Богдан Хмельницький – найвеличніша військово-політична постать України. У старовину говорили, що Богдан – Богом даний козацькій Україні вождь, який зумів вирвати український народ з „лядської кормиги”, створити державу, згуртувати націю і поставити її врівень з народами європейських держав.
Під ударами козацького війська гетьмана Богдана Хмельницького розвалилася наймогутніша в Європі польська імперія – Річ Посполита, яку не зміг здолати і турецький султан. Богдан Хмельницький перекраяв карту Європи і привів свій народ до волі й незалежності. Як цим розпорядилася подальша історія, то вже тема іншої розмови.
Про війни і битви Богдана Хмельницького, що потрясли Європу, написано надзвичайно багато історичної і художньої літератури як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками. Проте й сьогодні майже не дослідженою залишається діяльність Богдана Хмельницького як флотоводця. І це тоді, коли молодість майбутнього гетьмана пройшла в морських походах. Саме ця сторінка біографії великого гетьмана є найбільш привабливою і значимою для військових моряків національного флоту України.
Рік і місце народження Богдана Хмельницького і досі залишаються причиною сперечань багатьох істориків. Метричних книг, які б точно вказали дату і місце народження майбутнього полководця, не збереглося. Вірменський історик Садок Баронч, що жив у Речі Посполитій, та академік І. Крип’якевич доводять, що родина Хмельницьких походить із села Хмільник, що під Перемишлем, звідки польська шляхта в 1594 році прогнала на „баніцію” (вигнання) родину небагатого реєстрового козака Михайла Хмельницького. Мати Богдана Хмельницького була козачкою з Переяслава.
Історично є доведеним, що у тому ж 1594 році притулок сім’ї Хмельницького надала дружина коронного гетьмана Речі Посполитої Станіслава Жолкевського, призначивши Михайла Хмельницького начальником двірської охорони свого замку у місті Жовкві, що під Львовом.
У 1605 році донька Жолкевського Софія виходить заміж за руського старосту Корсунь-Черкаського староства Яна Даниловича, який забрав Михайла Хмельницького до себе на службу сотником Чигиринської сотні реєстрових козаків.
Тож, за цими свідченнями, народитися у Чигирині Богдан Хмельницький ніяк не міг, бо прибув туди у дев’ятирічному віці. Найбільш вірогідним є те, що майбутній флотоводець України народився все ж таки у Жовкві в 1595 році.
За даними історика Наталії Полонської-Василенко, малий Богдан початкову освіту здобув спочатку в українській школі при церкві Різдва Христового у Жовкві, а потім, уже з Чигирина, батько направив його в єзуїтську „латинську” школу у місті Львові. Вчився юнак ґрунтовно, оволодів сімома мовами і незабаром вже служив при дворі польського короля.
Шаблю він тримав у руках з малих літ, добре освоював і батьківську козацьку науку. Тож нічого дивного нема, що молодий Богдан у 1620 році волонтером разом з батьком взяв участь у нещасливій для поляків битві з турками під Цецорою. У цій битві батько Богдана загинув у бою, а Богдан потрапив до турецького полону. З цього полону і розпочинається шлях Богдана Хмельницького у флотоводці.
Перші місяці для бранця були найважчими. Прикутий важкими ланцюгами до весла галери, Богдан разом з такими ж невільниками, як і сам, неодноразово пройшов вздовж і поперек Чорне і Мармурове моря. Турецькі порти і фортеці, розміщення гарнізонів і верфей, де будувалися ненависні каторги-галери, чітко фіксувались у пам’яті молодого і сильного бранця. Тож з часом не стало для нього у Чорному морі таємниць. Кілька місяців прикутим до весла гріб Богдан морями. Після жахливої поразки у битві, після загибелі батька йому здавалося тоді, що життя скінчене, що він мертвий. Але турки вміли своїх бранців повертати до життя.
Зійшла зоря і для Богдана. Звістка про незвичайного і шляхетного роду бранця, що володіє більшістю європейських мов, поширилася по турецькій ескадрі і дійшла до самого Капудан-паші, командувача турецького флоту.
