Наша Батьківщина благає допомоги красномовства,
бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Феофан ПРОКОПОВИЧ

Морські походи древніх часів

Про флотоводців найдавніших часів, до- київського періоду й періоду Київської Русі у вітчизняній історії залишилося надзвичайно мало відомостей. Як справедливо відзначає автор "Історії Русів", "Україна наче б створена або приречена на руїну од частих навал чужинців, а ще частіших наскоків та січей од народів сусідніх; і, зрештою, од ненаситних міжусобиць і побоїщ зазнала всіляких плюндрувань, згуби та воспалення і, так би мовити, залита і напоєна кров'ю людською і посипана попелом, то в такій нещасній землі чи можливо було зберегти будь-що цілим?"
Сказане у повній мірі стосується флотської історії України. Щоб довести відсутність права українців на флот і мореплавство, наша флотська історія нищилася у першу чергу. Як свідчить "Велесова книга", ще древні греки намагалися твердити, що "нема русів, лише ворове". І пізніші завойовники запевняли світ, що нема українського народу, не було українського війська і докладали всіх зусиль, щоб так сталося насправді. Та й сьогодні ще можна почути як в Україні, так і за її межами, що українці ніколи флоту не мали а ті моряки, що протягом віків з Дніпра, Бугу і Дністра виходили у бойові морські походи, були начебто... представниками сусідніх нам народів. Тож про морські походи наших далеких предків, про розвиток військово-морського мистецтва та про вітчизняних флотоводців більш за все можна дізнатися лише з іноземних літописів.
Арабські й візантійські хроніки розповідають, що флотилії придніпровських слов'ян спускалися на човнах-однодеревках по Дніпру не лише в Чорне а навіть і у Середземне моря ще до Різдва Христового. А це є свідченнями того, що наші далекі предки на берегах Дніпра, Бугу і Дністра володіли мистецтвом мореплавання і кораблебудування з древніх часів, що мореплавство було для них життєво необхідним і відігравало значну, якщо не головну, роль у процесі їх розвитку. Вони мусили володіти і відповідними знаннями морської географії і мореплавання, інакше не були б можливими і за сучасними мірками досить далекі морські походи. Річково-морська специфіка життя наших далеких предків дала підстави Птоломею назвати полян амадоками, тобто плотогонами. І місто Любеч, яке в ті часи було ремісничим центром по виготовленні човнів-однодеревок, він назвав Амадокою. Сказане підтверджують знайдені археологами в районі річки Буг моноскили (човни-однодеревки) тих часів, але вони зберігаються, на жаль, не в музеях України.
Перший воєнний морський похід наші древні предки разом з готами здійснили в 218 році і зуміли досягти Афін і Салонік. Два великі морські походи наших далеких предків до південних берегів Чорного моря відбулися в 252 і в 256 роках.
За свідченнями древніх літописців Прокопія і Маврикія, в 269 році племена праукраїнців-антів силами великого флоту вийшли з Дніпра, розгромили Афіни і Спарту і дійшли до островів Кіпр і Кріт в Середземному морі.
У 610 році вони ж здійснили напад на візантійський порт Солунь, а в 623 роц і - вдалу десантну операцію на острів Кріт.
У 626 році прадавні українці вперше з моря штурмували Царгород, столицю грізної Візантійської імперії.
На жаль, прізвища й імена флотоводців, керівників цих бойових походів для нас залишилися невідомими. І лише з початком виникнення нової політичної системи наших предків - держави під назвою Русь - в історії починають фіксуватися, хоч і не завжди, прізвища флотоводців древніх часів - синів українського народу.