ІГОР
князь київський

Згідно з хронологією "Повісті плинних літ" князь Ігор заступив на княжий стіл після смерті Олега.
Час народження Ігоря, його династичний зв'язок до Олега залишилися для історії не виясненими й досі.
Перші історичні повідомлення про походи князя Ігоря починаються з початку 940-х років. З цих, ще достатньо скупих, історичних даних можна зробити висновок, що Ігор був енергійним і здібним князем. Як повідомляє літописець, він був "храборъ і мудръ" і міцно держав у своїх руках штурвал державного правління.
Заступивши на княжий стіл князь Ігор продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія.
Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс, про них писали його сучасники - візантійські хроністи Симеон Льоготет, Григорій і Ліудкранд та арабський хроніст Масуді. За їхніми оповіданнями, в 941 році князь Ігор розпочав війну з Візантією. Причини цієї війни залишилися невідомими. Найбільш імовірною вважають версію, що Візантія знову почала обмежувати Русь в торгівлі та намагалася колонізувати Чорноморське узбережжя русів. В ті часи війна була основним засобом вирішення суперечок. Тож, як і його попередник, князь Ігор вирішив досягти справедливості силою свого флоту під стінами Царгорода. Посадивши на 1000 лодій 40-тисячну дружину, він вийшов з Дніпра і безперешкодно увійшов до Босфорської протоки.
Час для походу князь вибрав зручний: він знав, що візантійський флот і більшість імператорського війська знаходилися на війні з сарацинами. Однак візантійський імператор, завчасно попереджений херсонеським стратегом про вихід в море флоту русичів і навчений досвідом попередніх війн з ними, встиг повернути свій флот до столиці. Тож, коли лодії з десантом русичів увійшли до Босфору, подальший шлях їм перекрив візантійський флот під командуванням патриція Теофана. На озброєнні грецьких брандерів був "ясний вогонь", якого не мали русичі. І це давало грекам велику перевагу в бою. Та князь Ігор бій прийняв. У Босфорі чи на підході до нього відбулася велика морська битва, в якій греки взяли верх над княжим флотом.
Відступивши в море, князь Ігор повернув свій флот до берегів Малої Азії і почав пустошити береги Бітинії і Пафлягонії. Поки десантні загони князя там господарювали, візантійський імператор стягнув туди всі свої сухопутні й морські сили. Македонська кавалерія розбила десантні загони русичів, а флотилія Теофана блокувала княжий флот з моря. У вересні відбулася повторна морська битва двох флотів, в якій княжий флот знову потерпів відчутну поразку. Греки своїм "ясним вогнем" (горюча суміш, що нагадувала напалм і не гасилася водою) спалили багато княжих лодій. Та вночі князь Ігор зумів з залишками свого флоту прорватися крізь блокаду і направився до Керченської протоки - "Батьківщини русів". Весь перехід до Керчі русичі відбивалися від переслідування візантійського флоту і втратили в боях ще багато своїх лодій і воїнів.
Полонених русичів греки привезли до Царгорода де, як засвідчують літописці-очевидці, їм відрубали голови.
У 944 році між Києвом і Царгородом було досягнуто згоди і укладено нову союзну і торговельну угоду, та вже з більшими обмеженнями для Русі ніж це було оговорено при Олегові. Русь вже зобов'язувалася допомагати імператорові військами та не посягати більше на його володіння у Криму.
Та невдача в поході на Царгород не зупинила військових приготувань князя Ігоря. Вже у вересні 943 року він проводить великий похід на Каспійське море. Союзниками русичів виступили алани (черкеси) та лезгини. Як описав азербайджанський поет Нізамі, русичі, діставшись берегом до Дербента, завантажились на кораблі і з моря увійшли в гирло ріки Кури. Рікою їхня флотилія досягла середини Албанії, території нинішнього Карабаху.
Розбивши мусульманські війська, князь Ігор зайняв столицю Карабаху - велике і багате місто Бердау і в ньому розмістив свою ставку. За короткий час він фактично опанував всю країну.
Через півроку епідемія дизентерії у війську, викликана надмірним вживанням субтропічних фруктів, примусила таки його повернутися на Русь. З багатою здобиччю Русь, як свідчить літопис, "поплила назад, і ніхто не смів перейти їй дорогу".
Одружений князь Ігор був з Ольгою, мудрою і кмітливою донькою "од Плескова", "світлого і великого князя".
Загинув великий князь Ігор десь після 945 року в бою з повсталими проти нього древлянами в Іскоростині де і був похований. Тривалий час там його могила зберігалася але з плином часу була втрачена.
За своє недовге князювання Ігор проявив себе талановитим будівничим держави і відважним флотоводцем. Під його управлінням флот древньокиївської держави дістав подальший розвиток і продовжував служити важливим аргументом зовнішньополітичної діяльності князя, направленої на зміцнення древньокиївської держави.