Впевнившись у її правдивості, Капудан-паша звелів того бранця звільнити з галери і припровадити до його двору товмачем – перекладачем з інших мов на турецьку.
Уже в Стамбулі трапилася пригода, яка вразила Капудан-пашу: його бранець володіє ятаганом не гірше, ніж чужими мовами.
Якось Богдан, направлений на базар за покупками, побачив, як молодий грек спритно через плече кидає арахіс прямо на вагу і загорівся показати своє козацьке вміння. Батькова наука не пройшла дарма. Спритний грек кидав горішки, а Богдан у повітрі розсікав їх ятаганом на дві рівні половинки. Весь базар збігся подивитися на виставу гяура.
А невдовзі Капудан-паша для своїх високих гостей влаштував нову виставу. Богдан Хмельницький з ятаганом на коні мав проявляти козацьке мистецтво – рубати голови опудалам, прив’язаним до спин 40 диких коней. То була справжня вистава! Коні гарцювали в дикому танці, спритний вершник з правої і лівої руки рубав опудала, тирса, шмаття й глина з-під копит здіймалися вгору. Поважні турки закочували очі і хитали головами: звідки така сила у гяура? Сам Бекташ, найвидатніший яничар, що умів шинкувати людей як капусту, потиснув Богданові руку і назвав його „Ешійок” – незрівнянним.
З того часу Капудан-паша приблизив Богдана до себе, брав його для бесід з чужинцями і в морські походи. Через рік Капудан-паша звелів розпочати переговори з козаками про викуп його бранця з неволі.
Існують дві версії його викупу. За першою – його викупила мати, за другою, що здається більш вірогідною, – козаки-побратими за підтримки гетьмана Петра Сагайдачного.
Сагайдачний добре знав Богдана Хмельницького. Юнаком він брав участь у походах гетьмана, відзначився в них не лише шаблею, а більше військовою кмітливістю й тонким розумом. Та, будучи сином старшини реєстрового козацтва, змушений був свої зв’язки з запорожцями приховувати від поляків. А приховувати було що: морські походи на Синоп і Трапезунд, Кафу і Стамбул, допомогу козацькому повстанському війську в улаштуванні таборів на Старці та під Кумейками. Саме тут, на Запорожжі, молодий отаман Богдан Хмельницький прославився морем, тут зустрів тих, хто згодом прославився разом з ним: Кривоноса, Бурляя, Нечая, Ганжу, Пушкаря.
Тож не випадково, прибувши з неволі, Богдан Хмельницький направився на Січ і взяв участь у нараді козацької старшини, яку проводив гетьман Сагайдачний. І саме йому, молодому отаману, гетьман довірив вивести у море козацький флот під час Хотинської битви з турецьким військом.
...Після наради козацької старшини гетьман відвів Богдана в сторону, до свого каменя-лежака, що й досі зветься ліжком Сагайдачного.
– Богдане, – почав гетьман, – у квітні, коли лишень ти вибрався з неволі, в море вийшло з двадцять наших байдаків. Я був проти того походу. Я не радив того, бо не в час йшли. Похід був не готовий, але козаки вмовилися з донцями йти під Різу. Турки порти стережуть, стягли в наше море флот навіть з Єгипту. Тож Хаміль-паша своїм флотом розбив наших козаків, мало хто повернувся. Але це теж є нам наука. Зараз готується велика війна, і Бог знає, чи вистоїмо вкупі із поляками... Тепер надію маю на тебе, – продовжував Сагайдачний, – на твій тонкий і молодий розум. Дунай, Очаків, Білгород, Кілію, Варну на всю кампанію маєш туркам закрити. Підеш отаманом флоту, полковників матимеш надійних. І прошу, десь у вересні, коли на полі зійдуться армії у битві, вдар на Стамбул, добре вдар, запали Галату і зроби так, щоб швидко взнав про це султан. Як орда вийде з Криму, стань у Ахтіярі, бухта там славна, сам знаєш, але Крим не шарпай, нема в тім потреби. Бери лише те, що треба козаку в поході. З Ахтіару рейдуй морем і топи, що знайдеш. Затим відріж султана від моря. Може, так, при Божій ласці, вистоїмо. Мусимо вистояти, бо іншого шляху не маємо...
