Джордж ОРВЕЛЛ
ФЕРМА «РАЙ ДЛЯ ТВАРИН»
НЕБИЛИЦЯ
З англійської переклав Юрій ШЕВЧУК

Розділ X

Минали роки. Приходила й відходила пора за порою, збігало недовге життя тварин. І от уже не лишилося тих, хто пам'ятав давноминулі дні перед Повстанням, окрім Конюшинки, Бенджаміна, ворона Мойсея та кількох свиней.
Здохла Мюріел. Здохли Квітка, Джессі та Пінчер. Не стало й Джонса — він завершив свої дні в притулку для п'яниць у іншій частині країни. Забувся Сніжок. Забули Боксера, окрім хіба тих, що знали його. Конюшинка стала старою товстою кобилою з закостенілими кінцівками і сльозавими очима. Вже два роки, як вона досягла пенсійного віку, проте жодна тварина так ніколи й не пішла на пенсію. Давно не точилося розмов про те, щоб відгородити для перестарілих тварин шмат пасовиська. Наполеон був тепер зрілим кнуром, на півтора центнера. Пищик так розповнів, що ледве бачив на очі. Лише старий Бенджамін не змінився, хіба що навколо морди ще більше посивіло; від смерті Боксера він спохмурнів ще більше.
Тепер ферма налічувала куди більше живності, хоч приріст був не такий, як очікувалося. Народилося багато тварин, для яких Повстання було невиразною легендою, що передавалася з вуст у вуста. А інші, куплені, про це навіть і не чували. Тепер на фермі, окрім Конюшинки, завелося ще троє коней. Хороші й кремезні, сумлінні трудівники й непогані друзі, але надто вже тупі, бо жоден не спромігся вивчити абетку далі літери Б. Вони визнавали все, що чули про Повстання й засади тваринизму, особливо від Конюшинки, яку майже по-синівському шанували, хоч і навряд щоб багато з того збагнули.
Тепер ферма стала заможнішою і краще організованою: її навіть побільшало на два лани, викуплених у містера Пілкінгтона. Вітряк нарешті успішно завершили, мали молотарку й свій сіноелеватор, а також різні нові будівлі. Вімпер придбав собі візка. Проте вітряк не виробляв електроенергію, а молов зерно на борошно, з чого мали неабиякий прибуток. Тепер тварини тяжко гарували, зводячи ще один вітряк; на ньому нібито вже достеменно мали встановити динамо-машину. Але про добробут, що про нього колись так мріяв Сніжок — про стійла з електричним освітленням, холодною та гарячою водою, триденний робочий день,— ніхто вже не заїкався. Наполеон розвінчав ці ідеї як противні духові тваринизму. Справжнє щастя, переконував він, у ревній праці й стриманому житті.
Здавалося, ферма побагатшала, хоч самі тварини багатшими не стали, окрім, звісно, свиней і псів. Можливо, почасти тому, що надто вже розплодилося свиней та собак. Не скажеш, щоб і вони не працювали по-своєму. Прірва роботи, не стомлювався пояснювати Пищик, з цією організацією та доглядом за фермою. Значна частка тієї роботи була незбагненною для затурканих тварин. От хоча б Пищик казав їм, ніби свиней щодня виснажують всілякі «папки», «звіти», «протоколи» й «доповідні». Тобто великі аркуші паперу, які належало рясно списувати, а тоді одразу ж спалювати в грубі. А це мало першорядне значення для добробуту ферми, зазначав Пищик. Однак ні свині, ні пси самі не виробляли харчових продуктів, а їх було не злічити, та й на апетит вони ніколи не скаржились.
Що ж до інших, то їхнє життя, наскільки вони відчували, було незмінним. Вони здебільшого жили надголодь, спали на соломі, напувалися з басейна, тяжко трудилися; взимку їм дошкуляв холод, а влітку обсідали мухи. Часом старші тварини ворушили пригаслу пам'ять, силкуючись порівняти, коли було краще: чи до Повстання, чи коли прогнали Джонса, чи тепер. І не могли пригадати. Не було з чим порівняти своє теперішнє життя; судити про це можна було хіба з Пищикових цифр, які незаперечно свідчили, що життя дедалі кращає. Таке виявилося для тварин нерозв'язним; а втім, їм особливо й не було коли роздумувати над цим. Тільки старий Бенджамін заявляв, що до подробиць пам'ятає своє довге життя і певен, що ніколи не було й не могло бути покращання чи погіршання. Бо, як він казав, голод, нужда і злигодні — незмінні супутники тваринного життя.
