Фрідріх НІЦШЕ
ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА
Книжка для всіх і ні для кого

Частина перша

СЛОВА ЗАРАТУСТРИ

ПРО ЦНОТУ

Я люблю ліс. У містах важко жити — там надто багато жагучих людей.
Чи не краще попасти до рук убивці, аніж у мрії жагучої жінки?
А погляньте лишень на чоловіків: їхні погляди промовляють, що на світі немає нічого кращого, ніж спати із жінкою.
Болото на дні їхньої душі, і лихо, коли їхнє болото ще й володіє духом!
Якби ви були принаймні довершені, як звірі! Та звірі обдаровані невинністю.
Хіба я навертаю вас до вбивства своїх почуттів? Я навертаю вас до невинності почуттів!
Хіба я до цноти вас навертаю? У декого цнота — це доброчесність, та в багатьох — майже порок.
Може, стриманості і не бракує, але сука-чуттєвість заздрісно проглядає у них із усього, що вони чинять.
Навіть до височин їхньої доброчесності й аж до суворого духу їхнього плететься за ними ця звірюка і її непогамовність.
А як спритно уміє сука-чуттєвість виблагати собі окрайчик духу, коли їй відмовляють у кусневі плоті!
Ви любите трагедії і все, що розриває серце? Та з недовірою ставлюся я до вашої суки.
Надто жорстокі у вас, як на мене, очі, хтиво дивитесь ви на страждальців. Чи не перевдяглася лише ваша хтивість і тепер називає себе співчуттям?
А ще я скажу вам наздогад: багато хто мріяв прогнати свого диявола, а сам обернувся в свиню.
Кого пригнічує цнота, того слід від неї відрадити — щоб не стала вона дорогою до пекла, тобто болотом і похіттю душі.
Хіба я кажу про речі брудні? Як на мене, це не найгірше.
Не тоді, як істина скаламучена, а тоді, як вона мілка, неохоче вступає у води її той, хто пізнає.
Воістину, бувають цнотливці від усієї душі — вони лагідніші серцем, вони сміються охочіше й більше, ніж ви.
Вони сміються й над цнотою і питають: «Що таке цнота?»
Чи цнота — не глупство? Та глупство це завітало до нас, а не ми до нього.
Ми надали цьому гостеві притулок і серце — ось він і поселився в нас і нехай залишається, скільки йому завгодно!

Так сказав Заратустра.

ПРО ДРУГА

«Завжди бути самому — надто важко для мене,— так гадає самітник. — Завжди все сам та сам — із часом стає вже два!»
«Я» і «мене» всякчас надто запальні у розмові; як таке можна витримати, коли б не було друга?
Друг для самітника — завжди третій; третій — це корок, що не дає розмові двох поринути у безодню.
О, надто багато безодень є для самітників. Тому їм так хочеться мати друга і його вершину.
Наша віра в інших виказує, у що ми охоче бажали б вірити у нас самих. Наше прагнення мати друга — це наш зрадник.
А часто за допомогою любові хочуть лише перескочити через заздрість. І часто людина нападає та наживає собі ворога, щоб приховати, що й вона відкрита для нападу.
«Будь принаймні моїм ворогом!» — так каже глибока пошана, що не наважується просити про дружбу.
Коли хочеш мати друга, то треба хотіти й вести за нього війну, а щоб вести війну, треба вміти бути ворогом.
У своєму другові слід іще поважати ворога. Чи вмієш ти підійти до свого друга впритул, не переходячи на його бік?
У своєму другові треба мати свого найкращого ворога. Коли чиниш опір йому, серцем повинен ти бути найближче до нього.
Ти не хочеш перед другом своїм носити одяг? Другові має бути за честь, коли ти постаєш перед ним такий, як є? Але він посилає тебе за це к бісу!
Хто себе не приховує, той обурює решту,— такі вагомі у вас підстави боятися голизни! Так, якби ви були боги, вам слід було б соромитися свого одягу!
Ти не можеш для друга свого досить гарно прибратись, бо мусиш бути для нього стрілою і прагненням до надлюдини.
Чи бачив ти друга свого, коли він спить,— щоб знати, який він на вигляд? І яке ж у друга твого обличчя? То — твоє власне обличчя у грубому й недосконалому дзеркалі.
Чи бачив ти друга свого, коли він спить? Тебе не вжахнув вигляд друга твого? Ох, друже мій, людина — це те, що слід подолати.
Друг має вміти вгадувати і мовчати; не прагни всього побачити. Твій сон повинен виказати тобі, що робить твій друг, коли не спить.
Хай вгадування стане твоїм співчуттям — ти маєш спочатку довідатись, чи хоче твій друг співчуття. Може, він любить у тобі несхибне око і погляд вічності.
Співчуття до друга ховай під твердою корою, на ній ти повинен зламати зуба. Тоді співчуття стане витонченим і солодким.
Чи для друга ти — чисте повітря і усамітнення, хліб і бальзам? Дехто не може позбутися власних кайданів, та все ж для друга він — визволитель.
Ти раб? Тоді ти не можеш бути другом. Тиран ти? Тоді ти не можеш мати друзів.
Надто довго у жінці чаївся раб і тиран. Тому жінка ще не здатна на дружбу: їй відома лише любов.
У жіночій любові — несправедливість і сліпота до всього, чого вона не любить. І навіть у мудрій жіночій любові поряд із світлом завжди є несподіванка, й блискавка, й ніч.
Ще не здатні жінки до дружби — кішки вони все ще й пташки. Або ж, у кращому разі, корови.
Ще не здатні жінки до дружби. Та скажіть мені, чоловіки, хто.з вас до дружби здатний?
Ох, чоловіки, ваша вбогість і скупість душі! Ви стільки вділяєте другові, скільки я дам навіть своєму ворогові і через це не збіднію.
Є товариськість — хай буде і дружба!

