Юрій КЛЕН
БОЖА МАТІР

Йшла степами й питала:
"Де мій син? Чи не стрівся він вам?"
(А по селах ставки - як дзеркала:
Божий простір веселим качкам).

"Чи не стрівся вам десь по дорогах
Синьоокий Христос?
Волосся у нього
Золоте, як осінній покос".

Все питалася знову і знову;
Люди мовчки сахалися вбік
(Лиш поважно дивилися вслід їй корови,
Пес безхатній за нею до царини біг).

За рікою спинила на ниві
Дідуся, що гнідка поганяв.
Кінь істомлений голову сиву
На плече їй поклав (бо пізнав!).

"Чи стрічали його ви з дарами?
Чи вінчали його, як царя,
У високому білому храмі,
Де у вікна світила зоря?"

"Та невже ж тобі ще не сказали?"
Роз'ярився корявий дідусь:
"На усіх перехрестях його розіп'яли,
І помер твій веселий Ісус.

Біле тіло його шматували.
Загинали над ним матюки.
І вовкам на поталу
Розкидали куски".
Головою припала до гриви...
Враз метнулась назустріч зорі
(Дикі гуси крикливі
Закружляли над нею вгорі).

А за нею наздогін пожежі,
Диму сизого змії виткі.
Біжучи, розгубила одежі,
І махали услід вітряки.

Вдалині над житами
Білим квітом гойдалась вона.
Осипалася там пелюстками...
Манячіла, щезала в ланах.

Бур'яном заростає дорога,
Що крізь заграву днів
Нас вела до далекого Бога.
Але вересом слід твій зацвів,

Скорбна мати, що плачеш у небі,
І під обрієм грізних років
Голубіє, мов спогад про тебе,
Синя плахта лісів.

Синій пояс твій річкою в'ється...
Затаївши останній вогонь,
Так тихесенько б'ється
В ніжнім теплі твоїх долонь

Під дощами твого волосся
Бідне серце землі.
І росте з нього буйне колосся,
І курличуть над ним журавлі.
19.IV.35

Євген МАЛАНЮК
ПІД ЧУЖИМ НЕБОМ

Не треба ні паризьких бруків,
Ні Праги вулиць прастарих:
Все сняться матернії руки,
Стара солома рідних стріх.
............................................

Несу отут страшний свій іспит
І знаю, що життя мине.
І мати, сидючи на призьбі,
Вже не вичікують мене.

Давно Євгена поминає
Заупокой старенький піп.
За весною весна минає,
Під запашне зітхання лип.

Все далі висиха Синюха,
Й линя її весела синь,
А вітер заголосить глухо
І пролітає в далечінь.

Сиріє стріха під дощами,
Вже й хата стала нетривка,
І мати слухають ночами
Бронхітне гавкання Бровка.

Петро КАРМАНСЬКИЙ
МАТИ

Роби й роби! Затерпла спина,
І вже не чую рук.
О Боже мій! Чи я спочину
Від тих незмірних мук?

Прийде спокійна нічка...
Настала ніч, усякий ліг,
Заснула вся родина.
А мати аж валиться з ніг:
Не спить чогось дитина...

Роби й роби! Затерпла спина,
І вже не чую рук.
О Боже мій! Чи я спочину
Від тих незмірних мук?

Прийде свята неділя...

Прийшов святий недільний день -
Усякий спочиває.
Вона ж на клаптику стерень
Худібку доглядає.

Роби й роби! Затерпла спина,
І вже не чую рук.
О Боже мій! Чи я спочину
Від тих незмірних мук?

Пожди: зима настане...

Прийшла зима. На теплім ложі
Так любо спочивати;
Лишень вона ніяк не може
Від веретена встати...
Роби й роби! Затерпла спина,
І вже не чую рук.
О Боже мій! Чи я спочину
Від тих незмірних мук?

Як ляжеш в темнім гробі...

Спочила мати. Тихо згас
Вогонь, що грів всю хату.
А діти плачуть: хто про нас,
Сиріток, буде дбати?

ТІНЯМ НЕНЬКИ

Як ангел доброти й спокою,
Зносила мовчки всі мозоли
І, хоч впивалася журбою,
Не впала під хрестом ніколи.

Закаменіла в тихім болю,
Як біла статуя жалоби,
І двигала свою недолю
Без тіні жалості чи злоби.

Ясніла заревом любови,
Як райська постать Дольорози,
І не жаліла з серця крови,
Аби лиш в нас отерти сльози.

Й пішла від нас - як спомин маю,
Як урваний акорд сонати.
І відтоді з журби вмираю -
Та чом не можу більш ридати?
Я - урваний акорд сонати?

Марійка ПІДГІРЯНКА
ДЛЯ ТЕБЕ, НЕНЕ!

