ЮРІЙ ДОМАЖИРИЧ
воєвода

Завзята, напружена і кривава боротьба князів за володіння Києвом призвела до знекровлення колись могутньої Київської держави, зниження її військового потенціалу і, як наслідок, до поразки від монголо-татарських орд, які наступили зі сходу.
Після смерті Ростислава Мстиславовича княжі міжусобиці розгорілися з новою силою. Князям було вже не до флоту і морських походів, і Київ, як центр кораблебудування і морська база, втратив своє давнє значення.
Проте, морська справа в Україні не вмерла. Базування флоту перемістилося на південний захід, в так зване галицьке Пониззя, на середній і нижній Дністер.
Княжі війни між собою в XII столітті породили новий прошарок у суспільстві - вигнанців, якими ставали вигнані силою з своїх уділів колишні князі, бояри, воєводи, їхні сім'ї, інші місцеві урядовці та їхня челядь.
Як у ХІ столітті місцем перебування таких князів без земель була Тмутаракань, так у ХІІ столітті таким місцем стала Берладь - територія від Дунаю до Дністра. Місцевих поселенців стали називати берладниками. Михайло Грушевський характеризує їх як волоцюг і неприкаяних людей, та це, напевно, не зовсім так.
Берладь в ХІІ столітті виступає як популярна придунайська княжа волость і з 1146 року вже мала своїм князем Івана Берладника, брата галицького князя Володимира - Івана Ростиславовича.
У своєму Пониззі "берладники" організували достатньо сильну військову організацію, основою якої стала їхня флотилія, вірніше, добре організований флот, який відстоював інтереси не лише своєї волості, а й всієї української землі.
Це підтверджує Галицько-Волинський літопис, у якому описано бойовий похід цього флоту в 1223 році проти монголо-татар на річку Калку. Командував цим флотом воєвода Юрій Домажирич.
Про цього воєводу в древніх літописах інформації залишилось зовсім мало. Знаємо лише, що він в кінці ХІ століття був галицьким боярином і воєводою князя Мстислава Мстиславовича Удатного і його тисяцьким у Перемишлі. На початку ХІІ століття Юрій Домажирич служить воєводою у князя Василька Романовича. Враховуючи, що в ті часи княжа міжусобиця захопила і галицьких князів, Юрій Домажирич мав би бути у вирі їхніх військових дій, в яких отримав багатий бойовий досвід. Із поразкою своїх князів він опинився у вигнанні, тобто вигнанцем, і перебрався в галицьке Пониззя. Там, на нижньому Дністрі, серед таких-же вигнанців-берладників він очолив військовий флот, який підтримував тісні стосунки з дружинами молодого князя Данила Галицького.
Підчас смертельної небезпеки, яка нависла над Руссю від навали монголо-татар, флот берладників разом з об'єднаним військом руських князів виступив на захист рідної землі.
Вигнанці галицькі, розказує літопис, рушили по Дністру і вийшли в море, човнів у них було тисяча. Воїнів на них, напевно, було не менше 40 тисяч. Далі флот увійшов у Дніпро і, піднявшись до порогів, став біля гирла річки Хортиці, на броді поблизу Протолчів. Із своїх човнів Юрій Домажирич створив в сучасному розумінні понтонний міст, яким переправив всі княжі війська через Дніпро.
Спішившись, галицькі десантники приєдналися до полків молодого князя Данила Галицького і в подальших боях йшли в авангарді княжих військ.
Судячи з тих подій, воєвода Юрій Домажирич був досвідченим флотоводцем і воїном, добре володів ситуацією і, на відміну від більшості князів, добре знав бойові можливості монголо-татарського війська. Коли передові татарські загони прийшли до Дніпра "подивитися на руські човни" і втекли від перших бойових зіткнень з руськими воїнами, то більшість князів сприйняла їх легковажно. Лише воєвода Домажирич заперечив їм, що татари є добрими стрільцями, ратниками і воїнами. Та князі застережень воєводи не сприйняли.
23 травня 1223 року всі руські сили перейшли Дніпро по човнах, як по мосту "не замочивши і ноги". Першу битву княжі полки виграли, але в головній битві 31 травня через неузгодженість княжих дій були розбиті.
Рештки руських полків відступили до Дніпра і переправилися на правий берег по тих же човнах галицького флоту. Зразу ж по переправі, аби не дати монголо-татарам можливості скористатися переправою і продовжити переслідування княжих військ, човни були спалені.
Після битви на Калці воєвода Юрій Домажирич губиться в історії. Але організований ним морський похід, його особиста участь у битві на Калці свідчать, що він був видатним флотоводцем свого часу, великим воїном і щирим оборонцем рідної землі. Цей воєвода зі створеним ним флотом продовжив бойові традиції і морську славу княжого флоту в цей важкий для України - Русі час. Врешті завдяки галицькому флоту княже військо було врятоване від повного розгрому.
Це була остання бойова акція флоту княжої України - Русі, яка завершила собою добу княжого флоту нашої країни.
Монголо-татарська навала не знищила флоту галицьких вигнанців. Монголо-татарські війська хана Батия не робили спроби підкорити флот "берладників", місця їх базування осталися осторонь маршрутів походу монголо-татар у Європу. Князі "берладників" не їздили до хана за ярликами на княжіння і в умовах залежності руських князів від орди, зберігали свою незалежність і свободу дій. Історики справедливо вважають, що в умовах залежності України - Русі від Золотої орди Берладь перетворилася на Січ ХІІ століття, а берладники стали попередниками запорозьких козаків. Саме там, на Дністрі, знаходяться витоки Запорожжя і козацького флоту України.
Флотські і морські традиції княжої України виявилися настільки міцними, що стали основою і опорою тривалої національно - визвольної боротьби українців. У військово-політичних умовах початку XV століття, коли загроза із підкореного Оттоманською імперією Кримського ханства перетворилася в загрозу існування українського народу, вони відкрили нову добу нашої морської історії - добу козацького флоту України.