Так казав Заратустра.

ПРО ТИСЯЧУ І ОДНУ МЕТУ

Багато країн бачив Заратустра й багато народів — так він пізнав добро і зло багатьох народів. Більшої влади не знайшов Заратустра на землі, ніж добро і зло.
Жити не зміг би жоден народ, спершу ціни не склавши; та якщо він хоче себе зберегти, то не повинен складати ціну так, як складає ціну сусід.
Багато чого такого, що один народ називає добром, інший вважає соромом і ганьбою,— ось що я з'ясував. Багато чого, як я з'ясував, тут називають злом, а там прикрашають багряницею шани.
Ніколи один сусід не розумів іншого — завжди дивувалась душа його самообману і злості сусіда.
Скрижаль добра висить над кожним народом. Поглянь, це — скрижаль переборень його; поглянь, це — голос волі його до влади.
Похвали гідне те, що здається йому важким; все, що неминуче й важке, називають добром; а те, що звільняє ще й від страшенної біди, що рідкісне і найважче,— те проголошують священним.
Все, що пануванню, перемозі і блиску сприяє на страх і на заздрість сусідові,— для нього вершина, початок, мірило і сутність усіх речей.
Воістину, брате мій, якщо ти дізнався спочатку про біду і про землю, й про небо народу, і про сусіда його, то, мабуть, збагнув ти й закон його переборень, і те, чому він долає ці сходи до своїх сподівань.
«Завжди ти повинен бути попереду і здійматись над іншими — нікого не повинна любити твоя ревнива душа, хай друг залишається другом». Від слів цих тремтіла у грека душа, а він простував шляхом величі.
«Правду казати і добре лук та стрілу тримати»,— ось що здавалося водночас мило і важко тому народові, від якого походить моє ім'я — ім'я, миле для мене і важке водночас.
«Батька свого шанувати й матір і до глибин душі коритися їхній волі»,— цю скрижаль переборень почепив над собою інший народ і здобув тим могутність і вічність.
«Дотримувати вірності і в ім'я вірності важити честю і кров'ю навіть у справах лихих та небезпечних»,— так, повчаючи себе, долав себе ще один народ і, так долаючи себе, запліднивсь й налився він великими сподіваннями.
Воістину, люди самі дали собі все добре і зле. Воістину, вони не позичали його і не знаходили, і не впало воно їм гласом небесним.
Людина спочатку вкладала цінності в речі, щоб зберегти себе,— спочатку вона творила суть речей, людську суть! Тому й називає вона себе «людиною», тобто тим, хто складає ціну.
Складати ціну — це творити, чуєте, ви, хто творить! Саме собою складання ціни — скарб і перлина усіх речей, яким складено ціну.
Лише завдяки складанню ціни виникає цінність, а без складання ціни горіх буття зостався б порожній. Чуєте, ви, хто творить!
Зміна цінностей — це зміна тих, хто творить. Завжди знищує той, кому випало бути творцем.
Тими, хто творить, спочатку були народи, а вже згодом — окремі люди; воістину, окрема людина сама собою ще зовсім юне творіння.
Народи колись почепили над собою скрижаль добра. Любов, що панувати хоче, і любов, що коритися хоче, спільно створили собі ті скрижалі.
Раніше з'явилась охота до гурту, ніж охота до «я» — і доки чисте сумління називається гурт, тільки нечисте сумління проголошує «я».
Воістину, лукаве, любові позбавлене «я», що вишукує собі вигоду у вигоді багатьох,— це не витоки гурту, а загибель його.
Добро і зло завжди творили ті, що любили й творили. Вогонь любові горить в іменах усіх чеснот і гніву вогонь.
Багато країн Заратустра бачив і багато народів — більшої влади не знайшов на землі Заратустра, ніж творіння тих, що люблять: ім'я тим творінням — «добро» і «зло».
Воістину, влада цієї хвали й хули — потвора. Скажіть же, братове, хто підкорить її? Скажіть, хто накине ланцюг цьому звірові на тисячу ший?
Тисячу цілей досі було, бо тисячу народів було. Лише кайданів на тисячу ший ще бракує, бракує одної мети. Людство іще не має мети.
Але скажіть мені, брати мої: якщо людству ще бракує мети, то чи не бракує ще йому... і його самого?

