створення противаги турецькому флоту царський уряд запросив у Війська Запорозького допомоги козацького флоту. На військовій раді коша, розглянувши царське прохання, вирішили сформувати нову флотилію. На підготовку чергового морського походу запорожців з царської казни було виділено 5000 рублів.
Запорозькі корабели взялися будувати на „корабельній” верфі, що знаходилася на Малій Хортиці, нові бойові чайки. Як писав командувач 2 російської армії граф Панін, козацькій флотилії ставилось завдання охороняти тили російської армії „и всю империю от покушений неприятеля”. До кінця квітня козацька флотилія була збудована і споряджена до походу.
На Січовій раді замість померлого від тяжких ран Якова Сідловського командиром козацького флоту було обрано полковника Мандру.
Він мав великий досвід морської служби, добре знався на лоції району бойових дій, був досить освічений і провів великий обсяг гідрографічних і геофізичних робіт в минулій експедиції.
Козацькому флоту належало проводити бойові операції від Дніпровського лиману до Дунаю. З цією метою козацький флот розділили на дві флотилії: Дунайську очолив сам Мандра, а Дніпровську, що нараховувала 20 чайок і призначалась для блокування Очакова, очолив полковник Рубан.
Слід зауважити, що для десанту з моря, а більше для боротьби з козацьким флотом, на турецьких бойових кораблях були створені антиабордажні десантні загони, які називалися „абазами”. Подібні загони для абордажного бою завжди були і на козацьких чайках. Два, так би мовити, десантно-штурмових полки, якими командували полковники Гук і Дукич, увійшли до складу флотилії Мандри.
5 травня 1772 року флотилія полковника Мандри вирушила з Січі у другий дунайський похід. Їй належало блокувати дії турецького флоту в дунайському районі. Крім цього, Мандра мав обов’язок вести „Журнал бойових дій” з ґрунтовним описом узбережжя та складати карти району плавання.
Прорвавшись без втрат повз турецькі військово-морські бази в Очакові й Кінбурні, Мандра, притримуючись узбережжя, взяв курс на Дунай.
Та море видалося неспокійним, а коли козаки вийшли на траверз Хаджибею, взагалі розігрався шторм. Довелося козацькій флотилії перечікувати негоду в лиманах біля Хаджибею, а потім – Акермана. Та все ж таки уникнути удару стихії козакам не вдалося. Вже майже при підході до гирла Дунаю козацьку флотилію наздогнав шквальний вітер, на морі розігрався шторм. Великі хвилі, які на мілководді перетворювалися у величезні водяні вали-буруни, розтрощили дві чайки Канівського й Вищестебліївського куренів. Була втрачена зброя і припаси, загинуло троє козаків. Врешті, у важкій боротьбі зі стихією Мандрі вдалося увійти в один з рукавів Дунаю.
Через кілька днів, облаштувавши потріпані стихією бойові кораблі та встановивши зв’язок з російсько-козацькими військами, Мандра розпочав бойові дії на Дунаї.
У той час турецька армія, її гарнізони в Силістрії, Ізмаїлі та Рені у значній мірі отримували підтримку турецького флоту. Козацька флотилія вступила в боротьбу з ним, і почала зривати турецькі переправи через Дунай.
В боях протягом перших трьох місяців козаки втратили майже сотню чоловік.
Операції козацької флотилії не припинялися і протягом зими. Сьогодні важко й уявити, як велося козакам цього походу, бо вони не мали бази відпочинку, а все узбережжя для них було ворожим.
У березні 1773 року російська армія розпочала активні бойові дії. Запорозький флот зосередився в районі Силістрії і фактично з 7 червня заблокував її з боку ріки. Коли війська фельдмаршала Рум’янцева розпочали штурм міста, козаки, чого турецький гарнізон не чекав, атакували Силістрію з боку порту. Прорвавши оборону своїм десантом, козаки вдерлися в місто, фактично відкрили ворота російським військам, чим і вирішили успіх бою. Під час цього жорстокого бою був важко поранений полковник Дукич, який невдовзі від одержаних ран помер.