І все ж ніхто не втрачав надії, а надто почуття гордощів від усвідомлення того, що вони — з «Раю для Тварин». Вони лишалися єдиною фермою на всю країну — на всю Англію,— якою володіли й керували тварини. Жоден, навіть наймолодший, навіть новоприбулий, привезений з найвіддаленіших ферм, не переставав захоплюватися цим. І коли чули рушничний постріл чи бачили на щоглі тріпотливий зелений прапор, то сповнювалися незмінних гордощів. І думками поверталися до давніх героїчних днів, коли виганяли Джонса й карбували Сім Заповідей, коли у великих битвах завдавали нищівної поразки гнобителям-людям. І в них жили давні мрії, вони все ще вірили у провіщувану старим Майором Республіку Тварин, коли по зелених ланах Англії не ступатиме нога людини. І таке колись настане: може, й не скоро, може, й не за теперішнього покоління, але воно все ближче. Навіть «Тварин Англії» нишком мугикали; принаймні, кожна тварина тут знала цю пісню, хоч ніхто й не важився співати її вголос. Життя їхнє, може, й тяжке, і не всі надії збулися, та кожен був свідомий того, що вони не такі, як інші. Якщо й голодували, то не тому, що все забирали безжалісні люди, якщо й працювали, то тільки на себе. У них ніхто не ходив на двох ногах, ніхто не називав іншого «хазяїн». Усі тварини були рівними.
Якось на початку літа Пищик звелів вівцям рушати за ним і привів на пустир у кінці ферми, порослий молодими берізками. Там вони цілий день об'їдали листочки під наглядом Пищика. Ввечері він зібрався додому, а вівцям, оскільки було ще тепло, порадив заночувати тут. Вівці пробули там цілий тиждень, і їх у ці дні взагалі ніхто не бачив. А Пищик більшу частину дня проводив з ними. Він казав, що навчає їх нової пісні, тож не хоче, щоб їм заважали.
Лагідного вечора, коли вівці нарешті повернулись, а інші тварини після трудового дня посходилися до своїх хлівів, із двору перелякано заіржав кінь. Тварини аж заклякли від страху, бо то іржала Конюшинка. Коли знову почулося іржання, всі зірвалися з місця й гуртом влетіли до двору. Там вони й побачили те, від чого несамовито заіржала Конюшинка.
Подвір'ям на задніх ногах ішла свиня.
Так, то був Пищик. Трохи незграбно, ще не зовсім вправно утримуючи свою тушу прямо, проте з подиву гідною рівновагою він ступав через двір. А за хвилину з будинку потяглася вервечка свиней, всі на задніх ніжках. У декого це виходило краще, у декого гірше, дехто трохи заточувався і норовив зіпертися на щось, проте всі вони успішно пройшли по двору. І відразу розлігся оглушливий гавкіт і пронизливе кукурікання чорного півня. На двір, велично випроставшись, пихато позираючи довкола, виплив сам Наполеон з тічкою метушливих псів.
У ратиці він тримав батіг.
Запала моторошна тиша. Вражені й приголомшені, нажахано збившись докупи, тварини дивилися, як довга вервечка свиней повільно крокує подвір'ям. Здавалося, світ перевернувся догори дном. Коли ж минуло перше потрясіння, коли, попри все — попри страх перед псами, попри набуту за довгі роки звичку не нарікати й обурюватись на що б там не було — вони, може, й кинули б слово протесту. Та саме цієї миті, мовби за знаком, вівці несамовито замекали:
— Чотири ноги добре, а дві — краще! Чотири ноги добре, а дві — краще! Чотири ноги добре, а дві — краще!
Так тривало хвилин зо п'ять. А коли вівці втихомирилися, нічого було протестувати, бо свині вже зникли в будинку.
Бенджамін відчув, як йому в плече ткнувся чийсь ніс — то була Конюшинка. її старечі очі наче ще більше потьмянішали. Вона мовчки й лагідно потягла його за гриву й повела в кінець великого хліва, де були Сім Заповідей. Якусь хвилину вони стояли й дивилися на замазану дьогтем стіну з білими літерами.
— У мене слабкий зір,— мовила Конюшинка. — Хоч і замолоду я ледве чи й прочитала б, що там написано. Але мені здається, що стіна нібито не така, як була. А чи Сім Заповідей такі ж, як і раніше, Бенджаміне?
Уперше в житті Бенджамін порушив своє правило й прочитав уголос написане на стіні. Проте тепер там була одна-єдина заповідь, і вона провіщала:

