Оліфер Голуб був найближчим сподвижником і першим помічником гетьмана Петра Сагайдачного: разом з ним, у чині полковника, брав участь у всіх його численних морських походах і в Хотинській битві. Був він не лише високопрофесійним воїном, а й високоосвіченою людиною. На жаль, біографічні дані цієї непересічної козацької постаті не збереглися.
У часи Сагайдачного на Оліфера Голуба, як мудрого та такого, що вміє реально оцінювати ситуацію козацького командира, найбільше покладалися обов’язки гетьманського посла. Саме Оліфер Голуб вів переговори з грузинськими князями, з іранським шахом Аббасом II, з представниками Ватикану про створення антитурецької коаліції і, слід зазначити, небезуспішно. Достатню повагу і розуміння мав він і при дворі польського короля.
Оліфер Голуб гетьманом реєстрового козацтва був обраний на початку 1622 року і з перших днів заявив про себе як послідовник політики Петра Сагайдачного, дипломатично намагався залагодити релігійні й козацькі справи.
Час був непростим. Після Хотинської битви тисячі покозачених ще Бородавкою селян шукали на Січі притулку і „козацького хліба”. Відступаючи з території України, турецько-татарське військо вивело в неволю тисячі українців. Ставши гетьманом, Оліфер Голуб, аби заспокоїти бурхливе козацтво, починає формувати флотилію і проголошує морський похід.
Перший свій самостійний морський похід він спрямовує до невільницьких ринків в Євпаторії і Кафі, де татари розпочали продаж захоплених на Буковині та на Поділлі невільників. Похід завершився вдало, і вже через кілька місяців козацький флот знову з’явився в Чорному морі, приєднавши до себе ще й ескадру донських козаків. Цього разу козацький флот направився до Анатолійського узбережжя Туреччини і добре його пошарпав. Від турецьких берегів нічним переходом козацький флот з’явився під Херсонесом. Слід зазначити, що запорожці добре розуміли значення херсонеських руїн для українського народу, знали, що саме звідти пішло православ’я в Україну.
Ще Сагайдачний заклав традицію проходити козакам повз мис Херсонес без шапок на головах, а порівнявшись із стародавніми руїнами, випалені сонцем і просолені морськими хвилями запорозькі лицарі хрестилися і читали молитву. Тож прочитавши спільну молитву, запорозька флотилія і донська ескадра розділилися і взяли курси, відповідно, до Дніпра і Дону.
Десь поблизу Євпаторії запорожці захопили важку торгову галеру і кілька менших, на яких кримський принц Джанібек-Гірей, лаштуючись до кримського трону, направляв в дар султану дві сотні невільників, в основному дівчат і молодих жінок з України. Визволивши своїх землячок, Оліфер Голуб без особливих пригод повернувся на Січ.
Слава гетьмана як флотоводця росла. Два його вдалих морських походи заставили замовкнути навіть непримиренних старих січових дідів, які козацьку справу вбачали лише в шаблі й у військових баталіях.
Та недовго гетьману довелося займатися „мирськими” справами. Козацька розвідка принесла звістку, що до Кафи прибув великий турецький флот, силами якого султан бажав посадити кримським ханом Джанібек-Гірея. Тодішній кримський хан Мухамед-Гірей, який постійно, а особливо після Хотинської битви, демонстрував султану свою незалежність, з таким розвитком подій, звичайно, не погодився. Зібравши військо, він разом з братом принцом Шагін-Гіреєм виступив проти ставленика Стамбула. Але сил бракувало, і тоді він звернувся за допомогою до запорозького гетьмана.
Оліфер Голуб добре пам’ятав настанови старого гетьмана Сагайдачного, що Україні краще мати Крим за доброго сусіда, аніж за ворога, тож із задоволенням втрутився у внутрішньо-кримські проблеми. Спорядивши флот із сотні чайок, гетьман у червні вийшов у Чорне море з’ясувати стосунки з флотом турецького султана. Одночасно до Кафи був відправлений сухопутний козацький корпус.
Під Кафою Оліфер Голуб повністю виявив свій талант флотоводця. Турки дізналися про вихід козаків в море і готувалися до бою. Успіх морської битви мали вирішити хист флотоводця, тактика, маневреність і рішучість моряків.
Близько шести годин тривав морській бій двох флотів, результатом якого став розгром турецької ескадри. Доки підійшло сухопутне козацько-татарське військо, Оліфер Голуб десантом з моря вже тримав Кафу в облозі. Коли ж під стінами Кафи появився козацький корпус з Мухамед-Гіреєм, турецькому паші, що представляв султана в Криму, не залишилося нічого іншого, як примиритися з Мухамедом і затвердити його ханом.
