Борис ДЕМКІВ
РУКИ МАТЕРІ

Руки у вас, мамо,
Наче книга розкрита,
Зморшки рядками
Лягають на ваші долоні.
Як би я хотів
Ваш час на хвилину спинити,
Та роки летять,
Летять, як сполохані коні!
Сади відцвітають,
Колоситься в полі жито,
Зозуля охрипла
Від ліку у синім гаю,
А ген за селом
Біліє вже бабине літо...
У ваших руках
Я молодість бачу свою:
Хлопчина малий
Жене гусенят на озерце.
А зорі, мов квіти,
Торкаються тихо чола.
Там стрілась мені
Весела моя з відерцем,
І взяла за руку,
До синіх джерел повела,
І дала напитись
Цілющої тої водиці,
Що сили вливає
Від сонця, від гроз і землі,
Якої нема
Ні в одній на світі криниці,
Яку тільки п'ють
Закохані і ковалі!
...Білі тумани
Спустились на ваші скроні,
Місяць у небі
Викрешує зорі копитом!
А роки спішать,
Спішать, як сполохані коні,
І в буйнім галопі
Ніхто їх не може спинити!
1962

Роман ЛУБКІВСЬКИЙ
МАТЕРІ

Болять мене, мамо,
Ноги твої.
Болять мене, мамо,
Руки твої.

Печуть мене очі -
Ласкаві, сині -
І засніжені скроні твої
Голубині.

Ноги твої -
Стоптали морги,
Сльозами куплені.
Руки твої -
Сповивали мене
Після купелі.

Очі твої -
Нахилялись до мене,
Небо блакитне
Наближали до мене.

Очі мене
Провели від порогу
І синьоцвітом
Встелили дорогу.

А сиве волосся,
А сиве волосся
Я погладив тоді -
І більше не довелося.
Я сьогодні, мамо,
Вернувся з дороги до хати.
Де ж мені, мамо,
Слідів твоїх пошукати?

Де тепло твоїх рук -
Чи спливло за роками?
Де волошки твої -
Твої очі, мамо?

Твоя втома
навічно у чорній землі,
Невсипучість -
навічно у чорній землі.
Твоя ніжність -
навічно у чорній землі,
І недоля -
навічно у чорній землі.

А земля моя рідна
Носить мене на собі,
Сипле з рук своїх дні -
Молоді, молоді.

Дивиться в душу
квітами синіми.
Скроні лоскоче
колосочками,
колосинами...

Та коли по землі тій
Падлюка іде -

Під ногами у нього
Земля гуде.

І ридають дерева,
І в'януть квіти,
І зелене стебло
Починає сивіти.
Як болять тоді, мамо,
Ноги твої!
Як болять тоді, мамо,
Руки твої!

Як печуть мене очі -
Глибокі, сині -
І засніжені скроні твої
Голубині.
1963

* * *

Матері не вмирають.
Матері не сплять.
День і ніч матері в узголів'ях стоять
Над нашим сумлінням,
Над мислями й долями,
Над тривогами нашими,
Нашими болями!

Матері не вмирають. Умирають сини.
Блиск останній для нас -
то блиск сивини,
І остання зоря, що зайде в небеса,
Материнська сльоза, болюча сльоза...
Звикаєш до слова, наче до рани,
Ніби до лестощів,
Як до проклять.
Проте!
Кріпись!
Зненацька нагряне:
Мука найтяжча -
як болі переболять!..

Яр СЛАВУТИЧ
МАТИ

Відступають довгі колони.
Пил доріг і патронів мідь.
А вона голови не клонить,
Біля тину сама стоїть.

І не страшно вже їй нічого,
Снів ночей, ані яви днів.
Посилає слова до Бога
І чекає з війни синів.

Десь один - у глибинах бору,
Другий син - у сибірській млі,

А найменший узяв із двору,
До Німеччини, дрібку землі.

І горює самотня мати:
- Де ж ти, правдо? Сам Бог не зна! -
Тільки чує, вогнем відплати
Переможно гримить весна.

Тільки мислями важко витає
(Серце, серце - підбитий птах!),
Що синів ачей привітає
По жахливих жнивах.
1944, 1947

НА РІЗДВО
Матері

Мені приснилась біла паляниця,
Накритий стіл і соняшна кутя,
І понад хатою в лету жар-птиця,
Що ловить зорі й знає майбуття.