Богдан слухав гетьмана, схиливши голову, в жилах пульсувала молода кров. Гетьман дає йому 200 чайок, 10 тисяч козаків! Поміряється силою з Капудан-пашою! Є з ким і є за що поквитатися з бусурманами. За батька, за недолю тисяч земляків - невільників, які живцем гниють у турецькій неволі. Надивився, знає де їх шукати!
У кінці червня козацький флот вже був готовий до походу. Отаман сам, особисто перевірив кожну чайку, кожну гармату і бочки з порохом.
Перед походом зібрав старшину і козаків. Визначивши бойовий порядок, звернувся з полум’яним словом. Говорити умів красиво, слухали його уважно і з розумінням. Згадавши бойові подвиги у морі своїх попередників, молодий отаман, стоячи на високій бочці серед козацького кругу, завершив промову:
– Краще полягти лицарською смертю у морській пучині, ніж бути побитими ворогами у рідній хаті!
Грізною силою, веслом до весла, йшов козацький флот Дніпром. У Лимані, посадивши по два гребці на весло, Богдан Хмельницький силами всього свого флоту блискавкою навалився на турецьку ескадру під Очаковом, що загороджувала йому шлях до моря. Раптовий і сильний удар під ранкову зорю став першою морською перемогою молодого отамана. В ході короткого і жорстокого бою козаки втратили чотири чайки, зате ворог втратив 10 галер і стільки ж сандалей. Козаки взяли штурмом фортецю на острові Березань і спалили Очаківську гавань.
Не затримуючись в Очакові, козацький флот провів операцію на Білгород і Кілію. Ці турецькі порти теж спіткала доля Очакова. Звільнених невільників, озброївши трофейною зброєю, отаман степом направив на Січ.
Далі шлях козацького флоту проліг по Дунаю – до головної переправи турецьких військ. Протягом двох тижнів козаки знищували все, що могло прислужитися султану для переправи.
Богдан Хмельницький передбачав, що султан намагатиметься витіснити козаків з Дунаю і направить свій флот сюди. Тим краще, думав отаман, не треба його самому шукати ворогів на морських просторах.
Виставивши навколо гирла могутньої ріки розвідку під видом волоських рибалок, козацький флот затаївся у плавнях Дунаю.
Флот Халіль-паші йшов під вітрилами з прибраними веслами двома похідними колонами. Турецький адмірал, потрощивши навесні козацьку флотилію під Різою, йшов топити рештки гяурів у Дунаї. Хто може протистояти його 30 важким галерам? Нема такої сили. Сагайдак-шайтан уже не вождь тих гяурів – тож володар моря тепер він, Халіль-паша.
І поплатився за самовпевненість своєю головою. Козацький флот вдарив під вечірні сутінки. Паша з жахом дивився, як волохи-рибалки, поскидавши свої баранячі шкури, витягають з сіток гармати. 20 галер, як великодні свічки, запалали у Чорнім морі на славу козацькому флоту. Кілька галер дісталась козакам цілими і неушкодженими, а решта вцілілих втекла у відкрите море. Перемога була славна!
Після бою Богдан Хмельницький відвів свій флот у гирло Дунаю для перепочинку. Через добу козаки взяли курс до болгарського узбережжя. Морський десант з ранковою зорею вдарив на Варну з моря. Запалали портові споруди, на дно пішло все, що могло служити на війні султану. Турецький гарнізон закрився у фортеці й відстрілювався із гармат. Хмельницький не став марнувати людей і часу на той, як називав, „курник”, а пішов на Бургас і Сазополь, яких теж спіткала доля Варни.
У Сазополі від полонених турецьких мурз отаман довідався про початок битви під Хотином. Давши кілька днів козакам на перепочинок та привівши в порядок свої бойової кораблі, козацький флот на веслах вийшов у море. У Стамбулі вже знали про наявність в морі великого козацького флоту, тож Босфор стерегли цілою ескадрою, особливо ретельно пильнували вночі.