ВСІ ТВАРИНИ РІВНІ. АЛЕ ДЕЯКІ ТВАРИНИ РІВНІШІ ЗА ІНШИХ

Тож воно і не дивно, що наступного дня свині-наглядачі тримали в ратицях батоги. Не дивно й те, що свині придбали собі радіоприймач і вже домовлялися про телефон; та передплатили журнали «Джон Булль», «Лагоминка» та газету «Дейлі Міррор». Не дивно було й те, що Наполеон прогулюється в садку з люлькою в роті; ба навіть і те, що свині подіставали з шаф одяг містера Джонса й повбиралися в нього. Сам Наполеон постав у чорному пальті, бриджах та шкіряних наколінниках, а його фаворитка-свинка — в муаровій шовковій сукні, що її місіс Джонс зазвичай вдягала на свята.
Через тиждень по обіді на ферму прикотило кілька візків: то на оглядову екскурсію прибула делегація сусідів-фермерів. Вони ходили по фермі, захоплюючись побаченим, а надто вітряком. Тварини саме прополювали ріпу, сумлінно, чи й підводячи очі від землі, не знаючи, кого їм більше боятися — свиней чи нежданих відвідувачів.
А ввечері з будинку линули регіт і спів. І той лемент пробудив у тварин цікавість. Що ж воно там таке, що тварини й люди знайшли спільну мову? І вони стали якомога нечутніше підкрадатися до садка за будинком.
Біля хвіртки вони завагалися, боячись ступити далі, та Конюшинка наважилась першою. Навшпиньки підійшли до будинку, і найвищі тварини зазирнули в вікно. За довгим столом сиділо з десяток фермерів і стільки ж поважніших свиней; на чолі столу сидів сам Наполеон. Схоже, свині почувалися цілком розкуто в своїх кріслах. Товариство розважалося грою в карти, але ненадовго відволікалося, щоб виголосити тост і випити. По колу ходив великий глек, і кухлі знову наповнювалися пивом. Ніхто не помічав, що у вікно заглядають зацікавлені тварини.
З кухлем у руці підвівся містер Пілкінгтон з ферми «Лисячий Гай»:
— Зараз я запропоную шановному товариству випити. Але перед цим вважаю за свій обов'язок сказати кілька слів.
Його, як, безперечно, казав він, і всіх присутніх тут, незмірно тішить усвідомлення, що взаємній недовірі й чварам настав край. Була пора — не те щоб він чи хтось із присутніх тут схвалював її — але була пора, коли на шановних керівників «Раю для Тварин» люди-сусіди дивилися якщо не вовком, то з певним острахом. Траплялися прикрі інциденти, поширювалися хибні ідеї. Вважали, що ферма, якою володіють і заправляють свині, щось ненормальне і кепсько вплине на сусідів. Чимало фермерів поспішно вирішили, що на такій фермі запанує дух вседозволеності й анархії, побоювалися небажаного впливу на своїх тварин, ба навіть на робітників-людей. Але ці сумніви тепер розвіялись Сьогодні він і його колеги одвідали «Рай для Тварин», власновіч оглянули кожен її закуток і що ж побачили? Не лише найсучасніше господарювання, а й дисципліну й порядок, вони повинні стати взірцем для всіх фермерів. Він гадає, що не помилиться, коли скаже, що нижчі тварини тут працюють значно більше, а отримують їжі значно менше, ніж їхні колеги в графстві. Справді-бо, він та інші гості побачили сьогодні багато такого, що вони негайно запровадять на власних фермах.
На закінчення він ще раз наголосив на тих дружніх почуттях, що існують і мусять існувати між «Раєм для Тварин» та її сусідами. Між свинями і людськими істотами немає і не повинно бути конфлікту, бо і методи, і труднощі в них спільні. Хіба не однакова для нас проблема робочої сили? Стало зрозуміло, що містер Пілкінгтон от-от виплесне на товариство сумлінно зготований дотеп, та він не одразу потамував сміх, що розпирав його. Притлумлюючи його, від чого його численні підборіддя побагровіли, він, нарешті спромігся:
— Якщо у вас є нижчі тварини, з якими ви ворогуєте, то й у нас є свої нижчі люди!
