Князь Богдан Глинський належав до старовинного князівського роду, історія якого ведеться з часів княжої України. В останні десятиліття XV століття він був черкаським старостою. Це зобов’язувало його організувати оборону українсько-литовської держави з півдня і нести за неї особисту відповідальність.
У ті далекі часи, після смерті Великого князя литовського Вітовта, Велике князівство Литовське значно ослабло, і стримати турецько-татарську експансію з півдня сил уже не мало. Могутнім ударом Оттоманська імперія відібрала у Литви Хаджибей (сучасна Одеса), Білгород, Чорно¬град, Очаків і все Чорноморське узбережжя. У 1482 році союзник Москви кримський хан Менглі-Гірей за намовою московського царя Івана III сплюндрував українські землі від Прикарпаття до Чернігова гірше, ніж орди Батия, розгромив Київ і забрав у полон більше 100 тисяч українців. Лінія кордону татарами була відсунута від Чорного моря до лінії Канів – Черкаси – Вінниця – Кам’янець. Далі відступати було вже нікуди. Уцілілі від погрому українці, втративши родини і не маючи державного захисту, почали самостійно створювати козацькі загони, які люто мстили татарам за напад, а своїй шляхті – за допущений погром.
Перші козацькі формування виглядали як самостійні партизанські загони і підпорядковувалися лише своїм отаманам.
Враховуючи руїну, вчинену татарами, і постійну небезпеку з Криму, Богдан Глинський вирішив використати козацтво, що набирало сили, для оборони староства і придати йому відповідну військову організацію на базі свого Черкаського гарнізону. Це йому в повній мірі вдалося, бо з 90-х років XV ст. в історії вже фіксуються козацькі дії, за якими стоїть спільний задум і організація.
Новий похід кримський хан організував у 1492 році. І яке ж було його здивування, коли передові загони донесли до нього звістку про те, що йому, ханові, дорогу в Україну перейшло якесь військо. Хан сміливо атакував його, але через кілька годин бою змушений був втікати в степ і відбиватися від переслідування козаків до самої переправи через Дніпро. Перша перемога окрилила козаків і піднесла славу князя як оборонця рідної землі.
Хан повторив похід наступного року ще більшими силами, але отримав ще більшу поразку і змушений був тікати уже до самого Дніпровського лиману. Безкарність агресивних сусідів України почала минати.
Князь Богдан Глинський добре розумівся у військовій справі. Своє урядове місто Черкаси він перетворив у добру фортецю та головну українську військову базу. Від назви цього міста українців у скорому часі стали називати „черкасами”. Ця назва, яка у більшості випадків відноситься до українських козаків, часто зустрічається у московських і кримських архівних документах, а відтак і стосовно до всієї України.
У ті часи турецький флот повністю панував у Чорнім морі і, не маючи там ніякого противника, використовував Дніпро, Буг і Дністер як власні водні артерії. На турецьких галерах яничари разом із татарами спокійно ходили десантами в глиб України, грабували її і плюндрували, а козацькі загони могли лише спостерігати за ними з берега. Князь Богдан Глинський намірився покласти цьому край, бо турецькі галери підходили аж до Черкас і вище по Дніпру. Для протидії в Черкаському гарнізоні було створено невелику річкову ескадру із десятка чайок і поставлено до них охочих до морської справи козаків. Хто командував цією першою козацькою річковою ескадрою, на жаль, історія свідчень не залишила. Але вже в серпні 1492 року кримський хан відчув її силу – під Тягенею, в низов’ях Дніпра, козаки взяли на абордаж турецьку галеру з якої визволили невільників. Не маючи протидії, хан вимушений був вперше жалітися польському королю на дії „черкас” з козацької ескадри.
Ця перемога є історичною уже тим, що громом козацьких морських гаківниць (малі гармати, що встановлювалися на чайках) проголосила українському народові і світу, що морська слава княжих дружин не вмерла, не затоптана татарськими ордами, що морські лицарі в Україні не перевелися і стали на захист народу у найважчі для нього часи.
У 1494 році в ситуації, в якій ще недавно перебували козаки, опинилися самі татари. Спостерігаючи за швидким ходом козацької ескадри вниз Дніпром, вони нічого не могли з нею вдіяти. Осипаючи дніпрові води стрілами та гасаючи берегами на конях і погрожуючи козакам кривими шаблями, татари були безсилими. Козацька ескадра під корогвами князя Богдана Глинського йшла курсом до Очакова, турецький гарнізон якого і гадки не мав, яка доля чекає його невдовзі.
Вдаривши десантом, козаки Глинського з ходу взяли розгублене місто і фортецю. Турецький гарнізон було знищено вщент, татарські загони розсіяно по степу. В Очакові вперше було звільнено сотні невільників, яких татари ще не встигли продати в рабство.
Козаки переможцями повернулися до Черкас. Ця перемога значно піднесла авторитет козацтва в народі. Українці побачили в козаках своїх надійних оборонців, відчули, що і власними силами можуть успішно боронитися. Під Очаковом, цим старим українським містом, князь Богдан Глинський переконався, що козацтво є тією силою, що складе основу могутнього українського війська. І не помилився.
У часи, коли Литва, Польща і Московська держава всіляко запобігали перед Оттоманською Портою і намагалися відкупитися від неї у першу чергу Україною, князь Глинський власними силами і на власний розсуд відкрито став на оборону рідної землі. Під його проводом черкаські козаки ще двічі – у 1502 і 1504 роках – успішно штурмують турецьку фортецю Тавань на Дніпрі. Це була заява світу про народження великої військової сили українців, здатної на героїзм і самопожертву.
Як склалася подальша доля князя – невідомо. Він не мав гетьманського чину, бо такого в ті часи ще не існувало. Та по наслідках військової діяльності його в значній мірі можна вважати першим гетьманом козацтва. Богдан Глинський був істинним проводирем козацтва, яке вперше згуртував в організовану силу і направив на захист Вітчизни. Він першим дійшов висновку, що для успішної боротьби з Портою необхідний флот, і зробив перші кроки для відродження морської слави княжої України: створив річкову ескадру, яку сам і водив у походи. З тих часів козацтво і флот стали неподільними.
Тож було б цілком справедливо, якби набережну в Черкасах прикрасив пам’ятник відродженню морської слави княжої України. Незалежна Україна, як велика морська держава, мала би гідно вшанувати історичний подвиг і військові зусилля князя Богдана Глинського, першого флотоводця і морського лицаря України козацької доби.
Було б цілком справедливим і те, щоб один із бойових кораблів ВМС України носив ім’я цього видатного українського князя і талановитого флотоводця.