Року 1601 польського посла при Бахчисарайському дворі Л. Пясочинського терміново визвали у ставку хана. В присутності ханського Дивана послу довелося вислухати від Калги-султана грізну вимогу хана приборкати запорожців, а затим, схиливши голову, ще й прийняти, користуючись сучасною термінологією, ноту протесту польському королю. На вимоги Стамбула хан пропонував Польщі закрити козакам шляхи в Чорне море та у володіння султана.
Посол погоджувався… Татарські орди доходили до етнічних польських земель рідко. Весь удар Криму завжди приймала на себе Україна, народ якої для шляхти – хлопство… Перетерплять!
У цей час більшість запорожців на чолі з гетьманом Самійлом Кішкою перебувала на Лівонській війні в Прибалтиці. Охорону Січі та запорозьких земель гетьман поклав на полковника Григорія Ізаповича. Ослабленням Січі татари, звичайно, не могли не скористатися. За даними козацької розвідки, з виходом з Січі полків Самійла Кішки орда вже розпочала збір для такого, як їм здавалося, легкого походу. Тож Григорій Ізапович і повів своїх козаків на татарські улуси, випереджаючи набіг татар, на що хан, хитруючи перед світом, відповів нотою протесту.
Та це не зупинило Григорія Ізаповича, хоча Л. Пясочинський від імені польського уряду вимагав від нього припинити бойові дії проти турків і татар.
Про Григорія Ізаповича в історичній літературі історики чомусь згадують мимохідь. І це несправедливо, бо Григорій Ізапович був визначним лицарем, талановитим полководцем і флотоводцем України. На Січі перебував з молодих літ, брав участь у морських походах Самійла Кішки і Нечая. В цих походах у повній силі розкрилась його військова майстерність і організаторські здібності. І був ще Григорій Ізапович достатньо освіченою людиною, що випливає з його універсалів до прикордонних старост та командувачів польських військ. Тож гетьман, вирушаючи походом в далеку Прибалтику, залишив господарем на Січі достатньо зрілу і підготовлену людину, здатну надійно захистити українські землі.
Перший самостійний морський похід Григорій Ізапович провів до Кілії в травні 1602 року. Похід козацької ескадри виявився вдалим: на рейді Кілії Ізапович захопив турецьку галеру, а на зворотньому курсі на траверзі Білгорода – ще й другу галеру та кілька торгових суден. Тож доставляли козаки додому більше трьох сотень визволених невільників.
У Дніпровському лимані козаки вступили в бій з турецькою ескадрою і оточили галеру турецького адмірала Гасан-аги. Нелегко було вирватися у відкрите море турецькому адміралу.
Найбільш вірогідно, на початку 1605 року козаки обрали Григорія Ізаповича своїм гетьманом. Молодий гетьман одразу ж приступив до формування нової ескадри і підготовки великого морського походу. Вже весною планувався похід на турецьку фортецю Варну.
Після штурму цієї фортеці Нечаєм турки значно укріпили її з моря, облаштували важкою артилерією і зробили її, як їм здавалося, неприступною.
Вийшовши навесні у море, флотилія Григорія Ізаповича захопила в абордажному бою під Білгородом 10 ворожих галер, потім повернула до Кілії, яку десантом взяла за кілька годин бою. Нашвидкоруч починивши захоплені галери,гетьман посадив на них екіпажі з бувалих козаків чим значно підвищив силу своєї флотилії.
З-під Кілії гетьман проклав курс до Варни. За час, що козацька флотилія згаяла під Білгородом і Кілією, козацька морська розвідка виявила нові фортифікації турків у Варні та наявні там сили. Вивчивши ситуацію, гетьман прийняв рішення чайками атакувати фортецю з тилу, зайшовши туди річкою, а з моря – турецькими галерами, які захопив у Білгороді і які складали авангард його флотилії.
Козацькі галери, увійшовши в порт під турецькими вимпелами, у лічені години взяли на абордаж всі турецькі кораблі і скували сили гарнізону фортеці зі сторони моря. На турецькій ескадрі сподівалися, що галери, які рішуче заходили в порт під турецькими штандартами, – вчасна їм допомога, тож не зуміли організувати гідного опору несподіваному абордажу.
Чайки, обійшовши річкою фортецю збоку, після жорстокого штурму увірвалися до нею з тилу, розгромили берегові укріплення і винищили турецький гарнізон. У Варні виявилося багато невільників з України, Угорщини і Польщі та чимало скарбів, які стали трофеями козаків. Мало кому з турків вдалося втекти з Варни і донести до Стамбула лиху звістку.
Цей морський похід козацького флоту під керівництвом гетьмана Григорія Ізаповича набув значного міжнародного резонансу. Бо якщо український флот вільно досягає далекої від Січі Варни, перемагає турецькі ескадри в морі і в місцях їхнього базування, штурмує міста на болгарському березі, то чого варті погрози від Осяйної Порти, яка вважала Чорне море своїм внутрішнім озером?
Посадивши звільнених з неволі невільників на захоплені у турків кораблі, ескадра Ізаповича взяла курс на Дніпро. Цього разу на галерних мачтах майоріли вже гетьманські хоругви. У дніпровському лимані, знявши з галер гармати і переправивши невільників і трофеї на чайки, колись грізні турецькі кораблі-каторги, запалавши свічками, пішли на дно.
Гетьманство Григорія Ізаповича пройшло у суцільних походах. Напередодні походу на Варну, він розбив під Корсунем Велику Ногайську орду з султаном Бухаром на чолі. Для будь-якої іншої держави така перемога над цією ордою поставила б полководця в ряд національних героїв. У нас же – забута і викинута із військової історії як сама ця звитяжна битва, так і прізвище її переможця. А орда ця посунула на Україну, що було взагалі-то рідкісним у ті часи, з-за Волги, з Астраханського ханства, в якому становила його основу. Війська Ізаповича зупинили орду, що вже було форсувала Дніпро, під мурами Корсуня при спробі взяти його в облогу. У січні 1606 року козаки розбили головні сили орди і погнали її залишки за Дніпро.
За Ногайською ордою спробувала сягнути України і Кримська орда. Дізнавшись про підготовку походу кримчаків, Григорій Ізапович, як тільки Дніпро стягло кригою, вивів свої полки в район переправи і, з ходу атакувавши орду, розігнав її по степу і примусив повернутися в свої улуси. Потім, щоб відбити туркам бажання українського ясиру, вдарив на Варну.
Похід флотоводця Ізаповича на Варну був, найвірогідніше, останнім в його житті. Із кінця 1606 року на Січі з’являється нова військова і політична постать – Петро Сагайдачний, якому багато дослідників протягом тривалого часу приписували цей блискучий похід на Варну. Він і справді Варну штурмував у цьому поході, але не гетьманом, а полковником.
Де, коли і як закінчив свій бойовий шлях „гетьман усього лицарства запорозького” Григорій Ізапович, ми не знаємо. І навряд чи зможемо тепер дізнатись. Але те, що гетьман Григорій Ізапович був визначним і непереможним флотоводцем, переможцем Ногайської орди і самого султана Бухара, мають знати, пам’ятати і шанувати всі захисники нашої Вітчизни.