Джордж ОРВЕЛЛ
ФЕРМА «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»
НЕБИЛИЦЯ
З англійської переклав Юрій ШЕВЧУК

Розділ VIII

Через кілька днів, коли жах, викликаний стратами, трохи влігся, дехто пригадав, чи, як йому здалося, що пригадав, ніби Шоста заповідь проголошувала: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину». І хоч ніхто не виявляв бажання згадувати про неї при свинях чи собаках, не зникало відчуття, що скоєні вбивства суперечили їй. Конюшинка попрохала Бенджаміна прочитати їй Шосту заповідь, і коли той своїм звичаєм відказав, що бажає не встрявати в такі справи, вона привела Мюріел. Мюріел прочитала їй ту заповідь. А в ній мовилося: «Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину без причини». Чомусь останні два слова якось випали усім з пам'яті. Тепер вони впевнилися, що заповіді не порушено, бо, звісно ж, було через що знищувати зрадників, які увійшли в змову із Сніжком.
Увесь той рік тварини трудилися навіть ревніше, ніж доти. Перебудувати вітряк з удвічі товщими стінами й пустити його в призначений день, та ще й порати інші щоденні справи на фермі — те вимагало велетенської праці. Іноді тваринам здавалося, що вони і працюють довше, і харчуються не краще, аніж за Джонса. Недільними ранками Пищик з довгої смужки паперу в ратиці зачитував їм цифри, доводячи, що виробництво продукції в кожному конкретному випадку збільшилося на 200, 300, а то й 500 відсотків. Тварини не бачили причини не вірити йому, тим паче що неспроможні були виразно пригадати умови, що існували до Повстання. Та все ж траплялися дні, коли вони відчували, що краще б тих цифр було менше, а харчу більше.
Всі накази тепер ішли через Пищика або якусь іншу свиню. Сам Наполеон з'являвся не частіше, ніж раз на два тижні. Коли ж таки з'являвся, то не лише з почтом псів, а й з чорним півнем: той виступав попереду і був ніби сурмачем, голосно кукурікаючи перед промовою Наполеона. Подейкували, що навіть у будинку Наполеон займав окремі покої. Він і харчувався осібно, а двоє псів не відходили від нього; їв він завжди з розкішного обіднього сервізу «Королівське дербі», що стояв у скляному серванті в вітальні. Оголосили також, що на кожен день народження Наполеона салютуватимуть із рушниці, як і на інші два свята.
Тепер на Наполеона не казали просто «Наполеон», а офіційно: «Наш вождь, товариш Наполеон», Свині ще й полюбляли придумувати всілякі епітети, як Батько всіх тварин, Гроза людства, Оборонець вівчарні, Друг каченят і таке інше. Сльози котилися Пищикові по щоках, коли він розводився про Наполеонову мудрість, чулість його серця, про його незмірну любов до тварин, навіть і насамперед до тих нещасних, що й надалі жили у злиднях та рабстві по інших фермах. Стало вже звичним приписувати Наполеону кожен успіх і кожну усмішку долі. Не раз чулося, як одна курка казала іншій: «Під проводом нашого вождя, товариша Наполеона, я за шість днів знесла п'ять яєць» — чи, як дві корови, з насолодою цмулячи воду з басейна, вигукували: «Яка смачнюща ця вода! А все завдяки мудрому керівництву товариша Наполеона!». Загальні почуття мешканців ферми знайшли вдале вираження в вірші «Товариш Наполеон», що його склав Мінімус. Він провіщав:

О брате всіх гнаних,
О щастя фонтане!
Творець водопоїв і стійл гегемон.
Майбутнє, нам сяє. Ах! —
В твоїх вольових очах.
Як сонце у небесах,
Товаришу Наполеон!
Ти дбаєш несхибно
Про все, що потрібно —
Зігрітий і ситий в нас кожен баран!
Від бугаїв до телят —
Всі у стійлах спокійно сплять
В промінні твоїх турбот.
Товаришу Наполеон!
Як стану я батьком
Малим поросяткам.
То, перш ніж мені доростуть до колін.
Зросте у малих серцях
До тебе палке почуття,
І перше кувікання:
«Товаришу Наполеон!»

Наполеон схвалив вірша і звелів викарбувати його на великому хліві, на протилежній від Семи Заповідей стіні. Його увінчував портрет Наполеона, що його білою фарбою виконав Пищик.
