Вийшовши після бою в Козлові у відкрите море, запорожці в похідних умовах провели раду і обрали за отамана полковника Григорія Лободу, відважного в битвах і витривалого в походах полковника.
Завдяки його досвіду козаки зуміли відбитися від татар в Козлові та без значних втрат вийти в море.
Упорядкувавши чайки та віддавши останню шану загиблим козакам, козацька ескадра взяла курс до Білгорода, в якому, як було відомо, султан проголосив збір свого війська для походу на Угорщину і Польщу. Козаки вирішили і собі „пристати” до турецьких причальних стінок.
У Білгороді, звичайно, козаків ніхто не сподівався. За інформацією, що приходила до білгородського калги, Польща від страху перед майбутнім турецьким наступом принишкла, а козаки поховалися у дніпровських плавнях. Тож в Білгороді готувалися до наступу, а не до оборони.
Підійшовши вночі під стіни Білгородської фортеці, Лобода висадився десантом і стрімкою атакою взяв Білгород з ходу. Ще до сходу сонця білгородський пожар освітив Дністровський лиман, хто куди по степах розбігалися вцілілі яничари, турки і татари. А козаки, завантажившись здобутими трофеями, як переможці, давши фальконетами прощальний залп, направились на рідну Січ. Так славно козаки завершили 1589 рік.
Король і польський сейм сипали прокльони на голови козаків, вважаючи їх за головну причину турецької експансії. А козаки, відчувши в собі потребу, взялися будувати нові чайки. І вчасно, бо довго чекати не довелось.
У 1593 році Григорій Лобода, уже кошовий отаман, знайшов нове застосування козацькому флоту. Польський воєвода в Києві князь Острозький, намагаючись хоч якимось чином обмежити запорожців, заборонив їм торгувати в Україні. Щоб „дійти справедливості на провинах”, Григорій Лобода вирішив піднятися ескадрою Дніпром до Києва і „погомоніти” з воєводою.
Князю Острозькому нічого іншого не лишилося, як підписати письмову угоду з Лободою про вільну торгівлю запорожців в Україні, а за заподіяні „кривди” відкупитися від нього 12 тисячами злотих. Одночасно польським військам в Україні було дано доручення зловити Лободу. Та військова ситуація була явно не на стороні Варшави.
Полякам вже не було ні часу, ні змоги „ловити Лободу”. Їх уже самих почали ловити турки і татари, котрі розпочали активно перевозити Чорним морем великі військові десанти в Білгород і ладнатися до військової експедиції в Угорщину і Польщу. Сам австрійський цісар Рудольф II прислав на Січ військові клейноди, гроші і просив у козаків військової допомоги.
Польща, не готова до війни з Портою, відчувала свою близьку катастрофу. Але замість об’єднання зусиль і захисту українців на сеймі 1593 року проголосила козаків „бунтівниками і ворогами держави”. А козацький отаман Григорій Лобода, прибувши з Києва на Низ, не зважаючи на польські зойки, розпочав кипучу роботу по підготовці великого морського походу.
Щоб перешкодити „бусурманам напасти на християн”, під проводом Лободи в море на більш ніж 100 чайках вийшло все Військо Запорозьке.Турків же, судячи з усього, мало чого навчив напад козаків на Білгород трирічної давності. Великі маси військ, що перевозились через це місто, зробили його знову безпечним.
Раптовою нічною атакою всього Війська Запорозького з моря Григорій Лобода взяв місто штурмом і вибив з нього турецький гарнізон. Блокувавши вихід з лиману, козаки захопили всі галери і турецькі сандали, і, „палаючими свічками” пустили їх на дно. До самого вечора козаки ловили окремі турецькі загони в білгородських степах. За свідченням сучасників, в цьому бою від козацької шаблі полягло більше 10 тисяч турків і татар, у тому числі більше 2 тисяч яничар.
Забравши білгородські гармати та трофейне турецьке добро і добре сплюндрувавши білгородські околиці, Лобода повернувся на Січ.
Ця звитяжна перемога українського флотоводця відбила бажання турецькому султану доставляти в Молдову морські десанти. Головні їх сили стали пересуватися берегом через Болгарію, а це вже значно затягувало початок бойових дій.
Не гаючи часу, наступного 1594 року Григорій Лобода спільно з Северином Наливайком на чолі дванадцятитисячного війська на прохання цісаря розпочали бойові дії в Молдові. Під Сучавою козаки розбили об’єднане турецько-волоське військо і зайняли столицю Молдови – Ясси. Козацький успіх змусив володарів Молдови, Угорщини і Семиграддя зректися турецького підданства і взяти протекторат австрійського цісаря.
Польща, тремтячи перед султаном, дотримувалася нейтралітету, а козаки вже краяли карту Європи. Турецький султан, звичайно, не міг спокійно дивитися, як українські козаки своєю шаблею рубають його імперію – одним махом відібрали половину європейських завоювань. На Молдову і Волощину посунула нова турецька армія. На допомогу своєму союзнику у 1595 році вже гетьманом Григорій Лобода споряджає сухопутні полки і створену ним Дністровську флотилію. Почергово ударами з суші і з води Лобода захоплює Тягиню (Бендери), знову відбирає у турків Білгород, бере штурмом Кілію на Дунаї, повністю руйнує Буджацьку орду і турецькі володіння на нижньому Дунаї. Але побачивши, що між волохами (румунами) і семигородцями немає згоди, що вони зраджують один одного і заодно козаків, Лобода повернувся на Січ. Повернувшись після дворічної війни з турками в Україну, Лобода побачив, що поляки взялися взагалі понищити не лише козаків, а й усіх українців, насильно їх ополячити і окатоличити. Загартовані в битвах за віру і волю, запорожці Григорія Лободи разом з козаками Наливайка стали на оборону народних прав. Так у 1595 році почалася перша народна війна з Польщею, яка, замість оборони України від загрози турків і татар, направила війська коронного гетьмана Жолкевського для її поневолення. У цій народній війні вперше в бойових діях проти поляків сухопутного козацького війська взяла участь і запорозька флотилія, операціями якої керував полковник Підвисоцький.
Вона у травні 1596 року громила польські війська Жолкевського і Потоцького при їх спробі перейти Дніпро під Києвом. А гетьман Григорій Лобода у травні 1596 року впав жертвою польських інтриг в козацькому таборі на Солониці перед генеральною битвою з польськими військами. Його смерть у значній мірі посприяла Жолкевському справити криваву тризну над козацьким табором на Солониці.