Мохаммед Ходавенд КАДЕРІ
КНИГА ПАПУГИ

ОПОВІДКА ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОЇ НОЧІ
ПРО ЦАРЯ, ЙОГО СИНА, ЖАБУ І ГАДЮКУ

Коли сонце сховалося на заході, а на сході зійшов місяць, Ходж есте прийшла просити дозволу піти на побачення. Вона підійшла до папуги і запитала:
— Слухай, папуго, чи настане колись такий день, коли я зможу з'єднатися з своїм коханим? Я дуже хочу піти до нього, але не можу, бо не знаю, яка мене чекає доля...
— Господине дому! — одрік папуга. — Чує моє серце, що ти незабаром спізнаєшся із своїм коханим. Але якщо ваші серця з'єднаються, пам'ятай: тобі слід самовіддано коритися законам дружби, як то робили Халіс і Мухліс1, котрі вірно служили царевичеві і ладні були задля нього на будь-які жертви.
— Чим же вони довели свою вірність? Ану розкажи! — попросила молода жінка.
— Жив собі на світі один падишах,— почав папуга,— і мав він двох синів.
Коли він переселився з цього світу на той, його короною і престолом заволодів старший син, який хотів убити свого молодшого брата. Нещасний утік із свого краю і пішов блукати світами.
Одного разу він прийшов на берег якогось озера. Бачить: змія спіймала жабу і намагається з'їсти її. Жаба жалібно верещала, і царевич крикнув на змію. Та випустила свою здобич з пащі, жаба скочила у воду, а змія залишилася ні з чим.
Жаль зробилося царевичу змії, соромно йому стало, що він одняв у неї поживу, от він і відрізав шматок м'яса із свого тіла і кинув змії. Та вхопила його і поповзла з ним до своєї дружини. Дружина-змія з'їла те м'ясо і каже чоловікові:
— Дуже смачне м'ясо. Звідкіля ти взяв таке?
Чоловік змії розповів їй про свою пригоду.
— Якщо так,— мовила дружина-змія,— ти повинен віддячити чоловікові, що вчинив тобі таку ласку!
Тоді чоловік змії прийняв людський образ, прийшов до царевича і сказав:
— Моє ім'я Халіс, я хочу бути твоїм слугою!
Той згодився.
Тим часом жаба, вся закривавлена, вирятувавшися з пащі змії, прийшла до своєї дружини і розповіла, що з нею сталося.
— Що ж, — сказала дружина,— ти повинен віддячитися тому чоловікові. Тепер іди, послужи йому!
Жаба, прийнявши людський образ, також прийшла до царевича і сказала:
— Моє ім'я Мухліс! Я хочу тобі служити. Вважай мене своїм рабом.
Царевич і його взяв на службу. Отож вони втрьох пішли блукати світами Ходили вони, мандрували по всіх усюдах і зрештою прийшли в столицю одного краю. От царевич добився до царя та й каже:
— Я такий дужий, що один можу воювати із сотнею. Якщо ти платитимеш мені тисячу рупій в день, обіцяю боронити тебе і твій край від ворогів.
Цар узяв його на службу і щодня платив царевичеві тисячу рупій. З тих грошей царевич сотню витрачав на себе, сотню давав своїм слугам, а решту жертвував на милостиню біднякам.
Одного дня цар поїхав на лови. Сталося так, що його коштовний перстень упав у річку. Хоч скільки слуги його шукали, та марно.
— Видобудь із дна річки мій перстень!— наказав цар юнакові.
— Слухаюсь,— відповів той.
Зажурений він прийшов до своїх двох вірних слуг і розповів про царський наказ.
— Заспокойся,— сказав Мухліс. — Я зроблю це за іграшку.
Обернувся він жабою, пірнув у річку і витягнув перстень. Юнак приніс перстень цареві. Той щедро винагородив його і полюбив, як сина.
Минув якийсь час, і дочку падишаха вкусила гадюка. Скільки лікарів знахарів не пробували вилікувати царівну, все було дарма.
— Знайди ліки моїй дочці! — наказав цар юнакові.
— Слухаюсь! — одрік той, а сам думає: «Ну де я їх знайду?» Розповів він про свою біду вірним слугам.
— Приведи мене до царівни,— сказав Халіс,— залиш мене з нею наодинці, і я її вилікую.
Царевич зробив так, як велів Халіс.
Залишившися з царівною наодинці, Халіс обернувся на змію, приклав свій рот до рани дівчини і виссав усю отруту. Дівчина швидко видужала. Цар був сам не свій од радості. Видав дочку заміж за юнака і зробив його своїм наслідником. Тоді двоє вірних слуг прийшли до юнака і сказали:
— Тепер відпусти нас.
— Невже ви вважаєте, що нам слід розлучатися? — здивувався царевич.
— Так,— одрік Халіс,— бо я — та змія, якій ти дав своє м'ясо!
— А я — та жаба, яку ти визволив із пащі змії,— пояснив Мухліс,— а тепер ми хочемо піти до себе додому!
Почувши таке, царевич відпустив їх обох. Закінчивши своє оповідання, папуга сказав Ходжесте:
— А тепер уставай і поспіши до свого коханого.
Ходжесте встала, але в цю мить заспівав півень, надворі розвиднілось, і йти до княжича вже було неможливо.