Тим часом при допомозі Вімпера Наполеон провадив виснажливі переговори з Фредеріком і Пілкінгтоном. Штабелі деревини все ще лежали. Найбільше її прагнув запопасти містер Фрелерік, проте не бажав давати належної ціни. І знову прокотилася поголоска, ніби Фредерік і його люди виношують задум напасти на «Рай для Тварин» і розвалити вітряк, який викликав у нього чорну заздрість. Сніжок, як казали, ще ховається на фермі «Лужок». Серед літа тварини знову занепокоїлися: три курки призналися, що не без спонуки Сніжка вчинили змову з наміром убити Наполеона. Курей негайно стратили і вжили негайних заходів, щоб убезпечити Наполеона. Вночі біля його ліжка чатувало четверо псів по одному з кожного боку. А перш ніж подати йому страви, їх мала куштувати молода свинка Рожевичка. Щоб, чого доброго, не підсипали трутизни.
Приблизно тоді ж оголосили, що Наполеон спродає деревину Пілкінгтону; він збирався укласти й довготривалу угоду про взаємообмін деякими продуктами між своєю фермою і «Лисячим Гаєм». Стосунки між Наполеоном і містером Пілкінгтоном, хоч і підтримувані через Вімпера, складалися майже дружні. Тварини не довіряли Пілкінгтону як людині, але воліли його, аніж Фредеріка, якого і боялися, і ненавиділи. З наближенням осені і відбудовою вітряка все настійніше снувалися чутки про неминучий напад. Мовилося, що Фредерік хоче напасти, що вже підібрав два десятки людей з рушницями, що він уже підкупив суддів та поліцію, аби ті, коли він раптом запопаде в свої руки їхню ферму, не запитували зайвого. Ба навіть більше: з ферми «Лужок» докочувалися моторошні розповіді про те, як мордує Фредерік своїх тварин. Він до смерті зашмагав старого коня, морив голодом корів, вкинув у піч собаку, а вечорами розважався півнячими боями, перед тим поприв'язувавши їм до лап гострі леза. У тварин кров холола в жилах, коли вони слухали, як терплять їхні побратими; іноді вони не витримували і вимагали рознести дощенту знавіснілий «Лужок», прогнати людей подалі й принести волю нещасним тваринам. Але Пищик радив утриматися від необдуманих дій і покластися на мудрість товариша Наполеона.
І все ж ненависть до Фредеріка не влягалась. Якогось недільного ранку в хліві з'явився Наполеон. Він пояснив, що й не збирався продавати деревину Фредерікові, мовляв, вважає нижче своєї гідності мати справу з негідниками такого штибу. Голубам, які й надалі розносили чутки про Повстання, заборонили й близько потикатися до ферми «Лисячий Гай». А також було замінено старе гасло «Смерть людству!» на «Смерть Фредеріку!». Наприкінці літа виявили ще
один Сніжків підступ. Пшеничні лани заросли бур'яном і, як з'ясувалося, в один із своїх нічних наскоків Сніжок перемішав насінне зерно з бур'яном. Гусак, що знав про це, повинився перед Пищиком і тут же наклав на себе лапи, ковтнувши ягід смертоносної блекоти. Тепер тварини дізналися й про те, що Сніжка ніколи не нагороджували, як багато хто гадав, медаллю «Тварина-Герой І ступеня». То була чистісінька вигадка, що її пустив сам Сніжок невдовзі після Битви під Корівником. Його не тільки не нагороджували, а навпаки, осудили за боягузтво в бою. Це трохи спантеличило декого, але Пищик швидко переконав їх, що їм зраджує пам'ять.
Восени неймовірними, просто каторжними зусиллями, бо треба було ще й збирати врожай, таки добудували вітряк. Належало встановити устаткування, і Вімпер вів переговори про його купівлю. Але саме приміщення стояло готове. На лихо всім труднощам, попри брак досвіду й примітивні знаряддя, попри невдачі та Сніжкові підступи роботу завершили в точно визначений день! Наморені, але горді, тварини ходили навколо свого витвору, що поставав перед ними ще прекраснішим, аніж коли його зводили вперше. Та й стіни тепер були вдвічі товщі, ніж раніше. Тепер їх проломиш хіба що вибухівкою. На думку про те, як вони трудилися, які сумніви й непевність долали, як зміниться їхнє життя, коли закрутяться крила, запрацює динамо-машина — де й дівалася втома; всі захоплено вигукували й не могли одійти від вітряка. Сам Наполеон у супроводі псів та півня прийшов оглянути завершену роботу; він особисто привітав тварин з нечуваним досягненням і сповістив, що вітряк називатиметься Вітряком імені Наполеона.