У боях з турецьким флотом Мандрі вдалося захопити десять ворожих кораблів, які він включив до складу своєї флотилії і збільшив свій бойовий потенціал. У цей же час ескадра полковника Рубана разом із полком морських піхотинців полковника Пилипа Колпака розгромила під Кінбурном п’ять турецьких шебек та розбила в Криму турецький десант. Головнокомандувач російської армії фельдмаршал Рум’янцев високо оцінив дії козацької флотилії та її морської піхоти. Він відзначав, що козаки уславились „похвально знаменитыми заслугами и преданным отправлением службы… имея преимущественное над ним (над турецьким флотом. – Авт.) искусство и на воде”.
У ході дворічного походу запорозькі моряки організували ще й розвідувальну та дипломатичну службу.
На той час Росія не мала дипломатичних відносин з Туреччиною та Кримом. Тому відомості про зовнішньополітичні прагнення і внутрішнє становище Турецької імперії, що їх запорожці доставляли в Санкт-Петербург, мали надзвичайне значення. Про це свідчать архівні „Секрети коша Запорозького”.
10 липня 1774 року Росія підписала з Туреччиною Куйчук-Кайнарджийський мирний договір. Як тільки змовкли гармати, компліменти імператриці та її вельмож на адресу запорожців разом зі всіма їхніми надіями розвіялись, як гарматний дим.
За укладеним договором Кримське ханство визнавалося самостійною державою і, щоби улестити хана, Катерина ІІ віддала Криму запорозькі землі по річках Кам’янці, Конці, Білозерці та Рогачику, а всі запорозькі перевози через Буг, Дніпро, Самару, Солону і Базавлук забрала до царської казни та відібрала в коша Прогноївську паланку.
Робилося це в час, коли запорожці перебували ще на „лінії”, тобто на війні. Сподівання запорожців, що вони вірною службою і кривавими жертвами зможуть повернути собі відібрані у них землі і права, стали марними. Та, не знаючи про ці події, запорожці поверталися на Січ сповнені надій.
Наказ повертатися на Січ полковник Мандра отримав лише 15 вересня. Зима того року видалася ранньою і морозною. 21 вересня козацьку флотилію посеред моря знову наздогнав сильний шторм. У боротьбі зі стихією та при спробі зайти в Дністровський лиман сім бойових чайок були розбиті об скелі і затонули, в морській пучині загинуло більше 50 козаків.
Перечекавши стихію біля стін Акермана, козацька флотилія рушила до Дніпра. Козаків з потоплених чайок на чолі з полковником Гуком Мандрі прийшлося направити на Січ суходолом.
Приєднавши до себе у Дніпровському лимані ескадру Рубана, флотилія полковника Мандри напівобмороженою 14 листопада врешті-решт повернулася на рідну Січ. Зустрічали флотилію за козачим звичаєм гарматною пальбою і молебнем. Січ ще не знала про наслідки миру та про те, що її доля у царській столиці вже була вирішена, то й раділа перемозі на війні.
Полковник Гук, що вів своїх козаків через Бендери, прибув на Січ лише 27 січня 1775 року. Ці козаки вже мало походили на грізних морських піхотинців, бо майже всі були скалічені, обдерті, поморожені і голодні. Весь неблизький шлях з Акермана до Січі вони були позбавлені будь-якого забезпечення з боку російської влади.
Так завершився останній більш ніж дворічний бойовий похід флотилії Війська Запорозького.
4 червня 1775 року російський генерал-поручик Текелій регулярним військом та донськими козаками, що разом налічували майже 90 тисяч чоловік, Січ знищив. Запорозьку старшину, непереможну на полі бою, закували у кайдани і вирядили до столиці, а звідти – кого на Соловки, кого – до Сибіру.
Подальшу долю полковника Мандри ще належить вияснити. Його імені немає серед арештованої старшини, але немає і серед помилуваних, кому повернули зброю. Можливо, Мандра з більшістю запорожців відбув на Дунай…
Полковнику Мандрі судилося стати останнім флотоводцем козацького флоту Війська Запорозького Низового. Його героїчний дворічний Дунайський похід став завершальним актом трьохсотрічної бойової діяльності козацького флоту України.
Але водночас він відкрив нову сторінку морської історії України.
Полковник Мандра навічно вписав своє ім’я в ряд видатних флотоводців нашої держави. Ми не знаємо його імені, де народився і де його могила. Його прізвища не знайти у різноманітних енциклопедіях і сьогодні. Тож справа нашої честі повернути героїчне ім’я видатного флотоводця історії вітчизняного флоту. Ратний подвиг і бойова біографія полковника Мандри були, є і навічно залишаться прикладом вірного служіння рідному народу для всіх українських моряків.