«X а л і с» по-арабськи означає «щирий», «м у х л і с» — «відданий».

ОПОВІДКА ДВАДЦЯТЬ ДРУГОЇ НОЧІ
ПРО КУПЦЯ, ЙОГО ДОЧКУ ТА ПРО ТЕ, ЯК ВОНА ЗАГУБИЛАСЯ

Коли сонце сіло на заході, а на сході зійшов місяць, Ходжесте прийшла до папуги і сіла в глибокій задумі.
— Чого це ти так замислилася, господине дому? — поцікавився папуга.
— Міркую я ось про що,— мовила молода жінка. — Який він є мій коханий? Тямущий чи тупий, розумний чи дурень? Якщо він виявиться дурнем, то кохання до нього принесе мені біду.
— А ти, господине дому,— мовив папуга,— піди до свого коханого і розкажи йому історію про дочку купця і цим випробуй його розум. Якщо він відповість на запитання правильно, то значить він розумний чоловік!
— А що це за історія? — запитала Ходжесте.
Жив собі колись в Кабулі один купець,— почав папуга,— був він заможний та багатий і мав дочку-красуню по імені Зогре. До неї сваталося чимало багачів і вельмож того міста, але вона всім відмовляла, а батькові сказала таке:
— Я вийду заміж лише за дуже розумного й умілого чоловіка.
Слова дівчини стали відомі в далеких і близьких краях. А в одному місті жили три юнаки, з яких кожен володів досконало якимось умінням. І подалися ці троє в Кабул, прийшли до купця і сказали йому:
— Якщо твоя дочка хоче мати тямущого й умілого чоловіка, нехай вибирає когось з-поміж нас!
— Я вмію знаходити загублені речі,— мовив перший. — Крім того я можу передбачити майбутнє!
— А я вмію,— сказав другий,— зробити з дерева такого коня, що кожен, хто осідлає його, літатиме в повітрі, неначе б він сидів на престолі Сулеймана1.
— А я лучник,— мовив третій. — Стріляю несхибно, і моя стріла вражає на смерть,
Купець розповів дочці про трьох хлопців, що хотіли б одружитися з нею.
— Я подумаю,— відповіла дівчина,— і завтра скажу, за кого з них хочу вийти заміж.
А вночі вона вийшла з дому і пропала. Хоч як її шукали, та не могли знайти. Кого не питали, ніхто не знав, куди вона поділася. Тоді купець прийшов до того юнака, що вмів шукати загублене, і запитався:
— Скажи мені, де моя дочка?
Той подумав з годину і відповідає:
— Дівчину забрала пері і тримає її на такій-то горі. Ніхто з людей не може піднятися на ту гору!
— Зроби з дерева коня,— попросив купець другого юнака,— і дай того коня лучникові, нехай він сяде на нього, поїде на ту гору, вб'є пері стрілою і привезе мою дочку.
Юнак погодився і зробив з дерева коня. Лучник осідлав його, примчав на гору і першою ж стрілою вбив злу пері, а тоді привіз дівчину в Кабул до батька.
Кожен з юнаків вважав, що дівчину визволено завдяки його вмінню. Тож почали вони сваритися і сперечатися.
Коли папуга довів свою розповідь до цього місця, він мовив Ходжесте:
— Розкажи цю історію своєму коханому і запитай його, хто з юнаків найбільше заслуговує того, щоб дівчина дісталася йому. Якщо він дасть правильну відповідь, то знай, що твій коханий чоловік розумний і тямущий.
— Гаразд, папуго! — мовила Ходжесте.— Але спочатку скажи мені, хто з цих трьох найбільше заслуговує на те, щоб одружитися з дівчиною.
— Той,— одрік папуга,— який убив злу пері стрілою і привіз дівчину назад, бо всі лише показали своє вміння, а він, крім того, ще поборов у собі страх, подолав труднощі і не побоявся ризикнути життям.
Закінчивши розповідати, папуга звернувся до молодої жінки:
— А тепер збирайся і біжи до свого коханого!
Ходжесте підвелася і вже хотіла йти, але в цю мить заспівав півень, настав ранок, і побачення довелося відкласти.