Цей дотепний жарт викликав за столом вибух реготу, а містер Пілкінгтон ще раз похвалив свиней за мізерну пайку, довгий робочий день і, як він помітив, за те, що в «Раї для Тварин» ні з ким не панькаються.
А тепер він просить шановне товариство подбати, щоб у всіх були повні кухлі.
— Джентльмени! — закликав він до уваги. — Джентльмени, я піднімаю свій кухоль за процвітання.
У відповідь почувся схвальний гомін і тупання. Втішений Наполеон підвівся з місця і обійшов стіл, щоб цокнутися з містером Пілкінгтоном. Вітальні вигуки все лунали, а Наполеон стояв, даючи зрозуміти, що й собі хоче сказати кілька слів.
Його промова, як завжди, була короткою і конкретною. Він також щасливий, казав він, що період прикрих непорозумінь скінчився. Деякий час ширилися чутки — він певен, із зловорожими намірами,— що погляди його та соратників — бунтівні і навіть революційні. їх звинувачували в підбурюванні тварин сусідніх ферм. Але нічого немає правдивішого за правду! Єдиним їхнім бажанням колись і тепер є добросусідські ділові стосунки. Ферма, що її має честь очолювати, додав Наполеон, кооперативне підприємство. Власністю, яку він представляє, спільно володіють усі свині.
Він гадає, що розвіялися всі давні підозри, але нещодавно на фермі впроваджено деякі нововведення, які мають сприяти зростанню довір'я. Досі тварини на фермі мали досить дурнуватий звичай казати одна одній «товариш». Цьому треба покласти край. Побутував іще один дивний звичай, бозна-звідки він узявся, коли щонеділі вранці всі марширували повз череп кнура на стовпці в садку. З цим теж слід покінчити — череп уже закопано. Гості, певно, звернули увагу на зелений прапор на щоглі. Трохи раніше вони помітили б на ньому ратицю й ріг, зараз зафарбовані. Відтепер то просто зелений стяг.
Він лише одне хоче зауважити на блискучу і зичливу промову містера Пілкінгтона. Містер Пілкінгтон увесь час говорив про «Рай для Тварин». Він, звісно, не міг знати, бо він, Наполеон, оце вперше оголошує про це, що назва «Рай для Тварин» скасовується. Відтепер ферму будуть знати як ферма «Садиба». Як на нього, це дуже правильно, бо така її первісна назва.
— Джентльмени! — завершив свій виступ Наполеон. — Я пропоную вам той же тост, але в іншій формі. Наповніть кухлі по вінця. Ось мій тост, джентльмени: за процвітання ферми «Садиба»!
Гості палко та схвально загукали й спорожнили кухлі до останньої краплини. Але тваринам, що дивилися на все це знадвору, здавалося, що відбувається щось дивовижне. Що воно таке змінилося на свинячих рилах? Старечий, тьмавий погляд Конюшинки перебігав з писка на писок. Деякі мали по п'ять підборідь, деякі — по чотири, а деякі — по три. Але що ж то в них наче розпливається і міниться?
Коли вщухли оплески, товариство знову взялося до карт, продовжити перервану гру. А тварини нишком розходилися.
Та не відійшли вони й на двадцять ярдів, як зненацька зупинилися. З будинку долинуло ревище голосів. Вони поквапилися назад і знову заглянули в вікно. Там розгорялася люта сварка, чулися вигуки, удари по столу, гострі, підозріливі звинувачення й затяті заперечення. А спричинилося до сварки те, що Наполеон і містер Пілкінгтон одночасно походили виновим тузом.
Дванадцять лютих голосів волали, і всі вони злилися в один. Тепер стало зрозумілим, що трапилося з рилами свиней. Тварини надворі переводили погляд із свині на людину, з людини на свиню, а тоді знову із свині на людину. Але розібрати, де тепер людина, а де свиня було годі.

Листопад 1943 — лютий 1944

Перекладено за виданням: George Orwell. Animal Farm. — Penguin books, Middlesex, England, 1951.

(C) Юрій Шевчук, 1991, переклад українською мовою.

Бернард КРІК
УРИВКИ З КНИГИ «ДЖОРДЖ ОРВЕЛЛ. ЖИТТЯ»

«Всесвіт» #1, 1991