Ішов 1696 рік. Московський цар Петро І готувався до свого другого походу на Азов. Для нової війни з турками запорозькі майстри у Брянську виготовили 42 великі бойові чайки (скампавеї). Разом із запорозькими чайками вони склали значну військову силу, яку кошовий отаман Іван Гусак під керівництвом полковника Якима Чалого „для воїнського промислу над Кримом і для оборони завойованих у турків городків” відправив для підкріплення запорозьких гарнізонів в Кизи-Кермен і Тавані. Туди ж з козаками попливло і 2500 російських солдатів.
Петро І, взявши „з історії уроки”, цього разу намагався скувати турецький флот і кримську орду силами Війська Запорозького і замкнути козацьким флотом Азовське море. Цар старався не дати султану можливості кидати резерви до оточеного ним Азова. Наперед скажемо, що царю це вдалося.
...За наказом кошового отамана Івана Гусака розвідку боєм розпочала запорозька ескадра з 10 чайок під командуванням полковника Якима Чалого. Полковник Чалий був авторитетний на Січі моряк, ходив у походи ще з Сірком, добре знався на морській лоції, неодноразово відзначався в морських баталіях. Тож, незважаючи на свою нечисленність, козаки вірили в звитяжність свого командира.
У цей час козацька розвідка доносила, що турки, готуючись до війни, великими караванами завозять припаси до Очакова.
Вийшовши вночі в море непоміченою, ескадра Чалого вистежила неподалік Очакова караван турецьких допоміжних суден із 17 галер і сандалей, охорона на яких була незначною.
Сміливо атакувавши ворога, Чалий взяв на абордаж почергово всі судна. Забравши весь цінний крам, амуніцію і зброю на свої чайки, козаки потопили ворожі кораблі й успішно повернулися на Січ. Ця перемога значно підняла бойовий дух запорожців, а про Якима Чалого заговорили як про щасливого флотоводця.
Для закріплення завойованих позицій новий кошовий отаман Яків Мороз разом з Чалим почали готувати новий морський похід.
У червні козацька ескадра з 40 чайок вийшла знову вийшла у похід. Пройшовши Тендрівську косу, козацька флотилія розділилася на дві ескадри. Чалий на 10 чайках пішов на Крим, а решта з кошовим – на розвідку турецького флоту в Чорному морі.
Слід зазначити, що ще з часів гетьмана Сагайдачного козаки орієнтувалися у морі за допомогою так званого голландського квадранта, щось на кшталт нинішнього секстанта, та мали досить непогані морські карти. Деякі карти забирали в бою у турків, але у більшості випадків малювали їх самі й добре вміли ними користуватися.
Розділившись з кошовим, полковник Яким Чалий взяв курс до Козлова (Євпаторії). Євпаторія того часу була могутньою турецькою фортецею, кам’яні стіни якої сягали 20 метрів, а бойові башти – і того більше. Штурмувати таку фортецю десятьма чайками була марна справа, тож Чалий висадив десант десь посередині між нинішньою Євпаторією і Саками.
Поруйнувавши кілька поселень і розбивши татарський загін, полковник взяв в бою 62 бранці. Зваживши, що цього достатньо для походу, Яким Чалий повернув свою ескадру на зворотний курс. Але і турки після загибелі військового каравану почали стягувати до Очакова свої бойові кораблі.
Тож у Дніпровському лимані дорогу ескадрі Чалого перейняла турецька ескадра з кількох важких галер і сандалей. Сили були явно не рівні, та уникнути бою було не можливо.
Бій розпочався з гарматної дуелі. Але козацьким гаківницям змагатись в бою з важкими корабельними гарматами турків за ясної погоди вдень, та ще й на великій відстані було марною справою. На турецьких галерах гармаші виявилися справними, і козакам пробитися крізь їхній вогонь на абордажний бій не вдалося. При свіжому вітрі турки впевнено маневрували, і козацька артилерія їм майже не робила шкоди. Потоплені козаками два турецьких сандали результату бою не міняли.
Тоді Чалий висадився на острів Березань і окопався. Два дні козаки успішно відбивали турецькі десанти, а на третю ніч... безслідно зникли. Та, втомлені дводенним боєм, на веслах проти течії Дніпра далеко і швидко піти не змогли. В одному з рукавів гирла Дніпра, біля Сагайдачних кучугур, турки їх наздогнали, і знову зчинилася битва. Яким Чалий висадився на лівий берег Дніпра, але там, у районі Вільхового лісу, сталося непередбачуване – на нього напав сам кримський хан з ордою. Сили були вбивчо нерівними. 500 козаків відбивали атаки кількох тисяч татар і яничар з турецької ескадри. Бій тривав цілий день. Турецька артилерія наносила удар за ударом, козаки зазнавали важких втрат, бо у піску окопатися було неможливо. Надвечір у козаків налічувалося десятки загиблих, решта були поранені.
До того ж у козаків закінчилися порох і набої. Розуміючи, що поразки не минути, полковник Яким Чалий з шаблею в руках повів залишки свого війська на прорив.
Січа була запекла і жорстока, та пробитися козакам крізь орду не вдалося. Пов’язані арканами 340 запорожців, а з ними і їхній полковник, потрапили в полон. Діставши полковника в свої руки, турки і татари почали його люто катувати, а потім зарубали ятаганами. Полонених козаків погрузили на галеру і направили в Очаківську фортецю.
Побачивши таку кількість бранців, кримський хан був дуже задоволений і тут же звелів надіслати посольство на Січ для організації викупу бранців. Незабаром козаки домовилися з ханом обмінятися полоненими. Через декілька тижнів всіх козаків з ескадри Чалого, що залишилися живими, обміняли на полонених турків і татар, яких на Січі теж було чимало. А полковник Яким Чалий навічно залишився в пісках біля Вільхового лісу, на лівому березі гирла Дніпра. І досі там немає ані могили його, ані пам’ятного хреста звитяжному флотоводцю.
Кобзарі склали думу про морський похід і останню битву полковника Якима Чалого, яку і досі співають в Україні.
Ой ударився пан отаман об сирую землю:
„Земле, земле сирая, ти матуся рідная!
Приняла ти війська много запорозького,
Прийми й мене, отамана молоденького!”
Так загинув славний полковник Війська Запорозького, відважний флотоводець Яким Чалий. Своїми звитяжними походами, своєю героїчною смертю він не лише продовжив, а й високо підняв невмирущу славу козацького флоту України, всього Війська Запорозького Низового.