Проте паша – ще не султан. Слід було умовити ще султана, що він, м’яко кажучи, був не правий, зробивши ставку на Джанібека. А таке рідко кому в Стамбулі вдавалося.
Тоді умовити султана взявся Оліфер Голуб за умови, що хан відпустить з неволі усіх бранців з Речі Посполитої, які знаходилися в Криму. Хан радо погодився. Козацька флотилія взяла курс на Босфор.
У Стамбулі був сонячний літній день, який не віщував нічого поганого. Аж раптом перед обідом, коли з мечетей зазивали правовірних на молитву, в Босфор бойовим порядком увійшов козацький флот. Під хоругвами і з литаврами! Та ще притягнув кілька захоплених під Кафою турецьких сандалей.
Давши залп з усіх гармат, козацька ескадра зупинилась навпроти Золотого Рогу. Утримуючи на веслах бойовий порядок, козаки відпустили полонених турецьких вояків із завданням пояснити султану причини їхнього візиту. Козацький флот з розгорнутими хоругвами стояв не рухаючись майже до вечора, тримаючи султана і весь турецький гарнізон в напрузі.
Султан зрозумів, що його Чорноморського флоту більше не існує, а викликати бойові кораблі з Мармурового моря – треба було часу. Під вечір козацький флот зник так же хутко – як і з’явився. У Стамбулі зрозуміли: це не звичайний похід, це - демонстрація сили. Після Хотина вона була відчутною і вагомою!
Через два дні козацька ескадра знову увійшла бойовим порядком у Босфор. Та згоди султанського Дивана не надходило. На цей раз Голуб висадив морський десант, попалив ряд прибережних поселень. Турецьких вояків на березі не виявилося, тож все обійшлося мирно. Козаки забирали продовольство, сукно й невільників та на остаток зруйнували маяк і зникли у морському просторі.
У турецькій столиці полегшено зітхнули: платня за перебування козаків виявилася невеликою, але султану довелося погодитися з пропозиціями козаків щодо претендента на кримського хана.
Проте Мухамед-Гірею не особливо спокійно жилося в Бахчисараї – дошкуляли інтриги султанського Дивану.
Через два місяці, у жовтні, під час осінніх штормів розлючений Оліфер Голуб зі своїм флотом знову з’явився у Босфорі. Цього разу гетьман демонстрував уже не флотську дипломатію, а флотську силу. Козацька ескадра блискавкою пройшлася Босфором і пустила на дно все, що не встигло звідти втекти. Запалали Неркорніс, Буюк-Дере, Єнікьой, Устіньє. Султан з гнівом питав свого візира: „Сагайдак помер, звідки у козаків новий Сагайдак?”
А Оліфер Голуб з козаками громив Босфорське узбережжя. Зваживши, що козацький флот достатньо продемонстрував султану власні переваги, Оліфер Голуб повернувся на Січ.
На Січі гетьмана вже очікувало посольство від кримського хана. Татари скаржилися, що буджацький мурза Кантемір не визнає Мухамед-Гірея своїм ханом і чинить йому непокору.
Спішивши з чайок п’ять тисяч своїх десантників, гетьман повів їх у Буджацькі степи. Кантеміра добре пам’ятав ще з часу Хотинської битви, тож вирішив повчити його, як треба жити в мирі й поважати свого сюзерена та козацького союзника.
Пройшовши з шаблею Буджацькими степами, козаки загнали Кантеміра у Волоські гори, а другу частину орди – за Дунай. Дісталося і молдовському господарю, як союзнику Кантеміра. Під кінець року козацьке військо переможцем повернулося на Січ.
Завершив своє гетьманування Оліфер Голуб на початку 1624 року. На жаль, подальша доля цього видатного флотоводця України в історії губиться. За деякими свідченнями, Оліфер Голуб у чині полковника брав участь у козацькому повстанні проти поляків під проводом Марка Жмайла в 1625 році та у Смоленській війні 1632 – 1634 рр. і загинув в одному з боїв. Історикам ще належить дослідити бойовий і життєвий шлях цього славного лицаря нашого народу.
Гетьман Оліфер Голуб займає одне з чільних місць серед флотоводців України. Його лицарська служба, внесок у зміцнення національного флоту є прикладом для особового складу сучасних Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Його ім’я належить нашій флотській історії і має глибоко шануватися в середовищі українських військових моряків.