Хмельницький вирішив атакувати турків вдень. Зв’язавши галери боєм свого передового загону, він головними силами обійшов це бойовище і вдарив з боку сонця та загородив туркам вхід до Босфору.
Жорстокий абордажний бій був короткий і кривавий. Турки билися, як приречені, та це не врятували їх від розгрому. Кілька захоплених галер Хмельницький наказав вимазати дьогтем і, причепивши линвами до чайок, потягнув у Босфор.
Козацький флот йшов двома колонами і гарматною стріляниною руйнував все з обох берегів протоки. Так дійшли до Золотого Рогу, де на виду усього міста запалили турецькі галери. Козацький десант вдарив на Башликташ і Топ-Капусі, загорілась торгова Галата. Такої кількості ворожих військ Стамбул давно не бачив. Як і вогню, що охоплює місто.
Хмельницький, переборюючи опір яничар, головний свій удар спрямував на арсенал. Після зробленого підкопу, заклавши бочки з порохом, козаки відступили від кам’яних веж.
…Спочатку у повітря піднялась кам’яна вежа, потім страшний вибух чорною хмарою закрив небо. До ставки султана помчали гінці: Стамбул у вогні!
До жовтня тривав морський похід Богдана Хмельницького. Під його отаманський бунчук впали ще Трапезунд і Синоп. Морський похід козацького флоту і удар по Стамбулу значно прискорили бажання султана укласти мир з українсько-польським військом під Хотином.
У цьому і за сьогоднішніми мірками героїчному поході Богдан Хмельницький постав як видатний і талановитий флотоводець козацького флоту. Він у повній мірі виправдав задум Петра Сагайдачного. Слава Хмельницького стала ширитися Україною. Над козацьким краєм піднімалась зірка військового і державного діяча українського народу.
У 1629 році Богдан Хмельницький вивів у Чорне море козацький флот вже на 300 чайках. Удар по Босфору був такий, що сам султан „получив превеликий страх і сум’яття”. Прийшовши до тями, султан направив проти козацького флоту ескадру Кєєнан-паші на 40 галерах.
Богдан Хмельницький вийшов з Босфору і повів козаків на Сазополь, Варну, Балчик, а потім на Дунай – в Кілію та Ізмаїл.
Битва козацього і турецького флотів відбулась біля острова Монастир (Зміїний), коли козацький флот повертався на Січ. Зважаючи на тривалість і виснаженість походу, Хмельницький головні сили свого флоту прикрив окремим полком Бурляя, який у жорстокому бою не пропустив-таки турецьку ескадру до Очакова. В ході того бою було втрачено близько 300 козаків і 7 чайок. Та битва дозволила головним силам козацького флоту успішно повернутися на Січ.
До 1632 року Богдан Хмельницький спромігся провести ще ряд вдалих походів до Синопа і Трапезунда як самостійно, так і разом з донськими козаками отаманів Михайла Татаринова та Івана Каторжного.
Тож далеко не випадково польський король Владислав ІV у 1646 році пропонував Богдану Хмельницькому булаву морського гетьмана Речі Посполитої і таємно із посагу своєї дружини Марії-Людовіки видав кошти на будівництво 60 чайок для майбутньої війни з Портою. Та історичні події розгорнулися інакше, ніж їх планував польський король.
У 1648 році Богдан Хмельницький, проголошений гетьманом українського козацтва, очолив Визвольну війну українського народу проти польського поневолення. Протягом шести років у звитяжних битвах козацьке військо громило Річ Посполиту. Ім’я гетьмана Хмельницького стало відомим усій Європі.
Союзниками гетьмана виступили турецький султан і кримський хан. Військово-політична ситуація змінилася. Доля України стала залежати від успіху битв з поляками.
А як же козацький флот?
