Нострадамус
ЦЕНТУРІЇ

Переклад зі старофранцузької і коментарі Оксани ЗАБУЖКО

Передмова М. Нострадамуса

Синові моєму, Цезареві Нострадамусу, уклін і шанування.

Що надто баришся, Цезарю Нострадаме, сину мій, то мусив я збавити чимало часу в тяглих нічних роздумах, відтак листовно до тебе звертаючись та полишаючи тобі сю пам'ятку, для всіх, по смерті моїй, пожиточну, об тім, що божистий дух сподобив мене спізнати при помочі астрономії. А ще й Господь волів, аби ти народився не в наших краях (Прованс), і маю гадку, що не за роки, а за місяці здолаєш осягти сей труд, котрий тобі мусив буду зоставити по смерті,— коли так, то неподоба мені лишати таким (прозорим) письмо, що през кривосуддя нашого віку (1555) може бути знищене. Ключ до потайного провіщення, котрий переймеш у спадок, замкнено буде в моєму серці. Пам'ятай також, що події, тут описані, ще не сталися, і що всім сила Господа Всемогутнього владично править, не вакхічним безумом, ані чарами нас надихаючи, але астрономічними забезпеками: провіщення-бо вчинено єдино завдяки надихові божистої волі, а надто пророчого духа. При численних оказіях, упродовж довшого часу провістив я був певні події, значно віддалені, — все то чином божистої сили та надхнення — укупі з розмаїтими, щасливими й нещасливими випадками, цілком у своїй наглій негаданості завбаченими, котрі вже й трапилися по різних земних краях. А проте, волів я занишкнути та закинути свою працю, зважаючи на кривосуддя не лише нашого віку, але також, головно, майбутнього. Не ввірятимуся паперові, бо уряди, церкви та країни так повсюдно одміняться супроти теперішнього стану, що розповів би я про грядущі події, а нині сущі можновладці, — монархи, владики церков і релігій, — спостерігши, яке воно все до їхніх власних візій неподібне, наложили би заборону на те, чого в понижчих сотнях вчено бачити й розуміти. Пам'ятай також слова Спасителя: «Не давайте святого псам і не розсипайте перлів своїх перед свиньми, щоб їх вони не потоптали ногами своїми, і, обернувшися, щоб не розшматували і вас». З тієї ото рації одняв я перо од паперу, волію-бо розвинути свою сентенцію об Пришесті Посполу (Комуни) у словах непевних і загадкових про діла майбутні, хай навіть до нас найближчі та вже мною прозвідані, аби ті одміни, що поміж людністю зайти можуть, аж так надміру не зразили делікатних почувань. Отож через те цілу працю й написано стилем радше темним, аніж правдивим проречистим. Тим-то й сказано: Аbscondisti hаес а sapienibus еt рrudentibus, іd еst regibus еt еunuculeasti еа ехіquies еt tenuibus01, чином волі Господа Всемогутнього, котра в цих пророцтвах обернулася снагою до осягнення віддаленого і, відтак, завбачення прийдешнього. Адже ніщо не годне звершитися без цієї здольності, що так потужно проявляється в обдарованих нею, коли ті, задивлені в себе, контемплюють,— а вже од сього дару й інші прояви благої сили залежать. Пророче тепло й потуга переймають нас собою так, як сонячне проміння зігріває однаково живі й неживі істоти. Ми, люди, власною природною тямою та розумом не потрапимо збагнути нічого з потаємних промислів Творця, «Про день же той чи про годину не знає ніхто». І от, людей майбутнього дається вгледіти в нині сущих тому, що Бог Усемогутній захтів явити їхні образи, вкупі з розмаїтими прийдешніми таїнствами, всталеній астрології з ласки його відкритими, як то давніш водилося,— так, що частка божистої потуги пройшла крізь них і полумінь духа надихнув їх виголошувати яко людське, так і божисте. Господь може втілити в життя діла божисті, до абсолюту приналежні; існують ще й інші рівні — діл янгольських і третій — лиходійський. Одначе, сину мій, трохи заплутано тут до тебе промовляю. В окультних пророцтвах зіходить на тебе тонкий дух вогню, що то його часом порушує умисел за спогляданням далеких зірок,— так, як, бува, безсонної ночі, мовби присуд зачувши, постерігаєш, заскочений, що цілий час пишеш, не страшачись кари за таке безецне пащекування. Бо все то походить з божистої потуги Господа Всемогутнього, що од нього всі щедроти. Так от, сину мій, уникаю я слова «пророк», не хотячи себе дочасно до того величного стану причисляти, бо Рrорhetа dicitur hоdіe, оlim vocabatur videns02, адже пророк, сину мій, є, властиво, той, хто бачить віддалене при помочі знаття, всім сотворінням прирожденого. Може статися, що, збудивши ясне світло пророцтва, пророк виведе на яв яко людське, так і божисте, та інакше й не дасться вчинити, скоро справдження провіщеного є далеко в часі посунуте.

