Із розгромом Січі військами Петра I і спаленням великої кількості бойових чайок біля Перевалочної у 1709 році козацький флот все ж таки не загинув. Більшості козаків удалося вийти на чайках з оточеної Січі і стати кошем в Олешках, біля нинішнього Цюрупинська, у володіннях кримського хана. Серед тих, хто убув, так би мовити, в еміграцію в Олешки, був і полковник Іван Малашевич.
У Олешках серед козаків із часом склалися дві партії: одна - прихильники Івана Мазепи, які твердо відстоювали державність України, друга, яку очолив Іван Малашевич, була прибічником московського протекторату.
У 1714 році ця партія перемогла і Малашевича обрали кошовим отаманом. По суті це все, що відомо про кошового до цього часу.
Відомий історик козаччини Д. Яворницький характеризує його так: „Це був один з видатних отаманів початку XVIII століття. Спокійний, розважливий, прямий, чесний і богобоязливий, Малашевич був щиро відданий російському государеві й, очевидно, вважав своїм обов’язком так чи інакше повернути запорожців на попереднє місце під скіпетр російської держави”.
Новообраний кошовий тут же направив клопотання гетьману Самойловичу, щоб той просив Петра I про «помилування» запорожців.
Та цар „помилувати” не захотів. Коли горді козаки прознали, що їхній кошовий молить гетьмана і царя про їхнє „помилування”, то страшно обурилися – на рідній землі вони себе винними не вважали. І відняли у Малашевича отаманську булаву. В 1716 році Малашевича знову обрали кошовим, і він знову домагається царської милості. Проте монарху запорожці були непотрібні, а імператриця Катерина I ще й організувала справжню економічну блокаду січовиків.
Проте наближалася нова російсько-турецька війна і Санкт-Петербургу козацькі шаблі і флот знову стали необхідні. Тож 31 серпня 1733 року своїм указом імператриця „пробачає” запорожцям усі їхні провини і бере їх під свою царську руку. Козаки дістали можливість повернутися на рідну землю й 31 березня 1734 року заклали Нову Січ на річці Підпільній, притоці Дніпра.
Указ імператриці став причиною того, що козаки знову позбавили кошового булави, але ненадовго. Через кілька місяців Іван Малашевич знову в чині кошового разом зі своїми однодумцями-старшинами у Білій Церкві складає присягу на вірність російській короні. Мрія кошового здійснилася, і незабаром у Лубнах з великим задоволенням Малашевич підписав з фельдмаршалом Мініхом угоду про підпорядкування російському командувачу свого коша та взяв зобов’язання охороняти „російські кордони” на українській землі.
Облаштувавши Підпільницьку Січ, кошовий Малашевич взявся будувати флотилію та готувати її до бойових дій. Завдання було не з легких, бо майже 30 років козацький флот в походи не ходив і бойових дій не проводив. Треба було фактично заново формувати флотилію, починати все спочатку, та Малашевич зі своїми козаками через рік із завданням впорався.
У 1736 році в ставці фельдмаршала Мініха Малашевичу поставили завдання блокувати турецький флот та дії татарських загонів і козацький флот вступив у чергову російсько-турецьку війну. Того ж року козацька ескадра з 10 чайок зруйнувала турецьку фортецю Кінбурн, захопила у турків всю їхню артилерію та один бойовий корабель, про що Мініх зараз же повідомив у столицю.
У 1737 році запорожці в авангарді військ фельдмаршала графа Леслі здійснили похід у Крим. Сухопутний корпус запорожців відзначився при штурмі Перекопу, Козлова (Євпаторії) і ханської столиці Бахчисарая.
Козацька флотилія вела бо¬йові дії в Дніпро-Бузькому лимані, а потім, маскуючи дії сухопутної армії графа Леслі, вела розвідувальні диверсії в районі Дунаю.
Як підкреслювалося у тогочасних донесеннях російського командування, козацька флотилія особливо відзначилася при штурмі армією Мініха Очакова.
Сам фельдмаршал Мініх „храбрые их поступки при Дворе так выхваливал, что им присланные от Е.В. вместе с милостивою грамотою, один большой и четыре малых штандарта с государственным гербом, бунчук, обшитый золотой парчой, серебряная позолоченная булава для кошевого и другие позолоченные, серебряные и каменьями осыпанные знаки, также знатная сумма денег в подарок”.
Як склалася в подальшому доля Івана Малашевича – невідомо. У 1738 році вже кошовий Іван Білецький разом з віце-адміралом Сенявіним обирали місце для судноверфі „на острове, именуемом Вышних Хортиц, лежащем ниже порогов в 10 верстах”. Цей же кошовий водив авангард військ Мініха до Дністра у новій війні з турками.
Та як би не склалася його доля, кошовий отаман Іван Малашевич належить історії вітчизняного флоту. Він відродив козацький флот і його бойову славу в період жорсткого переслідування російськими імператорами всього українського. Як флотоводець свій бойовий шлях Іван Малашевич пройшов з честю, його ім’я, його заслуги перед Батьківщиною мають бути шановані у Військово-Морських Силах України.