У часи Визвольної війни гетьман відвів йому допоміжну роль – транспортування та десантування своїх військ. І ще запорозька ескадра охороняла Крим від нападу на нього з моря. Річ у тім, що донські козаки з наказу московського царя не підтримали боротьби українців за волю. Тож, як тільки кримський хан вибирався з ордою на допомогу Богдану Хмельницькому, донці відразу нападали на Крим. Це у 1649 році мало не зірвало союзу Богдана з Іслам-Гіреєм – хан став вимагати у гетьмана карального походу на Дон.
Для оборони Криму гетьман направив 20-тисячний корпус і козацьку ескадру під командуванням свого сина Тимоша. Козацька ескадра увійшла в Чорне і Азовське моря, стояла постоєм в гирлі річки Молочної, в Керчі, Кафі і в Ахтіарі. До кривавих сутичок між козаками Запорожжя і Дону не дійшло, гетьманич Тимош справу з донськими козаками уладнав миром і напади з Дону на Крим припинилися.
Про життя і діяльність Богдана Хмельницького написано надзвичайно багато. Йому присвячено велику кількість досліджень як вітчизняних так і зарубіжних дослідників, але майже всі вони стосуються битв гетьмана на суходолі. Та морські походи і битви Хмельницького не менш звитяжні, чим сухопутні.
Морська політика Богдана Хмельницького не обмежувалася лише Чорним морем. Для розширення авторитету і демонстрації сили козацького флоту Хмельницький погодився з командувачем французької армії принцом де Конде надати йому допомогу у визволенні Франції від іспанців. Для цього у квітні 1645 року Богдан Хмельницький разом із полковниками Сірком та Солтенком із Гданська Північним морем направились до Франції. Там, у Фонтенбло, під Парижем, Хмельницький уклав угоду направити у Францію козацький корпус із трьох тисяч козаків. За планом Хмельницького, козацький десант з моря мав взяти тридцять років неприступну для французів іспанську фортецю Дюнкерн у протоці Па-де-Кале і протягом двох років боронити французьку державу. Із цим завданням прекрасно впорався молодий полковник Іван Сірко, прославивши козацьке лицарство на всю Європу: десантом з моря Іван Сірко взяв Дюнкерн за одну ніч!
Як флотоводець Богдан Хмельницький отримав визнання ще за життя: його високо оцінив не лише польський король, а й турецький султан. У 1649 році український гетьман уклав з султаном угоду, за якою у Стамбулі відкрилося українське посольство, дозволялося вільне плавання козакам в Чорному і Середземному морях та будівництво чорноморських портів України. До того ж визнавалися особисті заслуги гетьмана як флотоводця. Гетьман навіть отримав від султана титул „сторожа Оттоманської Порти”.
У планах гетьмана було заселення Причорноморських диких степів та будівництво міст на узбережжі моря. Гетьман мислив майбутнє України як морської країни.
В особі Богдана Хмельницького український флот мав блискучого флотоводця, майстра морських десантів та звитяжних перемог в морських битвах. Богдан Хмельницький та Петро Сагайдачний, напевно, єдині в Європі воєначальники, які надзвичайно вміло проводили військові операції як на суші, так і на морі.
В останні роки життя військово-політична ситуація в Україні змусила гетьмана основні зусилля направляти на сухопутні операції, які вирішували успіх Визвольної війни. Та морська слава Богдана Хмельницького завжди була гордістю українських моряків. У 1918 році Чорноморський флот Української Народної Республіки мав у своєму складі крейсер „Богдан Хмельницький”. У період відродження Військово-Морських Сил України, в 1992 році, були пропозиції організаційної групи ВМС присвоїти ім’я славетного гетьмана ракетному крейсеру „Адмірал Лобов”, що будувався в Миколаєві. У Верховній Раді вирішили інакше. Так і до сьогодні у складі ВМС немає бойового корабля з іменем Богдана Хмельницького на борту.
У Балаклаві є вулиця Богдана Хмельницького, а під Севастополем – село Хмельницьке. Та цього занадто мало для увіковічення пам’яті видатного сина України – флотоводця Богдана Хмельницького.
Українські моряки мають знати, вивчати і шанувати його героїчну біографію, історію його звитяжних морських походів. Бо у них – духовна криця національного флоту України, морська слава нашої країни.