Я часто бачу: грає сніговія,
Міцні морози - дуб аж посизів,
А ти стоїш на покутті, як мрія,
Як Божа Мати серед образів.

Сім'я сідає до святного столу,
Де пахне сніп і де п'янить узвар;
З ясної стелі, мов з небес, додолу
Лампадка ронить сяєво, як жар.

Дзвенить молитва над столом святково,
І на долівці сіно шелестить...
О не забути боговите слово,
Що всім ясило благодатну мить!

Мені приснилась біла паляниця,
Накритий стіл і соняшна кутя...

Нехай навіки спомином іскриться
Той добрий час - на все моє життя!
11 січня 1970

ПАМ'ЯТІ МАТЕРІ

Ти, що мене під серцем носила;
Ти, що дала життя мені й крила;
Мамо, журавко рідна моя,
Жайвора виспів, трель солов'я;

Ти, що за мною в горі літала;
Ти, що відбила болю потали;
Чайко, що гріла вутлих пташат,
Ласкою крила, літеплом шат;

Ти, що мене вела, наче мрія;
Ти, що спасла від тюрем і змія;
Мамо, ніхто в облогах таких
Не зазнавав страждань навісних;

Благословенна і найдорожча!
В серці живеш ти, божеська проща,
Богозахисна стріхо моя,
Жайвора виспів, трель солов'я.
1990

МАТЕРІ

Я знаю, ти довго молилася Богу,
Щоб синові долю велику послав,
Коли проводжала в далеку дорогу,
Де плакало сонце між квітів і трав.

Я світ обійшов, я своїми руками
Неправду боров, на двобої йдучи...
Я ридма ридав, невідвідана мамо,
На березі Чорного моря вночі...

Уздрів я дубову галузку... О хвилі,
Це ви принесли! Інгулець, Саксагань,
Обійми Славути приймаючи милі,
На південь послали цей символ вітань.

Підняв я листок запорозького дуба,
Що віяв любов'ю, грозою тривог.
О мамо! Прости, невідвідана, люба,
Прости і молися - хай слухає Бог!
На Чорному морі, 12 серпня 1966.
На Босфорі, 18 листопада 1968.

Вадим КРИЩЕНКО
ГОВОРИТЬ МАТИ

Усі мовчіть - щось мати каже,
Цвітуть притишено слова.
Вони із веселкових вражень,
З любові, що в душі жива.

Зійшлися діти всі до хати,
Де хліб, як доля, на столі...
Усі мовчіть: говорить мати
Вустами неба і землі.

ТИ СОБІ НЕ ПРОСТИ

Починалися ми
З материнської льолі,
Колисали дітей
Тополині слова.
Наші радість і сум,
Нашу звихрену долю
Материнська любов,
Як весна, зігріва.

На розгінних вітрах
Неспокійного світу

Хай несе нас вперед
Весняна течія,
Як надійний маяк
Серце мамине світить,
І злітає із вуст:
Мамо, мамо моя...

Образ твій обійма
Рідну землю і небо,
Колоситься навкруг
У липневих житах.
Ми у снах молодих
Прилітаєм до тебе,
Щоб набрати снаги
На добро, на життя.

Нам озвучився день
З материнської мови,
Нам розвиднився він
Із її доброти.
Материнську печаль,
Що гірчить полиново,
Материнську сльозу -
Ти собі не прости.

СЛОВО ПРО МАТІР

У матінки-мами
Під очима просинь...
Кволими губами
Вона тихо просить:

- Підведіть мене
До старого дуба,
Де колись стояла
Моя юність люба.

Ой матінко-мати,
Що тобі сказати?

Вже старого дуба
Підрубала згуба.
Та не всохло корневище -
Пароститься,
Пнеться вище..

У матінки-мами
Руки, наче лози...
Білими губами
Вона ледве просить:
- Поведіть мене
До стиглого поля,
Де втоптала стежку
Моя спрагла доля.

Ой матінко-мати,
Що тобі сказати?
З тої стежки серед жита -
Вже дорога бита.

По утоптаній стежині
Долю інші водять
Нині.

