Джордж ОРВЕЛЛ
ФЕРМА «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»
НЕБИЛИЦЯ
З англійської переклав Юрій ШЕВЧУК

Розділ II

А через три ночі старий Майор тихо сконав уві сні. Поховали його за садком.
Те сталося на початку березня. А в наступні три місяці розгорнулася бурхлива потайна діяльність. Сповідь Майора спонукала кмітливіших тварин по-іншому глянути на своє дотеперішнє життя. Вони не знали, коли вибухне Повстання, провіщене Майором, і не тішили себе ілюзією, що те станеться за їхнього життя. Але чітко усвідомлювали, що готувати його — їхній обов'язок. Робота по навчанню і згуртуванню інших, природно, лягла на свиней, яких усі визнавали за найрозумніших тварин. Найпоказнішими з-поміж свиней були два молодих кнури, Сніжок і Наполеон, яких Джонс відгодовував на продаж. Наполеон, великий і досить лютий на вигляд беркширський кнур, був єдиний на фермі представник своєї породи; хоч і не балакучий, він, проте, відзначався незалежною вдачею. Сніжок, хоч і жвавіший за Наполеона, моторніший у розмові й винахідливіший, на гадку інших, не мав такої поважної вдачі. Всі інші вепрі на фермі ще були підсвинками. Найбільш відомим серед них був маленький вгодований підсвинок Пищик, круглощокий, із кліпливими очима, меткими рухами й пронизливим голосом. Він умів блискуче говорити і в суперечці мав звичай підстрибувати й метляти хвостиком, що виходило якось вкрай переконливо. Дехто казав про Пищика, що він здатен зробити з чорного біле.
Ця трійця й опрацювала вчення старого Майора в цілісну систему, яку назвали тваринизм. Кілька ночей на тиждень, коли Джонс ішов спати, вони потай збиралися в хліві й розтлумачували засади тваринизму іншим. Напочатку вони зіткнулися з нерозумінням і безмежною байдужістю. Дехто казав про необхідність бути прихильним до Джонса, свого господаря, або робили блюзнірські зауваги на зразок: «Містер Джонс нас годує. Без нього ми повмираємо з голоду». Інші питали, скажімо, таке: «А чого нас має обходити, що буде після нашої смерті?» Або: «Якщо це повстання будь-що відбудеться, то яка різниця, хто його готуватиме — ми чи хтось?» Свині на превелику силу пояснювали їм, що це суперечить духові тваринизму. Найбезглуздіші запитання задавала біла кобилка Моллі. Найперше вона запитала Сніжка:
— А після Повстання ще буде цукор?
— Ні, — впевнено відповів Сніжок. — Ми не маємо можливості виробляти цукор на фермі. Та й цукор тобі не потрібен, ти їстимеш досхочу вівса й сіна.
— А можна буде, як колись, носити стрічки у гриві? — поцікавилася Моллі.
— Товаришко,— відповів Сніжок,— стрічки, які тебе так обходять, ознака рабства. Невже ти не розумієш, що свобода куди дорожча за стрічки?
Моллі погодилась, але глибокого переконання в ЇЇ голосі не вчувалося.
Свині мусили боротися ще тяжче, спростовуючи брехню, що її поширював ручний ворон Мойсей. Улюбленець Джонса, він був нишпоркою і брехуном, та й умів торочити. Він доводив, що існує блаженна країна, така собі Солодкоцук-ряна гора, куди відходять після смерті всі тварини. Вона містилася десь на небі, в захмар'ї, казав Мойсей. На Солодкоцукряній горі сім днів на тиждень неділя, і конюшина росте цілорічно. А цукор-рафінад і тістечка самі ростуть на живоплоті. Тварини не любили Мойсея, бо він правив теревені і байдикував. Але були й такі, що вірили в його базікання, тож свиням коштувало неабияких зусиль переконувати їх, що ніякої Солодкоцукряної країни не існує.
Найревнішими послідовниками тваринизму були ломовики Боксер і Конюшинка. Обом годі було додуматися до чогось путнього власним розумом, та оскільки визнали свиней за своїх проводирів, то й сприймали все, що їм ті говорили й на доступних життєвих прикладах переконували в цьому інших. Вони брали незмінну участь у таємних зборах у хліві й виступали заспівувачами «Тварин Англії», пісні, що нею завжди завершувалися збори.
Та Повстання вдалося здійснити значно швидше й легше, аніж сподівалося. В минулі роки містер Джонс був хоч і безжалісний, зате вправний господар, але й для нього настали лихі часи. Програвши на суді гроші, він втратив і завзяття, запив ще більше, ніж доти. Цілими днями сидів на кухні в дерев'яному кріслі з високою спинкою, читав газети, пив і час від часу годував Мойсея крихтами хліба, намоченими в пиві. Його наймити ледарювали й дурили його, поля заростали бур'яном, дах на будівлях протікав, живопліт стояв занедбаний, а тварини не доглянуті.
Почався червень, наставала косовиця. Напередодні Івана Купали, в суботу, містер Джонс подався в Уїллінгдон і так нажлуктився в пивничці «Червоний лев», що повернувся аж у неділю опівдні. Наймити зранку подоїли корів і подалися полювати зайців, і пальцем не ворухнувши, щоб нагодувати живність. Удома містер Джонс одразу впав на дивані у вітальні й заснув, накривши обличчя «Новинами світу», тож тварини стояли голодні аж до вечора. І вони не витримали. Одна корова виламала рогами двері комори, й тварини допалися до засіків. Саме тоді й прокинувся містер Джонс. За мить він і ще четверо наймитів уже щосили шмагали корів, розганяючи їх. Це виявилося останньою краплею. Всі, як один, хоч на таке й не заносилося досі, кинулися на своїх катів. Несподівано містер Джонс та його служники опинилися в гущі тварин, що брикалися і штурхали рогами. Ситуація остаточно вийшла з-під контролю. Ніхто ще не бачив, аби тварини так поводилися. Тож цей несподіваний заколот тварин, яких вони лупцювали й над якими знущалися, як хотіли, налякав їх до смерті. І вже за хвилину-другу вони перестали відбиватися й дали ногам знати. Усі п'ятеро щодуху помчали по дорозі, що вела до мощеного шляху. За ними звитяжно гналися тварини.