Через два дні тварин скликали на надзвичайні збори в хліву. Вони заніміли з подиву, коли Наполеон оголосив, що продав деревину Фредерікові. Завтра за нею прибудуть підводи й почнуть вивозити. Мовляв, весь цей час він удавав, що дружить з Пілкінгтоном, а насправді вже домовився з Фредеріком.
Всі стосунки з фермою «Лисячий Гай» було розірвано, а Пілкінгтону надіслано образливу ноту. Голубам наказали обминати «Лужок», й змінили гасло «Смерть Фредеріку» на «Смерть Пілкінгтону». Водночас Наполеон запевнив збори, що розповіді про близький напад на «Рай для Тварин» — цілковита вигадка і що чутки про жорстокість Фредеріка до своїх тварин надто перебільшені. Ці поголоски, певно, розпускав Сніжок та його поплічники. Як тепер з'ясувалося, Сніжка ніколи не було на фермі «Лужок» — і ніколи там не був — а замешкав — і то, кажуть, на всю губу, на фермі «Лисячий Гай»; останні кілька років отримує від Пілкінгтона чималу пенсію.
У свиней викликали захват Наполеонові хитрощі. Удаючи, нібито друг Пілкінгтонові, він змусив Фредеріка підняти ціну на дванадцять фунтів. Але найхарактерніша особливість Наполеонової гри, відзначив Пищик, та, що вождь не вірив нікому, навіть Фредерікові. Фредерік хотів узяти деревину за якісь чеки, по суті, за клапоть паперу, який нібито обіцяє сплату. Та Наполеон не піддався. Він наполіг, щоб той виклав справжні п'ятифунтові банкноти, причому наперед. Фредерік уже виклав їх, а отриманої суми якраз вистачає, щоб закупити обладнання для вітряка.
Тим часом деревину швидко вивозили. А коли вивезли всю, в хліві відбулися загальні збори, подивитися на Фредерікові банкноти. Прикрашений двома високими відзнаками, Наполеон приліг на солом'яну підстилку на підвищенні, вдоволено всміхаючись. Обабіч нього на принесеному з кухні порцеляновому блюдці акуратними пачечками лежали гроші. Тварини повільно проходили повз них, дивлячися досхочу. Боксер навіть потягнувся мордою, щоб понюхати банкноти, і тоненькі білі папірці зашелестіли від його подиху.
А через три дні зчинився несосвітенний ґвалт. Стежкою на велосипеді примчав блідий як смерть Вімпер, пожбурив велосипед на землю і метнувся в будинок. А вже наступної миті з Наполеонових покоїв долинув лютий рев. Звістка про те, що сталося, блискавично облетіла ферму. Гроші виявилися фальшивими, Фредерік отримав деревину задарма!
Наполеон негайно скликав сходку й моторошним голосом виніс Фредерікові смертний вирок. Щойно він потрапить до наших рук, заявив Наполеон, ми спалимо його живцем. І водночас застеріг, що після такого віроломства слід чекати найгіршого. Фредерік зі своїми посіпаками щомиті може вдатися до підступного нападу. Скрізь повиставляли вартових. На ферму «Лисячий Гай» послали чотирьох голубів із пропозицією про замирення; гадалося, що це відновить добрі стосунки з містером Пілкінгтоном.
А наступного ранку напад відбувся. Всі саме снідали, коли дозорні принесли звістку, що Фредерік із підмогою вже у воротах з п'яти перекладин. З відчутною хоробрістю тварини кинулися їм навперейми, але цього разу їх чекала значно важча перемога, аніж у Битві під Корівником. П'ятнадцятеро людей відкрили вогонь з шести своїх рушниць, щойно тварини наблизилися на півсотню ярдів. Ті не встояли перед оглушливими пострілами й дошкульним шротом, і хоч як Наполеон та Боксер гуртували їх, квапливо відступили. Декого вже було й поранено. Порозбігавшись по хлівах, вони боязко визирали в щілини та дірки в стінах. Все велике пасовисько, разом з вітряком, втрапило до рук ворога. На хвилю здалося, що навіть Наполеон розгубився. Він схвильовано походжав туди й сюди, його хвостик нервово сіпався. Сумовито поглядали вони на ферму «Лисячий Гай» — якби Пілкінгтон та його люди підсобили, битву ще можна було б виграти. Але в цей час повернулося четверо голубів, що їх послали напередодні; один із них мав записку від Пілкінгтона. На ній олівцем значилось: «Так вам і треба».