У матінки-мами,
Як тумани, коси...
Тихими губами
Увостаннє просить.:

- Приведіть до мене
Найстаршого сина,
Через нього стала
Із війни я сива...

Ой матінко-мати,
Що тобі сказати?

Хоч на серці гірко,
Змовчати - несила,
Бо давно вже зірка
В головах у сина.
В колі сонячних внучат
Губи сохнуть і мовчать.

Ой, схилилась ненька,
Ой, хитнулась мати,
Щоб зі сну, раненько
Вже росою стати.

МАТИ ІДЕ...

Мати іде.
Я прошу всіх присутніх устати.
Тихо іде
У болючій своїй сивині.
Сонцем пашить.
Слово ніжності й добрості "мати".
Світлом її
Усміхається поле весні.

Всі ми, усі
Невсипущої матері діти,
Хто б не були -
Генерал, космонавт чи поет.
Серце її
Наближає найдальші орбіти,
Що від землі
Простяглись до високих планет.

Доля дітей
Борозниться за обрії прямо,
Кришить метал...
Але в час, як приходить біда,
Знов на вуста
Прилітає, мов ластівка: "Мамо!"
Гоїть наш біль
Материнська цілюща вода.

Очі її
Нас ведуть, наче вогники віщі,
Через літа,
Котрі крутять дорогу не раз.
Гірко лише -
Наші мами на світі не вічні,
Часто вони
Дуже швидко відходять од нас.

Руки її -
Щоб добро голубіло в зеніті,
Губи її -
Щоб не гасли розрада і сміх...
Всі ми, усі
Материнським теплом обігріті...
Мати іде
Треба встать.
Це стосується всіх!

ПРОБАЧ НАМ, МАМО
Муз. О.Зуєва

Біля вечорових
Мовчазних воріт
Зупинилась мати,
Дивиться у світ.
І нема печалі
Глибшої, ніж та,
Що в її чеканні
На усі літа.

Приспів:
Пробач, пробач нам, мамо, за всі, за всі розлуки,
За довгий, довгий смуток і тихий плач,
Цілую ніжно материнські руки,
Пробач, матусенько, пробач. (2)

З-під хустини в неї
Світло сивини,
Швидко розлетілись
Доньки і сини,
І нема любові
Більшої нема,
Ніж ота, що серце
Мамине трима.

Приспів.

Материнська доля
Складена з надій.
Скрізь вона ясниться
В доброті своїй.
І немає правди
Вищої ніде,
Ніж ота, що маму
По землі веде.

Приспів.

ДОРОГА ДО МАТЕРІ

Випурхнули з дому, ніби птиці, діти,
Залишили мамі смуток і тривогу.
Мамине віконце цілу нічку світить,
Дивиться до ранку на пусту дорогу.

Напекла матуся для дітей гостинців -
Пиріжків із сиром миску превелику.
Але їх немає... Знову наодинці
Їсть, сльозу ковтає, як гірку наливку.

Чи дорога довга, чи дорога гнеться,
Чи причарувала діток чарівниця?
Хто ж забуде матір - тому не минеться,
Тому не минеться, тому не проститься.

Під очима в мами павутинь чеканна,
Напливають думи, аж у грудях тісно...
Не баріться, діти, - матінка чекає,
Приїжджайте, діти, поки ще не пізно.

ДЕ МАТИ ПОСІЄ

Де мати посіє, там стелиться ласка,
Де мати посадить, там сходить добро,
Бо в мами рука і легка, і прекрасна,
І серце глибоке, як сивий Дніпро.

Матуся заплаче, щоб дітям радіти,
Ранесенько встане, щоб діток навчить.
Ой дітоньки-діти, ви сонячне жито,
Ви мамин посів у душі не топчіть.

Запахнув чебрець з материнського поля,
Немов нагадати силкується він,
Що мати дала нам і сонце, і долю,
Дала, не забравши нічого взамін.

З далеких країв нашу душу тривожну
До рідної хати птах добрий несе,
Бо тільки матуся уміє і може
Порадить, утішить, пробачить усе.

МАМИНА МОГИЛА

Впаду на хрест я і заплачу,
Притисну камінь до чола.
У цьому світі щось я значу
Тому, що в мене ти була.

Далі