1 Мається на увазі біблійний цар Соломон, якому біблія приписувала владу над духами.

ОПОВІДКА ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЬОЇ НОЧІ —
ІСТОРІЯ БРАХМАНА, ЩО ЗАКОХАВСЯ В ДОЧКУ ЦАРЯ ВАВІЛОНУ

Коли сонце сіло на заході, а на сході зійшов місяць, Ходжесте прийшла до папуги просити дозволу піти на побачення і мовила так:
— О мій мудрий розсудливий друже! Сьогодні ти або зразу пусти мене на побачення, або скажи, що не пускаєш, і я терпітиму, вважаючи, що така моя доля.
— Я щовечора дозволяю тобі йти до княжича, — заперечив папуга. — Однак я так і не знаю ні яка твоя доля, ні чому ти досі не пішла до нього. Якщо тобі так хочеться, то, про мене, можеш вирушити до нього хоч і зараз, але спершу вислухай мою пораду, остережися, щоб з тобою не сталося ніякої біди, і подбай, щоб ти мала користь з того побачення, як той брахман, котрий закохався в дочку володаря Вавілону і без усякої шкоди для себе здобув і кохану, і багатства.
— А як же це йому вдалося? — не втерпіла Ходжесте.
— Жив собі колись один гарний з лиця і кмітливий брахман,— почав папуга. — Одного разу вирішив він пошукати собі щастя на чужині і подався у Вавілон. Якось цей брахман гуляв у саду, і сталося так, що дочка володаря Вавілону також зайшла в той сад погуляти, помилуватися квітами. Погляд брахмана впав на дівчину, дівчина в свою чергу глянула на вродливого брахмана і вмить обоє закохалися одне в одного.
Коли дівчина повернулася додому, вона ошаленіла від кохання, і брахман теж утратив спокій. Що ж йому робити? Прийшов він до одного чарівника і найнявся до нього слугою. Чарівник не міг нахвалитися своїм старанним помічником. Чим же його винагородити? От він і каже брахманові:
— За твою вірну службу я ладен дати тобі все, що ти схочеш. А може, тобі треба моя допомога в якійсь справі. Кажи, я допоможу.
Брахман розповів чарівникові про те, як зустрівся з царівною і як тепер сохне від кохання до неї. То чи не допоміг би йому чарівник з'єднатися з дівчиною.
— І це все? — запитав чарівник. — Я гадав, ти проситимеш в мене золоту копальню чи ще бог зна що, а з'єднати чоловіка з коханою дівчиною хіба то аж така важка справа?
І він зробив чарівну кульку, дав її брахманові і пояснив:
— Якщо чоловік триматиме цю кульку в роті, то всім він здаватиметься жінкою, і, навпаки, якщо цю кульку триматиме в роті жінка, то кожен, подивившись на неї, подумає: це чоловік.
На другий день чарівник обернувся в брахмана, а сам брахман узяв кульку в рот і прийняв образ жінки. В такому вигляді чарівник і брахман прийшли до володаря Вавілону.
— Я брахман,— мовив чарівник,— і маю сина. Та він раптово збожеволів і втік з дому. Це його жінка. Чи ти не міг би дати їй притулок у своєму домі на кілька днів, доки я шукатиму сина?
Володар погодився і навіть дав йому грошей, а потім послав за своєю дочкою і наказав їй опікуватися нещасною «жінкою божевільного». Отак мудрий чарівник ввів закоханого брахмана в дім його коханої та ще й поклав у свій гаманець кілька дирхемів. Тим часом жаліслива дочка володаря прийняла гостю дуже привітно, і незабаром вони подружилися.
Одного разу гостя запитала дівчину:
— Скажи мені, чому твоє обличчя день у день жовтіє і марніє? Що з тобою таке? Ти, може, заслабла?
Дочці володаря і самій хотілося відкрити свою таємницю, але вона не наважувалася.
Брахман пішов на хитрощі. Співчутливо сказав:
— Мені здається, ти закохалася. Якщо це так, то не приховуй своєї таємниці, відкрийся мені. Може, я зараджу твоєму горю, допоможу з'єднатися з тим, кого ти кохаєш.
Зрештою дівчина зважилась і розповіла про своє кохання.
— А зараз ти могла б упізнати коханого, якби його побачила? — запитав брахман.
— Аякже,— відповіла дівчина,— звичайно впізнала б!
Брахман одразу вийняв з рота кульку, дівчина впізнала його, і вони кинулися в обійми одне одному. Через кілька днів вони, порадившись, вирішили, що їм треба тікати в іншу країну і жити там по велінню серця. Тож дівчина взяла із батькової скарбниці цілу торбу золота і коштовностей. Вночі вони, скрадаючись, вибралися з палацу і рушили в дорогу. Незабаром їм пощастило добратися до сусіднього краю. Там вони оселилися і зажили в добрі та в радості, згідно з велінням своїх сердець, смакуючи насолоди плоті, досягнувши бажаного і не роблячи нікому лиха.
Володар Вавілону був дуже вражений втечею дочки, але хоч як шукав втікачів, та не міг їх знайти.
— А тепер уставай і поспіши до свого коханого,— мовив папуга до Ходжесте.
Та схопилася, щоб іти, але в цю мить заспівав півень, на сході заблиснув світанок, і йти на побачення вже не було ніякої змоги.