Тим часом Фредерік зі своїм загоном затримався біля вітряка. Тварини, які пильно за ними спостерігали, тривожно зашепотіли. Двоє узяло лом і молот — вони збиралися розвалювати вітряк.
— Не вийде! — загорлав Наполеон. — Ми звели надто товсті стіни, тож це не так легко зробити. Вони й за тиждень не розвалять його! Не падайте духом, товариші!
Бенджамін не зводив погляду з тих двох, що довбали в підмурівку якусь дірку. Повільно, майже з тихою радістю на обличчі Бенджамін закивав своєю довгастою мордою.
— Так я і знав,— мовив він. — Хіба ви не бачите, що вони роблять? За хвилю вони засиплють у ту дірку порох.
Тварини нажахано чекали. Годі було й думати про те, щоб виткнутися з хлівів. А ще за кілька хвилин вони побачили, як люди розбігаються від вітряка. А тоді розлігся оглушливий гуркіт. Голуби знялися в повітря, а тварини, крім Наполеона, попадали, поприпадали до землі, ховаючи голови. А коли підвели їх, то величезна чорна хмара диму здіймалася там, де стояв вітряк. її поволі відносило вітром. Вітряка ж як не було!
Тварини побачили таке, і до них повернулася відвага. Страх і розпач, що охопили їх ще хвилину тому, затопила лють на цей підлий і негідний вчинок. Залунав могутній поклик до помсти, і без подальших наказів вони ринулися на ворога. І не помічали безжалісних куль, що градом сипалися на них. То була запекла, страшна січа. Раз у раз ляскали рушничні постріли, а коли тварини таки пробилися впритул, їх стали мотлошити кийками і важкими черевиками. Полягли корова, три вівці й дві гуски, а майже всі інші дістали поранення. Навіть Наполеону, який керував атакою з тилу, кулею одірвало кінчик хвостика. Але ж і людям дісталося. Трьом Боксер копитом розтрощив голову; іншому корова простромила рогами живіт; у того Джессі та Квітка мало не стягли штанів. [ коли на людей з лютим гавкотом вискочила дев'ятка псів із особистої охорони Наполеона, які дістали наказ зайти їм у фланг під прикриттям живоплоту, людей опосів панічний жах. їх от-от могли оточити! Фредерік гукнув людям тікати, і малодушний ворог дав ногам знати, рятуючи свою дорогоцінну шкуру. Тварини гналися за ними аж до поля, а коли ті продиралися крізь колючий живопліт, вгамселили їм останнього копняка.
Вони перемогли, але й самі були знесилені та зранені. Тож спроквола пошкутильгали назад до ферми. Декого до сліз зворушили мертві товариші, розпластані на землі. А там, де колись стояв вітряк, постояли в скорботному мовчанні. Так, його не стало! Майже останнього витвору їхніх рук не стало! Навіть підмурівок частково постраждав. І для відбудови його вони вже не могли використати, як раніше, розкидане каміння. Бо й саме каміння зникло. Вибухом його порозкидало на сотні метрів. Наче й не було того вітряка ніколи.
Вони наблизилися до ферми, а назустріч їм, помахуючи хвостиком і вкрай задоволений вискочив Пищик, якого чомусь ніде не було видно під час бою. Від ферми раптом пролунав рушничний постріл.
— Хто це там стріляє? — збентежився Боксер.
— Таж то на честь нашої перемоги! — вигукнув Пищик.
— Якої ще перемоги? — 3 колін Боксера текла кров, він втратив підкову й розколов копито, а в крупі застрягло з десяток шротинок.
— Як якої, товаришу? Адже ми прогнали ворога з нашої землі, священної землі «Раю для Тварин»!
— Але ж вони зруйнували наш вітряк. А ми його зводили аж два роки!
