Бальтасар ГРАСІАН
КИШЕНЬКОВИЙ ОРАКУЛ,
або
НАУКА РОЗСУДЛИВОСТІ, ДЕ ЗІБРАНІ АФОРИЗМИ, ВЗЯТІ 3 ТВОРІВ ЛОРЕНСО ГРАСІАНА

241.
Кепкування зносити, але самому не кепкувати. Перше - познака поштивості, друге - забіякуватості. Хто серед товариства веселих гнівається, схожий на осла і осла в собі виказує. Дозволений жарт приємний, а який хто стерпить - залежить від здатності терпіти. Хто від дошкульного жарту потерпає, дає привід для нових клинів. Краще не зважати, а найпевніше - не нахилятися по рукавичку. Досить серйозні справи поставали із жарту - жарт вимагає чималого уміння і розсудливості. Перш ніж вдаватись до жарту, потрібно знати межу терпіння у того, з кого хочеш покепкувати.

242.
Уперто іти до мети. У декого всі сили витрачаються, аби почати, нічого не доводять до кінця; розпочинають, але не продовжують; такому характеру бракує постійності. Похвальби їм не дочекатися, бо, нічого не завершуючи, застряють напівдорозі. У одних це від нетерпеливого духу - недолік іспанців, так само терпеливість - перевага бельгійців. Бельгійці доводять справу до кінця, іспанці насамкінець псують справу; поки не переможуть, стараються, а перемігши, тут же задовольняються, скористатися перемогою не вміють - показують, що могли б, але не хочуть. Від нездатності це чи від легковажності - все одно невиліковна вада. Коли справа путня, чому не завершити? Коли пропаща - навіщо було починати? Розумний впольовує свою дичину, а не витрачав всі сили, щоб за нею шукати.

243.
Не треба бути лише голубом. З голубиною лагідністю нехай єднається хитрість зміїна! 54 Легко обдурити людину порядну: хто сам не бреше, всім вірить, хто не обдурює, іншим довіряє. Ошуканству піддаються не лише через нетямковитість, але також через чесність. Два роди людей здатні передбачити і знешкодити ошуканство: обдурені, провчені на власній шкурі, і хитрі, які одбулися чужою. Нехай проникливість буде настільки чутливою в підозрах, наскільки хитрість спритна в підступних замірах. І не треба бути настільки добродійним, щоб штовхати ближнього свого на лукавство. Поєднавши в собі голуба і змію, будь не потворою, а зугарним витвором.

244.
Мистецтво зобов'язувати до вдячності. Дехто, приймаючи послугу, мовби сам її робить; здається і навіть віриться, що одержуючи, вони самі дають. Є люди настільки удатні, що, просячи, честь роблять, свою вигоду перетворюють на почесть для благодійника. Так хитро уміють справу повернути, що подумаєш - не хтось благодійник, а вони ощасливили. Незвичайною такою політикою змінюють вони порядок зобов'язань - просто не знаєш, хто кому подає милість. Платять словесами, одержуючи щось більш суттєве; в їхньому задоволенні для тебе і честь, і лестощі; поштивість підносять як завдаток, і там, де вони мають бути вдячні тобі, виходить, що ти винен їм. Таким робом переводять борг із пасивного стану в активний - погана граматика, зате яка політика! Немале це мистецтво, але вправніший той, хто, розкусивши ошуканство, вдається до обміну: відплатить за лестощі такою ж честю. Тоді кожний залишиться при своєму.

245.
Інколи судити по-своєму, а не так, як усі; це свідчить про розум. Не цінуй того. хто ніколи не заперечує, - це не говорить про його любов до тебе, а про любов до себе; не давай себе обдурити, не плати за лестощі, а відкидай їх. Краще шануй за благо, коли хто на тебе й ремствує, особливо ті, хто погано говорить про всіх добрих. Засмучуйся, коли все, що робиш, усім подобається, - певний знак, що справи твої недобрі. Досконале доступне небагатьом.

246.
Не виправдовуватись, поки не вимагають. А хоч і почнуть вимагати, надмірні виправдання - визнання злочину. Заздалегідь вибачатися - звинувачувати себе. Пускати собі кров, коли при доброму здоров і, - не оберешся і хворощів, і недругів. Передчасно доводячи свою правоту, пробудиш задрімалу підозру. Розсудливий же і вигляду не подасть, що припуститься підозри, - те означало б напрошуватися на образу; ні, він постарається й розсіяти бездоганністю своїх дій.

247.
Трохи більше знати, трохи менше жити. Дехто міркує навпаки - для них бездіяльність миліша праці. Нам нічого не належить, окрім нашого часу; в часі живе навіть той, котрий простору не почуває. Однаково бідолашні ті, хто тратить дорогоцінне життя на заняття дріб'язкові, - і ті, хто надмірно обтяжені високими. Не перевантажуй себе ні трудами, ні чужою заздрістю - ти погубиш своє життя і умертвиш свій дух. Дехто поширює це правило і на знання - але ж хто не пізнає, той не живе.

248.
Не давай останньому себе захопити. Є люди останнього враження - невігластво вдаряється в крайнощі. Бажання, і судження таких людей - мов той віск: останнє кладе своє відбиття, стираючи всі попередні. Ніколи їх не прив'яжеш, бо легко втратиш: перший зустрічний пофарбує у свій колір. Вічні діти, вони до кінця життя не годяться в повірники. Без кінця міняючи думки і захоплення, завжди вагаються, воля і розум у них шкандибають, хилитаючись то в один, то в другий бік.

249.
Не починати життя з того, чим потрібно закінчувати. Дехто відпочивати розташується на початку дороги, залишаючи труди на кінець. Ні, спершу - головне, а залишиться час - другорядне. Інший хотів би одержати перемогу напередодні битви. Є й такі, що в навчанні починають із менш важливого, а знання важливі і корисні залишають на кінець життя. А дехто почав призбирувати багатство, коли сам при останньому подиху. У житті, як і в навчанні, важлива метода.

250.
Коли розуміти навпаки? Коли співрозмовник лукавить. Щодо декотрих тлумач усе навпаки: їхнє "так" - це "ні", їхнє "ні" - це "так". Відгукуються зле - значить, цінують, адже коли покупець хоче річ дістати, він її дешевить. На їхню похвалу також не покладайся - щоб не хвалити добрих, хвалять лихих. Але для кого немає лихих, для того немає й добрих.

251.
Застосовувати всі засоби людські, наче не існувало божественних, і всі божественні, наче не існувало людських. Правило великого вчителя 55, коментарі тут зайві.

252.
Не тільки для себе - і не тільки для інших: і те, і інше - вульгарна тиранія. Хто хоче жити тільки для себе, хоче затим і мати все тільки для себе. Такий дрібницею не поступиться, найменшою зручністю; іншому не послугує, лише на свою фортуну покладається, а підпора ця кепська. Буває корисно належати іншим, аби інші належали тобі, і, якщо посада твоя громадська, будь рабом всезагальним або "разом із тягарем скинь із себе і сан", - скаже старенька Адріану 56. Але є і люди, які цілком віддають себе іншим, - дурість завжди впадає в надмірність, собі на лихо: такому жодна година не належить, усе - для інших, таких і називають "загальний друг"; ось і виходить - усім дадуть розумну пораду, тільки не собі. Розсудливий нехай пам'ятає, що інші його шукають не заради нього, а заради себе, заради вигоди - від нього або через нього.

Далі