Так казав Заратустра.

ПРО ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО

Ви юрмитеся навколо ближнього свого і маєте для нього гарні слова. Та я вам кажу: ваша любов до ближнього — не що інше, як ваша погана любов до самих себе.
До ближнього свого ви втікаєте від самих себе й хотіли б із цього створити собі доброчесність; та я наскрізь бачу вашу «безкорисливість».
«Ти» з'явилось раніше, ніж «я»; «ти» проголосили священним, а «я» ще ні — так горнеться людина до ближнього.
Вище за любов до ближнього стоїть любов до дальнього і прийдешнього; а ще вище за любов до людини — любов до речей і до привидів.
Той привид, що маячить перед тобою, брате мій, прекрасніший, аніж ти; тому ти не віддаєш йому плоть свою й кості свої? Але страх проймає тебе, і ти біжиш до ближнього.
Ви себе не терпите й мало любите — тому й хочете спокусити ближнього на любов і позолотити себе його оманою.
Я б хотів, щоб ви не терпіли всіх ближніх та їхніх сусідів; ви мали б створити із самих себе друга свого з його переповненим серцем.
Коли ви хочете, щоб про вас пішла добра слава, то запрошуєте свідка; і коли вам вдається схилити його до доброї думки про вас, тоді ви й самі думаєте про себе добре.
Ошукує не тільки той, хто говорить усупереч знанню своєму, а насамперед той, хто говорить усупереч незнанню своєму. Так ви говорите про себе в розмовах і ошукуєте собою сусіда.
Дурень каже: «Спілкування з людьми псує вдачу, надто ж як її немає».
Один вдається до ближнього через те, що шукає себе, а інший — через те, що хоче себе втратити. Ваша погана любов до себе мурує з самотності вам в'язницю.
Дальні — ось хто оплачує вашу любов до ближнього; і коли вас збирається п'ятеро, шостий завжди має померти.
Не люблю я ваших свят — надто багато лицедіїв бачив я там, і навіть глядачі часто поводились, як лицедії.
Не про ближнього оповідаю я вам, а про друга. Нехай друг буде для вас святом землі й передчуттям надлюдини.
Я вам оповідаю про друга й про переповнене серце його. Та коли хочеш, щоб любили тебе переповнені серця, треба вміти губкою бути.
Я вам оповідаю про друга, в якому світ готовий уже стоїть — чаша добра; оповідаю про друга, що творить і завжди ладен подарувати готовий світ.
І так само, як світ розгорнувся йому, тепер він колами знову згортається, як становлення добра через зло, як становлення мети із випадковості.
Хай недалеке й найдальше майбутнє стануть причиною твого сьогодні: у другові своєму ти маєш любити надлюдину як свою причину.
Брати мої, я навертаю вас не на любов до ближнього — я навертаю вас на любов до дальнього.

Так казав Заратустра.

Далі