Біг я на поле, зелене поле,
Дорога нене!
Нарвав квіточок, перших свіженьких,
Для тебе нене!
Глянь, ще на рясті, біленькім рясті,
Роса студена!
Цей квіт у дарі, за твої труди,
Для тебе, нене!

НАША МАТИ

Мати, наша мати, як голубка сива,
Любові крильцями усіх нас прикрила.

Мати, наша мати, як сонечко ясне,
Цілий день нам світить і в нічку не гасне.

Мати, наша мати, як ангел із неба,
Вдень і вночі знає, чого дітям треба.

МОЯ МАМА

Снилось мені ясне сонце, що в хаті світило -
а то лиш так моя мама дивилася мило.
Приснивсь мені легкий вітрик, що пестив колосся -
а то мені моя мама гладила волосся.
Снилась мені ягідочка, як мед солоденька -
а то мене цілувала мама дорогенька.
Снились мені ангелики, що в рай мене несли -
а то мене мами ручки до серця притисли.

Юра ШКРУМЕЛЯК
СВЯТО МАТЕРІ

Гей, заграйте гори, зашуміть діброви,
Приберіться, ниви, красно та багато, -
Зажурчіть потоки, заведіть розмови
Про святочну днину, про велике свято!

Заспівайте згучно в тихім гаю, птиці,
Гомоніть з вітрами, польовії квіти,
Задзвоніть дзвіночки, рожі, всі косиці,
Заспівайте хором, українські діти!

А кому ж то грати та кому співати?
Знає се діточе чистеє серденько:
Нині Твоє свято, наша рідна мати,
Будь благословенна, українська ненько.

Ти ж себе жертвуєш, повная любові,
Для дочки, для сина, рідної дитини,
Не жалієш сили, труду, ані крові,
Будь благословенна нинішньої днини.

Що Тобі принести за Твою посвяту -
Вдень і в довгу нічку, як в зимі так в літі?
Наше юне серце Ти прийми в заплату,
Будь благословенна між усіми в світі!

Відітхни хоч нині разом з діточками,
Завтра ждуть на Тебе знов новії труди,
Своїм святом нині веселися з нами,
Будь благословенна у діточій груді.

І прийми в сю днину щирії привіти, -
Най Бог дасть потіхи з нас Тобі діждати,
Най Тобі й Вкраїні служать Твої діти,
Будь благословенна, українська мати!

НАША МАТИ

- Мамо, мамо! Хочу гам!
- Мамо, я боюся!
- Мамо! - чути тут, то там
-- Мамо! Де мамуся?..
Липнуть так до мами всі,
Так ціліську днину, -
І великі і малі,
Сто раз на годину!
Кожне хоче і то вже -
Своє право мати!
І з усім до мами йде,
Бо на це є мати!
Кожне хоче, щоб та мати
Всюди й завжди була,
Щоб нікого не минула,
Ані не забула.
Кожне хоче, щоб та мати
Всіх задоволила,
Так, гейби у неї була
Чародійна сила!
Кожне хоче щоб літала
Та матуся мила,
Так, гейби крім ніг ще мала
Ластів'ячі крила!
І літає люба мама,
Хоч крилець не має, -
А не раз уже з утоми
Слабне, умліває.
Якби з нас котре так мліло,
Вже би заводило!
А матуся тільки гляне -
І всміхнеться мило!

Бо не вміє ні спочити,
Ані нарікати,
Бо то чудо, бо то янгол,
Бо то рідна мати!

ВСІ ТАКІ, ЯК МАМА!

- Будь такий, як наша мама! -
Ольга брата впоминає, -
Мама завжди чиста й добра,
І мене не зачіпає...

Не їсть мама всіх цукорків,
Дбає, щоб для всіх нас стало,
Не кричить - і не кидає
Свої речі, де попало...

А брат каже: "Я не хочу,
Бо я Юрій, я не мати!
Я є хлопець, чому ж маю
Так, як мама, поступати!"

- Мусиш, Юрцю! Чемні діти,
Всі так роблять, як їх мати!
Як не віриш ти сестричці,
Можеш інших запитати!

І спитав він білу гуску:
- Чом так п'єш, мов горда дама?
- Бо я чемна біла гуска,
Все роблю я так, як мама!

Братчик став питати Мурка:
- Чом ти миєшся лапками?
- Бо так моя мати робить,
Так навчився я від мами!

Братчик став питати Бурка:
- Чом ти любиш мух ловити?
- Бо так моя мама робить,
Так люблю і я робити!

Й коника Юрко питає:
- Чом так пишно ти ступаєш?
- Бо так струнко ходить мама,
Й я так ходжу - ще й питаєш?..

Йде з пасовиська телятко:
- Чом так радо йдеш додому?
- Бо так робить моя мати,
Я ж подібне їй у всьому!