Незбагненні суть тайни Господні — і здольність упливати на події поєднана із значним розростом прирожденого знаття, котре за найближче джерело собі має свободу волі й описує, відтак, грядущі події, що їх самих із себе, якими відкрилися, годі збагнути. Не осягти їх також при помочі людських витлумачень, ані окультної сили, ані іншого способу пізнання, під небом сущого, ні тепер, ні повік-віку. Але якщо викликаєш цілу оту неділиму вічність Геркулесовими зусиллями2, то багато що в'явнює рух планет. Не кажу, сину мій,— затям се гаразд,— буцім того роду відання не можна вщепити в твій недосконалий глузд, а чи буцім події далекого майбутнього пробувають за межами розуміння всякої розсудливої істоти. А проте, коли свідомість такої розсудливої, мислячої істоти охопить оте теперішнє й прийдешнє, то не постане воно ані надто темним, ані надто виразно виясненим. Досконале відання того роду не дається набути без божистого надиху, всякому ж пророчому надихові первопочин дає Господь Усемогутній, відтак випадок, а потому натура. І єдино тоді, коли всі оці чудовні начала належним робом розмірено, справдиться пророцтво бодай почасти так, як передбачено. Бо не дається розуміння, інтелектом витвореного, окультним чином набути, але тільки за поміччю зодіака, сей-бо спороджує малий вогонь, при світлі якого можна розгледіти частку грядущого. Також молю тебе, сину мій, не вивіряти собі умислу в усіляких марнотах, як виснажування плоті, що накликає згубу душі, а для нашої немічної статури й поготів недобре. Понад усе ж уникай марнот магії премерзенної, віддавна през Святе письмо осужденної,— єдино ортодоксальну астрологію можеш управляти. Бо якраз, уживаючи сеї останньої, та ще при помочі надиху й божистого одкровення, а також ненастанних обрахунків, записав я свої пророцтва. Боячися, аби ся окультна філозофія не зазнала огуди, волів укрити її властивий вплив; а надто перестрашений, що тих кілька книжок, котрі віками пролежали собі в сховку, знайдено буде, і що з того могло би статися, я, по прочитанню, приніс їх у дар Вулканові (спалив). І коли тамтой пожирав їх, язики полум'я зайнялися дивним відсвітом, яснішим од звичайного вогню, схожим на сполохи од ґвалту огнистого, і знагла осіяли оселю, мовби вона в горно була поміщена. З тієї ото рації обернув я їх на попіл, аби ніхто не спокусився окультними писаннями, напитуючи відповідної,— чи лунарної, чи солярної,— трансмутації для шляхетних металів3. Але щодо віщунства, котре вивченням планет здобути дається, то таке тобі сказати маю. Уникаючи всяких химерій фантастичних, здолаєш і здоровим розмислом у майбутнє сягнути, якщо пильнуватимеш спеціальних пойменувань місцевості, тих, що пробувають у згоді з конфігураціями планет та з тим надихом, що то від нього видимі образи розкривають свої приховані сутності, а саме — з тою силою, при котрій три пори — минула, теперішня й прийдешня — бачаться сукупно, яко Вічність, і тая то Вічність тяглістю своєю їх обіймає: quіа оmnіа sunt nuda еt ареrtа03. Ось тому, сину мій, здолаєш, попри свій юний розум, без труда збагнути, що завбачити події можна природним чином, завдяки небесним тілам і пророчистому духові: не хочу, відтак, собі привлащати ймення та становисько пророка, але наполягати на силі надхнення, приступного всякому смертному, чиї змисли так близько суть до неба, як ноги до землі. Роssum non еrrаrе, falli, dесірі04 — хоч би я й грішник був не менший за леда-кого в сім світі й на всі людські долігливості піддатний. Але, як бувши колись середо дня в екстатичнім стані заскочений, узяв був собі за звичку вельми вигідно вправлятися ночами, уклав я кілька книг пророчих, по сотні астрологічних катренів кожна, що то їх і бажав би тут обійняти стислим, хоч і неясним словом. Труд сей містить пророцтва од дня нинішнього почавши й по рік 3747. Може, такий тривалий термін кого й збентежить, та все те оприявниться й зрозумілим стане, як Місяць перейде всі визуби4,— зрозумілим посполу по цілім світі, сину мій. Коли проживеш ти звичний вік, чоловікові приділений, то на своїх питомих землях, під небом вітцівщини своєї вгледиш, як обернуться майбутні події. Бо тільки Вічному Богові знана є вічність того світла, що з Нього постає, і щиро кажу до всіх, на кім спочила його незмірна, незбагненна ласка, одкровенням тяглого та смутного надхнення їх обдарувавши: дві суть головні підстави, взміцнені сею прихованою стихією, през Бога виявленою, котрі творять пророчу мудрість. І перша з-поміж них — то надприродне світло, що осяває провісника, як той до астральної науки вдається, друга ж дає змогу провіщати в надихові одкровення, сей же останній