ОПОВІДКА
ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТОЇ НОЧІ ПРО СИНА ВОЛОДАРЯ ВАВІЛОНУ
І ПРО ТЕ, ЯК ВІН ЗАКОХАВСЯ В ОДНУ ДІВЧИНУ

Коли сонце сховалося на заході, а на сході зійшов місяць, Ходжесте підійшла до папуги попросити дозволу на побачення з княжичем і мовила:
— Перш, ніж з'єднатися з коханим, я хочу дізнатися, чи має він тяму. Якщо пересвідчуся, що він розумний і кмітливий, я ще більше любитиму його, а якщо ні, то перетерплю. Мудреці ж недарма кажуть: «Не слід вірити трьом речам — коханню жінок, любові дітей та дружбі дурнів і невігласів»...
— Господине дому,— перебив папуга,— все, що зволиш сказати, суща правда, але треба, щоб ти розповіла своєму коханому одну історію. В ній є запитання — хай він дасть відповідь. Якщо відповість правильно, значить, він тямущий і кмітливий, якщо неправильно — вважай, що він йолоп!
— А що це за історія? — запитала Ходжесте. — Про що я повинна його запитати?
— А ось послухай,— мовив папуга. — Колись син царя Вавілону, мандруючи по світу, зайшов у молитовню і побачив там дівчину, гарну, як молодий місяць, коси в неї були чорні, мов ніч, стан — як кипарис, і хода — як у пави. Глянувши на неї, царський син закохався в дівчину до нестями. Впавши до ніг ідола, який був у тій молитовні, царевич урочисто пообіцяв:
— Якщо ця дівчина вийде за мене заміж, я відрубаю собі голову і пожертвую тобі!
По тому царевич написав листа батькові дівчини: так і так, видай за мене свою дочку. Той погодився, і невдовзі царевич, згідно з законами та звичаями тієї країни, одружився і з'єднався з своєю коханою. Молоді зажили у щасті і злагоді. Через деякий час батько дівчини запросив зятя до себе, і царевич разом з молодою дружиною поїхав до нього у гості. їх супроводив брахман, знайомий царевича.
Коли царевич підійшов до молитовні, де він уперше побачив дівчину й закохався, він згадав про свою обітницю перед ідолом, зайшов усередину і біля ніг ідола відтяв собі голову.
Слідом за царевичем у молитовню зайшов брахман і, побачивши безголове тіло царевича, злякався. «Що мені робити? — подумав він. — Адже всі вважатимуть, що це я його вбив». І брахман вирішив, що йому лишається одне — відрубати собі голову біля ніг ідола. Взявши ятаган, він розрубав собі шию і впав безголовий до ніг ідолові.
За хвилину молода дружина царевича ввійшла в молитовню, побачила два безголові тіла і остовпіла з жаху. Вона також ладна була відрубати собі голову, але в цю мить у молитовні пролунав голос:
— Жінко, приклади голови до тіл, і ці тіла оживуть!
З великої радості молода жінка поспіхом приклала голову чоловіка до тіла брахмана, а голову брахмана до тіла чоловіка, і вони вмить ожили і стали перед нею. Але тут голова царевича, що була на тілі брахмана, почала сваритися з тілом царевича, що мало голову брахмана.
— Це моя дружина! — твердила голова.
— Ні, моя! — заперечувало тіло.
Дійшовши до цього місця, папуга сказав Ходжесте:
— Якщо ти хочеш випробувати кмітливість і розум свого коханого, то запитай його, хто на його думку достойніший тієї жінки — голова її чоловіка чи тіло?
— Папуго,— засміялася Ходжесте,— але ти сам спершу скажи мені, щоб я знала, хто з них достойніший.
— Та звичайно, що голова,— відповів папуга,— тому що голова — це вмістилище розуму і володар тіла!
Вислухавши розповідь папуги, Ходжесте схопилася, щоб піти до коханого, але надворі вже розвиднілось, і їй довелося відкласти побачення до наступного вечора.