Ще спитав маленьких курят:
- Чом так рано йдете спати?
- Ми є курятка слухняні, -
І все робим так, як мати!

І Юрко собі подумав:
"Таки правда - так, між нами, -
Що повинні добрі діти
Брати собі приклад з мами..."

МОЯ МАТИ

Моя люба рідна мати,
Хоч би й в простій свиті, -
Вона мені є дорожча
Від усього в світі.
Чом блідненьке в неї личко,
Спрацьовані руки?
Бо для мене все терпіла
Всякі труди й муки.
Моя люба, добра мати,
Золоте серденько,
З нею мені і в бідонці
Жити веселенько.
Як за мною рідна мати
Дивиться в віконце,
То так, гейби мене гріло
Тепле, ясне сонце.

ОДА ДО МАТЕРІ

Моя люба мати,
Калиновий цвіт,
В тобі, рідна мати,
Весь мій любий світ.
В тобі моє щастя,
В тобі моя ціль,
Моїм твоє горе,
Моїм є твій біль.
Твоя втіха й радість
Радує й мене,
А твій жаль займає
Й серденько моє.
Бо ж я, моя мамо,
Твоя кість і кров;
Ти мене родила,
Ти є мій покров!
Ти мій скарб найбільший,
Ти мій цвіт живий,
Ти моя перлина,
Жемчуг дорогий.
Ти мене хорониш
Від лихих тривог,
Най благословить тя
З неба Господь Бог!

Олесь БАБІЙ
МАТИ

Скажи, мамусенько, мені,
Зо що мене ти так кохаєш?
Ти бережеш мене у сні
І вдень мене все доглядаєш?

І відповіла мати доні:
- Люблю тебе, бо чемна ти,
Бо слухаєш мене ти завжди
І любиш рано в школу йти.

Люблю тому, що ти весела
Мов ластів'ятко чарівне,
Але скажи мені, маленька, -
Чому так любиш ти мене?

І відповіла доня неньці:
- За твою працю люблю я -
За те, що ти так дуже дбаєш,
Щоб жила в щасті завжди я.

Та ж ти не раз не спиш у нічку,
Як захворію я коли,
Не раз твої молитви щиро
За мене в небо попливли.

За все тебе я люблю, нене,
Люблю матусю я свою.
Я і сказати не умію,
Як я тебе люблю, люблю!..

Роман ЗАВАДОВИЧ
МАТИ-УКРАЇНКА

Є у світі хтось такий єдиний,
Хтось такий коханий, дорогий,
Що усім, усім є для дитини,
Що без нього був би світ пустий.

Є у світі хтось, мов ангел ясний,
З ніжним серцем, поглядом святим,
Опікун ласкавий і прекрасний
І дорадник з серцем золотим.

Є у світі друг найкращий вірний,
Що життя б не пожалів для нас,
Що всю працю, труд весь непомірний,
Він жертвує нам у кожний час.

Це кохана рідна наша Мати,
Ангел наш, і приятель, і друг,
Що учить нас Рідний край кохати,
Рідну хату і родинний круг.

Наша Мати - Мати-українка,
Вірна народу свого дочка,
Невсипуща і незломна жінка,
В праці мужня, в боротьбі стійка.

І ми нею завжди гордимося,
Ми її кохаєм над усе,
Бо від Неї мужності вчимося,
Слово правди нам Вона несе.

Дай же, Боже, Мамі вік погожий, -
Так щоранку молимося ми -
А кохану нашу Матір, Боже,
Ущаслив добрячими дітьми!

А Господь, що з неба всім кермує,
Щастя дасть і втіху Мамі тій,
Що дітей розумних подарує
Батьківщині нашій дорогій.

У МАМИН ДЕНЬ

Привіт тобі, кохана Нене,
У цей великий день!
Прийми вінок бажань від мене
І китичку пісень.

Дарунків жодних я не маю,
Ні золотих оков,
Тому у ніг твоїх складаю
Свою ніжну любов.

Ти ангел мій, що життя плаєм
Веде мене у даль,
З тобою світ для мене раєм.
Без тебе - сум і жаль.

Ти вчиш мене, кохана Мати,
Любити працю, труд,
Нечесним, підлим гордувати,
Кохати Рідний Люд.

Куди в змаганні зі судьбою
Не піду в чужий світ,
Твій заповіт святий за мною
Ходитиме услід.

О, сили дай, кохана Мати,
До боротьби зі злом!
Зроби: щоб з кволого пискляти
Я дужим став орлом.

СПАСИБІ ЛЮБІЙ МАМІ!

Мамо люба, ми до тебе
Нині прибігаєм,
Щирі-щирі побажання
Тут тобі складаєм.

Ми твої маленькі діти
Щиро просим Бога,
Щоб стеріг тебе від лиха,
Від припадку злого.