становить лиш частку божистої вічності,— і на сеє спираючись, складає пророк ціну провіщеному, себто тому, що явлене йому було відунською його снагою завдяки ласці Божій та природженому дарові,— що є воно правдиве і походить не з землі, але з неба. А той ясний, слабкий вогонь значну владу посідає і є не що іншого, як сяйво натури самої. Тож світло людської натури вселяє в філософів таку певність себе, аж, керуючись законами первопричини, сягають щонайвеличніших догматів — і щонайглибших отхланей. Але, сину мій, щоб не відхилятися занадто від твоєї уваги,— знай, що книжники, здебільше з пустої пихи, строго судитимуть мій спосіб тлумачення світу, заки не спалахне вселенська пожежа, спровадивши стільки руйнацій та турбацій страхітливих, що рідко яку країну водою не затопить5, і триватиме так, аж доки все погибле не визволить буденності та буття самого. Тим-то й перед сими турбаціями в різних краях, і по них так сутужно з дощем буде, і така сила вогню та вогняних стрілів з небес паде, що таки ніщо погибелі не втече. І станеться сеє все перед останньою вселенською пожежею (1999). Бо заки війна укінчить (двадцяте) століття, а надто його прикінцеву стадію (1975 — 99), то ціле століття продержить під своєю рукою. І деякі краї перебудуть у лабетах Водолія6 кілька літ, а інші знов на далеко довший час руїною позостануться. А нині ми, за поміччю Бога Всемогутнього, в добі республіканській, і заки ще вона звершить свій повний цикл, повернеться Монархія, а там і Золотий Вік7. Бо, з небесними ознаками згідно, таки має вернутися Золотий Вік, і, за всіма обрахунками, ближче до всеохопного струсу,— а буде се за 177 літ, 3 місяці й 11 днів од часу написання8 — чума всесвітня, голодомор і війни, а понадто потопів віднині до вказаного часу без ліку буде. А й перед тим і по тому людності не раз так тяжко на числі убуватиме, що не знайдеться навіть охочого посісти поля спустілі, котрих доти завше бракувало. Станеться се по тому, як небо дасть видиму пересторогу, і перед настанням тисячоліття, котре й завершить усе на світі. В тверді восьмого неба, в тому-ото вимірі вивершить переворот Господь Усемогутній, і сузір'я свій перебіг поновлять, тим тривкою й надійною чинячи землю, але тільки якщо non іnclinabitur іn saeculum saeculi05 — аж поки сповниться Його воля. Станеться се попри всі обоякі, непевні гадки, що Магомет був виказав і що їх жоден природжений глузд не вміщає; отож-бо Господь, Творець наш, през пасторів огненних, ним посланих, подає нашим змислам і очам зарівно для майбутніх провіщень підстави. Ознаки подій грядущих всякому, хто пророкує, об'явитися мають. Бо пророцтво, зроджене осяянням іззовні, є частиною того світла й прагне з ним поєднатися та оприявнити його, так що частина ся, вочевидь ще й розумінням перейнята, хворому умислові не піддатна. Причина тут ясна аж надто. Все провіщається божистим одкровенням та завдяки янгольському духові, що то віщуна надихає, освятивши його пророцтва помазанням божим. Дух цей також одганяє од нього розмаїтими примарами нічними всі химерії, так що пророкує той ясно, як день божий, при помочі астрономічної науки та святого відання, єдино лиш за безстрашшя своє при тій свободі дбаючи. Тож не вагайся, сину мій, порозуміти те, що я обрахунками своїми, у згоді з післаним мені надхненням вчиненими, був виявив, бо вже нині меч смерті зближається до нас — чумою та війною, з вини трьох мужів страхітливішою за всі дотихчасні,та голодом. І вразить той меч землю, і часто потім на неї вертатиметься, бо й зірки сю турбацію потверджують і в Писанії сказано: «Я покараю їх за беззаконня їхні залізними різками, і удари свої обрушу на них». Лише певний час, сину мій, точитиметься ласка Божа, доки більшість моїх пророцтв не справдиться, і справдиться остаточно. Відтак, кілька разів упродовж сих скорботних забурень промовить Господь: Соnteram еrgо еt соnfrigam еt non miserebor06; і багато всілякого вчиниться з потопів і дощу неспинного9, що про них я написав був докладніше в інших своїх пророцтвах, укладених розлого, на хронологічне поступування не вважаючи, іп sdutа оrationе07 (прозою), точних дат, місць і часу якомога умикаючи — так, аби прийдешні покоління, тих неминучих подій на собі зазнавши, збагнули й решту, яснішою мовою списану, щоби, попри темність, сі речі таки зосталися порозумілі: Sed quando submovendа еrit іgnоrаntіа08, й роз'ясниться справа. Отож насамкінець прийми, сину мій, сей дар од вітця твого М. Нострадамуса, котрий сподівається, що збагнеш кожне пророцтво в кожному з понижчих катренів. Хай Господь Милосердний пошле тобі вік довгий у добрі та щасті звікувати.

