АСКОЛЬД
князь київський

Як свідчить візантійська хроніка, 18 червня 860 року 360 лодій з 8-ма тисячами київських дружинників на борту несподівано з'явилися у Босфорській протоці й взяли в облогу "столицю світу" - Царгород. Найдавніше вітчизняне джерело "Літопис Аскольда" так зафіксувало цей похід: "В літо пішов Аскольд проти греків на конях і на кораблях, і було кораблів разом 360. І прийшли до Цісареграда, і греки замкнули Суд, а місто зачинили. І вийшов Аскольд на берег і повоював..."
Це був флот київського князя Аскольда, нащадка засновника Києва князя Кия. Причиною і приводом для походу стали утиски київських послів і купців у Царгороді, порушення угоди "между Русью и грека" та напад на руських рибалок біля острова Березань і Білобережжя (Тендрівської коси).
Облога столиці могутньої Візантійської імперії тривала цілий тиждень, її становище щодня ставало критичнішим. У цей час візантійський імператор Михайло воював з арабами в Малій Азії і Аскольд скористався з вигідної йому ситуації.
Штурм русами Царгорода мав величезний резонанс у тогочасному світі і, рятуючи своє становище та престиж імперії, імператор поспішив назад. А руси вже облягали царгородські вежі і бастіони.
Відкрити для нас ту далеку сторінку історії дають можливість записані в тогочасних хроніках проповіді патріарха Фотія. Жах, записав патріарх, охопив мешканців візантійської столиці, коли перед її стінами появилися "варварські кораблі, дихаючи чимось суворим, диким, погибельним: море тихо і спокійно розстелювало свій хребет, їм даючи приємне і легке плавання, а на нас, греків, піднімаючи грізні хвилі війни." Руські кораблі йшли попри місто, розказує хроніка, несучи озброєних плавців, загрожуючи місту смертю від меча, і вся надія людська облишила місто, і воно держалося лише надією на Бога. Чи пригадуєте ту темну і страшну ніч, запитує патріарх Фотій, коли наше життя збиралося зайти з заходом сонця,.. чи пригадуєте той переляк, ті сльози і лемент - як вдарилося в них місто в останній розпуці?
За однією з легенд хроніки, руси раптово зняли облогу міста після того, як візантійські священики винесли на оборонні мури одяг Божої Матері, змочений в морі, тобто Царгород захистила від "варварів" Божа Мати. Проте, більш правдоподібною причиною зняття облоги русами являється повернення з військом імператора Михайла. Біограф візантійського імператора записав у хроніці, що імператору вдалося порозумітися з руським флотоводцем, взамін видавши його війську "одежі золоті, срібні і шовкові, а завівши з ним згоду і приязнь, намовив прийняти Хрещення".
Історично відомо, що після укладання миру Аскольд і частина його дружинників дійсно прийняли в Царгороді християнство. Разом з київським князем на Русь відбув і візантійський єпископ, спеціально призначений візантійським патріархом для князя і пастирської роботи в Києві..
Факт, що Аскольд був християнином, підтверджує "Велесова книга" і "Повість плинних літ". Вітчизняний літописець засвідчує, що після вбивства Аскольда на його могилі кияни збудували церкву святого Миколи. Могила і церква, які хоч і багато разів руйнувалися, збереглися до наших днів.
У часи Аскольда в Києві добре знали географію близьких і далеких морів. Район дій княжого флоту не обмежувався лише Чорним морем. Історик Табаристану ібн-ель-Хасан розповідає, що після 862 року флот князя Аскольда здійснив похід до південних берегів Каспійського моря і взяв в облогу Абесгун, каспійське узбережжя Персії. Лише в останній, сьомій, битві, війська володаря Табаристану абу-Зейда перемогли десантні загони русичів і змусили їх повернутися на Русь.
Легендами оповита і загибель Аскольда. За однією з них, його підступно вбив варязький князь Олег, який прийшов з Новгорода, за іншою - "Ігореві злодії", тобто люди малолітнього князя Ігоря, воєводою якого був Олег. Багато істориків як сучасних, так і минулих часів, ставляться до цієї літописної легенди з недовірою. Навряд чи можливо було без наслідків розправитись з улюбленим у народі князем - переможцем над ворогами, а вбивці після злочину ще й княжити у самому Києві. Про глибоку любов і шанування народом Аскольда свідчить історична пам'ять, що збереглася про нього в Україні до наших днів. Найбільш вірогідно, що Аскольд як, до речі, і Дир, прийнявши християнство, впав жертвою в боротьбі з язичниками: "Та відвернув (бог) своє лице од них, бо були ті князі у греків хрещені." ("Велесова книга." Дощечка 6е.)
Із походів Аскольда в IX столітті можна зробити висновок, що тогочасний військовий флот і морські походи відігравали визначну роль у становленні київської держави і у формуванні її земель. Вони у значній мірі сприяли зміцненню державної організації і визначенню місця молодої Русі - України у тогочасному політичному світі. Рівень військово-морського мистецтва і суднобудування на Русі відповідав тогочасним найвищим вимогам і дозволяв князю проводити різноманітні морські і річкові десантні операції як на підлеглих територіях, так і далеко від рідних берегів.
Князь Аскольд використовував флот не лише як збройну силу а, скоріше, як головний аргумент своїх взаємовідносин з сусідніми народами. Флот прадавніх українців став домінувати в Чорному морі, а це значно сприяло бурхливому розвитку і зміцненню древньої Київської держави.