Щоб благословив щоденно
Всю твою роботу,
Посилав тобі утіху,
Відсував турботи.

Щоб в здоров'ї довго-довго
Ти жила на світі,
Веселилась, розцвітала,
Наче квітка в літі.

Щоб діждалася потіхи
Від дітей коханих,
Як з них будуть чесні люди,
Добрі громадяни.

Серце більше б розказало,
А уста - не сила -
О, за все, за все спасибі
Мамо рідна, мила.

Іванна БЛАЖКЕВИЧ
ВЕЛИЧАЄМ ТЕБЕ, МАМО...

Величаєм Тебе, Мамо,
В ту святочну днину -
За Твій труд і за старання
Пильні без упину.
Величаєм за ту працю,
Яку мама мала,
Нім дитинка від колиски
На ніженьки стала.
Величаєм за сей догляд
Пильний, невсипущий,
Щоб собі що не накоїв
Син непосидющий.
Величаєм за ті скорбні
Недоспані ночі,
Як недуга заглянула
Дитинятку в очі.
Величаєм за опіку
У життя ззарання
І за те перед Тобою
Клонимось в пошані!

ЧИ Є В СВІТІ ЩО СОЛОДШЕ?

Чи є в світі що солодше,
Як мамині очі,
Які зорять за дітками,
Як вдень, так і вночі?
Чи є в світі що любіше,
Як мамині руки:
Що працюють для дитини
Щиро - без принуки?
Чи є в світі що щиріше,
Як серденько мами:
Яке б'ється для діточок,
Аж ляже до ями?
Чи є в світі що дорожче,
Як мама кохана,
Що працює для дитинки
До ночі від рана?

Павло УСЕНКО
МАТЕРІ

У далеку, у курну дорогу
Напути мене, матінко, ти,
Щоб до рідного знову порога
Із походу тяжкого прийти.

І не тільки прийти - осіяти,
З трудних гонів дари принести,
Тебе, рідная наша, обняти,
Прихилити любові світи.

Та й багато ж була ти у горі,
Свого серця зберігши вогні,
Щоб пройти мені бурі і гори,
Щоби вистоять битви суворі
У кривавій, нещадній війні.

І я вірю родинному слову,
Материнському серцю твому -
Я вернуся в ту синь задніпрову,
Звідки сонце розвиднює тьму.
Квітень 1942,
Ворошиловград

* * *

Діти, маму, як царівну, держіть,
Вже до півня, як бувало, не будіть -
Натрудилась,
Наробилась,
Настраждалась,
Натужилась,
Вже ж наплакалась вона:
Де літа ті,
Де пісні ті,
Не весна іде у житі,
А війна!
Прокотилось бурями,
Прогриміло ордами
Лихоліття зле...
Всі сини - під кулями,
Всі отці - під бомбами,
І старе й мале...

Діти, маму, як царівну, держіть,
Вже до півня, як бувало, не будіть...
Кінець липня 1975

Микола ШЕРЕМЕТ
МАТИ

Намело за ніч сухого снігу,
Що не вийти вранці за поріг.
Вітер лютий налетів з розбігу
І, втомившись, під дверима ліг.

Устаєш ти рано, бідна мати,
Сірники шукаєш, світиш ґніт.
Поратись надвір виходиш з хати
В шістдесят своїх старечих літ.

Ні корівки вже, ні поросяти -
Господарство попливло, як дим...
Все забрали нелюди прокляті,
Били і знущались над старим:
Не давав катюгам нищить бджоли,
Пасіку пустошить молоду.
Думала: не жить йому ніколи,
Розстріляють, бідного, в саду.
.............................................

Мамо, мамо! Важко тобі, знаю,
День стрічать у безпросвітній млі,
Як чужій, ходити в ріднім краї,
На своїй спустошеній землі.

Снідать сядеш - і упустиш ложку,
Страва в роті зайва і гірка.
- Що, старий, мо', посолити трошки?
Тільки солі в нас нема й дрібка.

Горю свому вірити не хочуть.
За вікном безшумно пада сніг.
Мати каже: - Де ж то наш синочок?
Чи дійшов він, бідний, до своїх?

Син побув три дні і ген подався
Крізь осінній морок і туман.
На світанку тихо попрощався,
У кишеню хліб поклав, наган.

Сон приснився, та такий поганий:
Одломилась гілка на вербі!
Ти, тривожна, вибігла на ґанок,
Руки заломила у журбі.

Кинулась у двір, пополотніла,
Потім бачиш - журишся дарма:
Та верба стоїть - насправді ціла,
Біла і пухнаста, як зима.

Тож тривожитися ні до чого!
Ти не вір, старенька, більше снам.
Віру май у нашу перемогу,
Вір своїм ти месникам-синам!
1942

Далі