Салон, 1 березня 1555 р.

01 Ти сховав сії речі од книжників і фарисеїв, од державців і сильних світу, і очистив для малих та убогих (лат.).
02 Хто нині зветься пророком, той колись звався видющим (лат.).

03 Позаяк усе наге і розкрите (лат.).
04 Не можу помилятися, ошукуватись, піддатись омані (лат.).

05 Не одмінятиметься вовіки-віків (лат.).
06 Отож зруйную, і викореню, і не власкавлюся (лат.).

07 Розмовним стилем (лат.).
08 Коли невігластво усунуте буде (лат.).

ПРИМІТКИ

1. Lе соmmun аdvenement, Пришестя Комуни, Посполите Пришестя — на думку більшості коментаторів, ідеться про республіканську владу, встановлену Французькою революцією (в листі до Генріха II Нострадамус вказував на 1792 рій як дату падіння монархії й початку нової епохи), та про подальше переростання республіканської форми правління в комуністичну.

2. Метафора має подвійне значення — натякаючи на важливість та складність роботи, водночас обігрує той факт, що Нострадамусових «сотень», як і Геркулесових подвигів, числом дванадцять.

3. Місяць у Нострадамуса є символом республіки, Сонце — монархії, тож алхімічні образи мають тут і соціально-політичну наповненість.

4. Див. попередню примітку.

5. Вода, потоп у Нострадамуса часто символізують революцію.

6. Див. попередню примітку.

7. Золотий Вік, мирний, щасливий час — доба, коли править Сатурн.

8. 1555+177=1732, точна дата прибуття Ж. —Ж. Руссо до Парижа. Нострадамус уважав Руссо родоначальником революційної та атеїстичної ідеології.

9. Див. прим. 5.

Нострадамус
ЦЕНТУРІЇ