Місіс Джонс визирнула з вікна спальні й побачила, що діється. Поспіхом вкинула до торби дещо з пожитків і нишком вислизнула з ферми. Мойсей зірвався з жердини й полетів за нею, голосно каркаючи. Тим часом тварини вигнали Джонса та його челядь на мощений шлях і з брязкотом зачинили за ними на всі п'ять засувів браму. Отак тварини ще й не осмислили до пуття, що сталося, а Повстання вже успішно завершилось: Джонса прогнали, ферма «Садиба» стала їхньою.
Спочатку тварини не могли повірити в свою щасливу долю. Перше, що вони зробили, це всі гуртом прогалопували вздовж огорожі, що обносила ферму, наче остаточно впевнюючись, чи не зачаїлася де бодай одна людська істота. Потім прогалопували назад, до будівель, змітаючи останні сліди ненависного Джонсового правування. Вдерлися до збруярні в глибині стаєнь; вудила, кільця до носа, ланцюги для псів, безжальні ножі, що ними містер Джонс харащав поросят і ягнят,— все це було пожбурено на дно колодязя. Віжки, вуздечки, шори, принизливі шаньки кинули у багаття з мотлоху, що палало в дворі. Туди ж полетіли й батоги. Тварини стрибали в захваті, бачачи, як полум'я поглинає батоги. Сніжок і собі жбурнув у вогнище стрічки, якими прикрашали кінські гриви й хвости в ярмаркові дні.
— Стрічки,— заявив він,— відносяться до одягу, а це ознака людини. Тварини не повинні ходити в них.
Тоді й Боксер приніс невеличкий солом'яний бриль, який носив улітку, щоб мухи не сідали на вуха, й люто жбурнув його у вогонь.
Невдовзі було знищене все, що нагадувало про містера Джонса. Потім Наполеон повів їх до комори й видав кожному подвійну порцію зерна, а псам по два бісквіти. Потім сім разів поспіль проспівали «Тварин Англії» від початку до кінця, після чого повкладалися на ніч і спали так, як ще не спали ніколи в житті.
Вдосвіта вони прокинулися, як і колись, але згадавши про славну перемогу, дружно побігли на пашу. За пасовиськом здіймався пагорб, звідки як на долоні відкривалася більша частина ферми. Тварини забралися на нього й стали милуватися краєвидом у прозорому ранковому світлі. Так, все це тепер належало їм — скільки сягало око! Захмелілі від цього, вони без упину пританцьовували й підстрибували високо, сповнені захвату. Качалися по росі, запихалися солодкою свіжою травичкою, пригорщами набирали чорнозем і вдихали його терпкі пахощі. Потім обстежили ферму, в німому зачудуванні оглядаючи орні поля, луки, сад, ставок, гай, так, наче ніколи досі не бачили; їм не вірилося, що те все тепер належить їм.
Потім вони рушили до господарських будівель і непевно спинилися перед будинком. І він належав їм, проте ввійти всередину вони боялися. За хвилю, однак, Сніжок і Наполеон рішуче штовхнули двері і ті розчахнулися. Тварини вервечкою зайшли, пильнуючи, аби чогось не пошкодити. Навшпиньки переходили з кімнати в кімнату; перемовлялися лише пошепки, з побожним острахом дивилися на неймовірну розкіш: ліжка з перинами, дзеркала, лежак з конячого волосу, брюссельський килим, літографія королеви Вікторії над каміном у вітальні. Вже коли спускалися сходами, хтось завважив, що немає Моллі. Кілька тварин повернулися в дім і виявили її в найкращій спальні. Взявши з трюмо місіс Джонс блакитну стрічку й приклавши її собі до плеча, вона з дурнуватим виглядом милувалася на себе в дзеркалі. Висловивши їй свій осуд, тварини вийшли надвір. Кілька шинок, що висіли на кухні, винесли, щоб поховати, а барило з пивом у коморі Боксер розтрощив ударом копита, все ж інше в домі не чіпали. Тут же прийняли одностайне рішення зберегти будинок Джонсів як музейний експонат. Всі зійшлися на тому, що жодна тварина ніколи не повинна мешкати в цьому будинку.
Тварини поснідали, а потім Сніжок і Наполеон знову зібрали їх.
— Товариші,— звернувся до них Сніжок,— зараз пів на сьому і попереду довгий день. Сьогодні ми починаємо косовицю. Але ще одне треба вирішити.
Тут свині призналися: останні три місяці вони вчилися читати й писати за старим правописником, що належав дітям містера Джонса і що його викинули на смітник. Наполеон послав за горнятами з чорною і білою фарбою, а сам повів череду тварин до брами з п'ятьох перекладин, що виходила на шлях. Потім Сніжок, бо саме він писав найкраще, затиснувши пензля ратицею, зафарбував на верхній перекладині слова «Ферма «Садиба», а натомість написав: «Рай для Тварин». Відтепер так мусила називатися ферма. Потім всі повернулися до господарських будівель. Сніжок і Наполеон звеліли принести драбину й приставити до задньої стіни великого хліва. А тоді пояснили, що за три місяці навчання свиням пощастило звести принципи тваринизму до Семи Заповідей. І от ці Сім Заповідей зараз викарбують на стіні; вони становитимуть непорушний закон, яким усі тварини мають керуватися. Відтепер і назавжди. З певними труднощами, бо ж свині важкувато втриматися на драбині, Сніжок видерся на драбину і заходився коло роботи, а Пищик кількома щаблями нижче тримав горня з фарбою. Заповіді вивели на обмазаній дьогтем стіні великими білими літерами, видними й за тридцять кроків. Вони проголошували:

СІМ ЗАПОВІДЕЙ

1. Усяка двонога істота — ворог.
2. Усяка чотиринога або крилата істота — друг.
3. Жодна тварина не повинна носити одягу.
4. Жодна тварина не повинна спати в ліжку.
5. Жодна тварина не повинна вживати спиртного.
6. Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину.
7. Усі тварини рівні.

Все було написано дуже ретельно, от тільки замість «друг» написали «друх», а в одному «у» хвостик загнули не в той бік; все ж інше цілком відповідало граматичним правилам. Сніжок прочитав написане вголос, і тварини згідливо закивали головами. А кмітливіші відразу взялися завчати Заповіді напам'ять.
— А тепер, товариші,— мовив Сніжок, кидаючи пензля,— на косовицю!
Нехай для кожного буде справою честі впоратися з цим скоріше, ніж це робив Джонс зі своєю челяддю.
Зненацька три корови, яких з деяких пір щось непокоїло, заповзялися розпачливо мукати. їх вже добу не доїли, тож їхні вим'я мало не розривалися. Поміркувавши трохи, свині послали по відра і досить вправно видоїли корів: їхні ратиці неабияк прислужилися до цього. Невдовзі п'ять повних відер пінилися жирним молоком, на яке чимало тварин позирали з видимим зацікавленням.
— А що буде з цим молоком? — не витримав хтось.
— Іноді Джонс трохи домішував молока нам у кашу, — докинула якась курка.
— Годі вам з тим молоком, товариші! — став коло відер Наполеон. — Ним займуться. Косовиця важливіша. Товариш Сніжок поведе вас. А я невдовзі наздожену вас. Уперед, товариші! Луг чекає.
Тварини посунули на косовицю, а коли ввечері повернулися, то молока вже ніде не було.

Далі