Олександр Пономарів

ФОНЕМИ Г та Ґ

Словник і коментар

ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Наші мовознавці тепер працюють над новою редакцією українського правопису. Вони мають різні орієнтації, які переважно виявляються в намаганнях, з одного боку, у правописному кодексі нічого не змінювати і, з другого боку, вдосконалити чинний правопис, зберігши в ньому все апробоване традицією та внісши украй необхідні зміни. До того ж у мовній практиці помітна мода порушувати чинний правопис. За цих обставин постає потреба ґрунтовно обміркувати питання стосовно напрямів удосконалення нашого правопису. Передовсім варто зазначити, що правописні підвалини випрацьовано, а тому потрібно спрямувати свої зусилля на шліфування тих правописних норм, де нагромаджено всілякі нашарування, породжені попередніми несприятливими умовами функціонування української мови. Таких "уразливих" місць в українському правописному кодексі не так і багато. До них зараховуємо й упорядкування написань з літерою ґ.

Правописні норми мають якнайповніше відбивати фонетичну і граматичну структуру сучасної української літературної мови. Як бути в такому разі з літерою ґ? Вилучити її з ужитку чи, навпаки, надати їй значного поширення? Відразу заперечимо: ні перше, ні друге. Необхідно зважати на місце позначуваної літерою ґ фонеми у фонологічній системі сучасної української літературної мови. Річ у тому, що фонема [ґ] посідає периферійне місце в сукупності фонем української мови, а отже, через те не може "претендувати" на якісь привілеї. Ця фонема не відбиває духу української мови, що засвідчує її використання в порівняно небагатьох словах звуконаслідувального та іншомовного походження. Проте вона функціонує в українській мові, що і сприяло закріпленню літери ґ. Звичайно, ідеться здебільшого про іншомовні слова.

Невпорядкованість використання літери ґ відображено останнім часом у низці виданих довідників. На жаль, довідники не позбавлені вад, тому з багатьма їхніми рекомендаціями не можна погодитися. У пропонованому словникові професора Олександра Пономарева маємо, на наш погляд, найобґрунтованіше розв'язання цього питання. Автор у словнику використав засади "Українського правопису" 1928 року щодо написання слів з літерами ґ і ґ, але з деякими уточненнями. Уточнення стосовно використання літер г і ґ у словах іншомовного походження полягають:

а) у послідовному відтворенні проривного [ґ] і глоткового [г] у спільнокореневих словах слов'янських мов українським г;

б) у використанні в усіх грецизмах тільки літери г;

в) у передаванні фонеми [Ь] у запозиченнях з інших мов через г;

г) у вживанні літери г у давно засвоєних словах;

ґ) у розрізненні г та ґ у неслов'янських іменах та прізвищах, а також у новіших загальних назвах відповідно до вживання П та д у мові-джерелі.

Пропонований словник укладено на підставі лексикографічних праць відомих авторитетів у галузі історії і культури української мови та власних студій професора Олександра Пономарева.

Принагідне звернемо увагу ще на деякі питання українського правопису, пов'язані з написанням слів іншомовного походження. Зокрема, варто протидіяти надуживанню літери ф. Звук [ф] українська та інші слов'янські мови запозичили. Наша мова цьому запозиченню чинила впертий опір, на який вказують написання -картопля, квасоля, Пилип, Степан та інші. Тепер звук [ф] і відповідна літера закріпилися в словах типу філософія, футуризм, феномен. Проте вживати звук там, де його не подибуємо в мові-джерелі, не варто. Тут, безперечно, позначилися впливи російської мови. Як слушно мовить професор Олександр Пономарів, настав час писати логаритм, ортографія, міт, мітичний, мітологія, Атени, Термопіли, Методiй тощо.

Бажано було б упорядкувати правопис и й і в іншомовних власних назвах. За чинним правописом у загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним пишемо и. Зазначене правило треба послідовніше поширити і на власні назви. Таке поширення надасть нашому правописові викінчености і стрункости.

Український правопис звичайно побудовано на фонематичному принципі, який передбачає збереження в написанні фонемної структури слова. Вимога фонетичного принципу писати однаково в різних фонетичних і граматичних позиціях має знайти ширше застосування. У сучасних написаннях натрапляємо на неприродні для української мови збіги голосних. Пишуть, наприклад, матеріал, матеріальний, колоніальний, імперіалізм. Однак у вихідних словах пишемо з йотованою голосною: матерія, колонія, імперія. Тому правило про передавання звукосполук і + голосна має стосуватися всіх споріднених слів, тобто по-українському скрізь потрібно писати і + йотована голосна (літера). Отож артеріяльний, бо пишемо й вимовляємо артерія, парафіяльний, бо пишемо й вимовляємо парафія.

Наприкінці нашої розмови хочеться висловити сподівання, що зусиллями наших найавторитетніших мовознавців нове видання українського правопису стане поступом у вияві гармонії мовленого й писаного рідного слова. Водночас побажаймо авторові словника нових плідних здобутків у шліфуванні правописних норм сучасної української мови.

Іван Вихованець,
член-кореспондент Національної академії наук України

Далі