Уроки українського флоту:
КНИГА СПОГАДІВ ТА ПОПЕРЕДЖЕНЬ

Широко відома п'єса офіційного радянського драматурга Олександра Корнійчука з назвою "Загибель ескадри". Її було присвячено подіям на Чорноморському флоті в 1918 році. Незважаючи на патологічну брехливість і політичну заангажованість цього твору "соціалістичного реалізму", назву п'єси можна вважати символічною. Загибель ескадри, втрата Україною потужного військово-морського об'єднання на півдні країни стала прологом загибелі українського "державного корабля", зникнення України з політичної карти Європи. Якби незалежна українська держава зберегла військовий флот, а відтак смугу чорноморського узбережжя, то фінал воєнних дій 1918 - 1920 р.р. міг би бути іншим, навіть всупереч трагічній для нашої країни загальній стратегічний ситуації, бо контроль над узбережжям, над його портами змусив би держави Антанти по іншому ставитися до України як реальної сили. Україна, що воювала б в такий спосіб, унеможливила б свою воєнно-політичну ізоляцію, забезпечила би можливість урізноманітнення своїх зовнішньополітичних альянсів. Утрата флоту, втрата Чорного моря стала втратою країни...
До цього призвів цілий ланцюг помилок, нерозуміння, безвідповідальності, геополітичної наївності, млявості, нерішучості. На жаль, чимало помилок 1918-1920 р.р. повторюються й сьогодні, на межі століть і тисячоліть.
Книга Мирослава Мамчака покликана нагадати про страшні і криваві уроки загибелі українських ескадр як надійного гаранта національної безпеки нашої держави.
Новацією рецензованої книги є докладні відомості про українських флотоводців древньої України та козацької доби, про що інші дослідження або не згадували, або згадували дуже побіжно. Більшість цих витязів моря, їхні героїчні звершення до сих пір ще привласнені історичними підручниками наших сусідів. "Флотоводці України" повертають їх історії національного флоту. Врешті, морська історія України як у загальній так і у військовій історії нашої країни окремо не виділялась і не є широко відомою в Збройних Силах нашої держави. Ця книга є однією із перших спроб узагальнити морську історію України через біографії і бойові звершення вітчизняних флотоводців та хронологію морських походів.
Вперше вона відкриває для широкої громадськості діла і звершення командувачів українського Державного флоту часів української національної революції 1917 - 1922 років, що був попередником сучасного флоту України. Їх біографії - славетна сторінка в боротьбі нашого народу за волю і незалежність. Книга Мирослава Мамчака повертає їх славні імена із забуття, штучного історичного небуття, на яке імперія послідовно засуджувала всіх своїх супротивників.
Непростим був їхній вибір, важким, страждальним, адже все їх життя, освіта, досвід, виховання мали орієнтувати їх на скептичне ставлення до української ідеї та української справи.
Здавалося, що імперії назавжди перекреслили в душах цих морських офіцерів особисте почуття української Батьківщини. Але відчайдушні зриви української нації не могли залишати цих людей байдужими. Історична доля рідного народу стала їхньою особистою долею, гіркою але шляхетною. Ці лицарі українського військового флоту заслуговують на нашу вдячну пам'ять. Проте, на жаль, чомусь нині, протягом державної самостійності нашої Батьківщини, імена українських флотоводців приховуються від українського народу, від нашої громадськості. Навколо цих імен - змова мовчання.
У фундаментальному виданні 2003 року "Севастополь на рубеже тисячелетий" згадали навіть всіх білогвардійських командувачів Чорноморського флоту періоду окупації Севастополя французькими, грецькими, британськими військами, але не знайшли можливості згадати жодного українського адмірала.
У місті Севастополі й дотепер відданість Україні вважається найстрашнішим компроматом, який переважає все інше. У випадку з командувачем українського Чорноморського флоту адміралом Андрієм Покровським цей компромат переважив його службу як начальника штабу Чорноморського флоту Російської імперії, участь у першій світовій війні, цілий "іконостас" бойових орденів - як російських, так і іноземних (зокрема, два ордени Почесного легіону Французької Республіки).
Не менш гідними людьми та бойовими офіцерами були й українські адмірали Остроградський, Клочковський, Білинський. Вони нічим не заплямили себе, на відміну від деяких комуністичних адміралів СРСР, які, тікаючи на Кавказ, задля лише врятування власного життя, кинули напризволяще поранених матросів... Але на їхню честь названі вулиці Севастополя, українських же адміралів вважають за краще віддати вічному забуттю.
Книга Мирослава Мамчака є відновленням історичної справедливості, що є дуже доречним в наш час, коли деякі не обтяжені знаннями власного минулого політики України "позичають" історію в сусідніх країнах, св'яткують чужі свята, охороняють чужі пам'ятки, геть занедбавши свої.
На наш погляд, книга є значним внеском у формування власного погляду українців на вітчизняну історію. Поза всяким сумнівом вона сприятиме вихованню національної гідності українського народу, насамперед нашої молоді, а також розумінню відповідальності за долю України як великої морської держави.
Водночас ця книга є книгою-попередженням, книгою-дзвоном, книгою, що має змусити нас усіх прокинутися, подивитися навколо, збагнути, що відбувається і що треба робити.
Штучне гальмування розбудови Військово-морських сил України, що стало особливо помітним в останні кілька років, постійні поступки опонентам української державності, нехтування національними оборонними інтересами України веде до трагедії, до катастрофи. Таке вже було в нашій історії, і воно не повинно повторитися. Ми не маємо права допустити загибелі нашої ескадри, що зветься Військово-морськими силами Збройних Сил України, що зветься, зрештою, Україною.

Ігор ЛОСЄВ,
кандидат філософських наук,
доцент Національного університету
"Києво-Могилянська академія."