ОПОВІДКА ДВАДЦЯТЬ П'ЯТОЇ НОЧІ
ПРО ЖІНКУ, ЯКА ПІШЛА КУПИТИ ЦУКРУ І РОЗДІЛИЛА ЛОЖЕ З КРАМАРЕМ

Коли сонце зайшло і зійшов місяць, Ходжесте прийшла до папуги і сказала:
— Серце моє мучиться від неспокою. Я боюся, що коли зрештою мені пощастить зустрітися з коханим, він розсердиться на мене за те, що я так довго зволікала. Не знаю, як я перед ним виправдаюся...
— Господине дому,— одрік папуга,— не муч себе сумнівами і нічого не бійся. Адже ти жінка, то зумієш викрутитися і не з такої халепи. Жінку і в ложці води не впіймаєш. Я чував багато історій про жіночі хитрощі. Якщо ти трохи затримаєшся, я розповім тобі одну з них про те, як жінка завинила перед своїм чоловіком, але замилила йому очі і вийшла сухою з води.
— А що то за історія? — поцікавилася Ходжесте.
— Колись один чоловік,— почав папуга,— дав своїй жінці кілька фільсів1, щоб вона купила цукру. Жінка пішла на базар і зайшла в крамницю. Крамар її уподобав і став залицятися. Вона купила мірку цукру, заплатила і зав'язала його в край чадри. А крамар загравав з жінкою, жартував з нею, і врешті вона погодилася розділити з ним ложе. Скинула вона чадру, пішла з крамарем у його спочивальню, і там вони віддалися взаємним утіхам.
Тим часом крамарчук розв'язав жінчину чадру, забрав цукор, насипав туди піску і знову зав'язав край чадри. Коли жінка вийшла від крамаря, вона одягнула чадру і пішла додому. Дома її чоловік розв'язав край чадри і побачив там пісок.
— Що це за дурні жарти?! — обурився він. — Я послав тебе по цукор, а ти приносиш пісок!
— Коли я вийшла з дому,— пояснила жінка,— за мною погнався бик.
Я кинулася тікати, впала, і в чадру мені насипався пісок. Фільси десь там, у піску.
— Та бог з ними, з тими нещасними фільсами,— засміявся чоловік, цілуючи жінку. — Добре, що ти вернулася жива й неушкоджена. А пісок треба було висипати.
Як бачиш, хитра жінка не розгубилася і пустила чоловікові туману в очі, так що він не тільки не розсердився, але навіть пожалів її.
Закінчуючи свою розповідь, папуга заспокоїв Ходжесте:
— Отож я певен: якщо ти втрапиш у халепу, то зумієш з неї вирятуватися.
Ходжесте піднеслася духом. Уже вдягнена і взута вона підвелася, щоб іти до княжича, але в ту мить закукурікав півень, на сході зайнявся світанок, і йти на побачення було запізно.

1 Дрібна мідна монета.

Далі

«Всесвіт» 1987