— Велике діло! Збудуємо інший. Навіть шість їх збудуємо, як захочемо. Ти тільки збагни, товаришу, який подвиг ми здійснили! Ворог окупував ось цю землю, на якій ми стоїмо. А тепер, дякуючи товаришу Наполеону, ми знову відвоювали її до останньої п'яді.
— Значить, ми відвоювали те, що доти мали,— вирішив Боксер.
— Оце і є наша перемога, — підсумував Пищик.
Вони пошкандибали в двір. Шротинки під шкірою Боксера болісно пекли. А попереду він бачив тяжку відбудову вітряка, починаючи з підмурків, і подумки вже готувався до цього. Але чи не вперше подумав, що йому одинадцять років і що його потужні м'язи вже напевне не ті, що колись.
Та коли тварини побачили, як затріпотів зелений прапор, коли почули знову рушничні постріли — сім разів підряд і послухали Наполеонову промову, в якій той відзначив їхню хоробрість, то все було так, наче вони здобули неабияку перемогу. Тварин, полеглих у бою, врочисто поховали. Боксер і Конюшинка тягли візок, що правив за катафалк, а сам Наполеон очолював процесію. Святкували аж два дні. Лунали промови й пісні, стріляли з рушниці, і кожен, як особливий подарунок, дістав по яблуку, курки — по дві жмені зерна, собаки — по три сухарі. Вирішили також, що битва називатиметься Битвою під Вітряком; Наполеон запровадив нову відзнаку, Орден Зеленого Прапора, яким і нагородив себе. У загальній радості майже забулася історія з фальшивими банкнотами.
Через кілька днів свині натрапили в коморі на ящик віскі: його, коли займали будинок, просто не помітили. Тієї ночі з будинку линув гучний спів, як не дивно, на мотив «Тварин Англії». А десь о пів на десяту достеменно бачили, як із надвірних дверей у старому капелюсі містера Джонса вийшов Наполеон, прогалопував по двору і знову зник у будинку. Але вранці біля будинку стояла глибока тиша. Не було видно ніде жодної свині. Лише близько дев'ятої з'явився Пищик; чвалав він повільно й понуро, погляд його потьмянів, а хвостик безвладно обвис — весь його вигляд свідчив про серйозну недугу. Він скликав тварин і повідомив страшну новину: товариш Наполеон при смерті!
Знявся розпачливий лемент. Біля будинку постелили солому, і всі ходили навшпиньки; із сльозами на очах вони питали один одного, що ж із ними буде, коли не стане їхнього вождя. Пронеслася чутка, що Сніжкові таки вдалося підсипати Наполеонові трутизни. Об одинадцятій вийшов Пищик і зробив іще одну заяву. Як свою останню земну волю товариш Наполеон заповів: споживання алкоголю карати смертною карою.
Проте під вечір Наполеонові наче покращало. А вранці Пищик запевнив усіх, що той видужує. До вечора Наполеон уже приступив до праці, а наступного дня стало відомо, що він звелів Вімперу придбати в Уїллінгдоні кілька брошур з броварної справи й дистиляції. Ще через тиждень Наполеон розпорядився розорати маленький вигін за садком, що призначався для випасу тварин-пенсіонерів. Буцімто вигін той виснажився й потребує перезасівання; хоч незабаром з'ясувалося, що Наполеон планує його під ячмінь.
Приблизно тоді ж стався випадок, що його чи хто й второпав. Якось уночі, близько дванадцятої, на подвір'ї розлігся гучний тріск, аж тварини повискакували з хлівів. Була місячна ніч. За великим хлівом, де на стіні були закарбовані Сім Заповідей, лежала переламана драбина, біля неї розпластався отетерілий Пищик. А поряд валялися ліхтар, пензлик і перевернуте горня з білою фарбою. Собаки негайно оточили його і, як тільки він спромігся йти, відвели в будинок. Ніхто не годен був збагнути, що те все значило, окрім хіба старого Бенджаміна, який значущо хитав мордою і ніби щось утаював, проте нічого не хотів говорити.
Та через кілька днів, перечитуючи, щоб краще засвоїти, Сім Заповідей, Мюріел зауважила, що іще одну заповідь тварини хибно запам'ятали. Вони гадали, що П'ята заповідь гласила: «Жодна тварина не повинна вживати спиртного». Але ж там було ще два слова, які вони упустили. І насправді ця заповідь закликала: «Жодна тварина не повинна вживати спиртного н а д м і р у».

Далі