Тарас СОБКО
АНАТОМІЯ ХРУНЯ

«Уста брехливі – огида у Господа...».
Пр.12:22

Батярські думки про «сторожових собак демократії», або
«Най си узьме кулю і сі застрілит! »

Так кричала одна жіночка зи села посеред вулиці Незалежності. То вона так про Президента України. Забула, бідака, як ще недавно боялася на колгоспного бригадира очі підвести, а до бригадирського кота зверталася не нижче, ніж «прошу пана».
Хлопці, а звідки Ви це все так достеменно знаєте? І яка Україна неправильна, і який Ющенко неправильний, і про неправильне оточення, і про неправильне правління, і про неправдиве отруєння, і що все-все-все українське недолуге, криве і хибне? Ви це знаєте з газет, телебачення, радіо.
Ви не помітили, що журналістика стала бізнесом? Це ж звичайний бізнес! В цьому бізнесі все гидке, осоружне, чорне, плюгаве, почварне дуже добре продається. Чи правда воно, чи брехня – це вже ролі не грає: «Ані фсьоравно схавают!» Головне – продати! І продають! Пропозиція формує попит.
А у кожного бізнесу є Хазяїн. Ви про це не чули? А що серед тих хазяїв «українських незалежних» ЗМІ українців майже нема, також не чули? Власники українських ЗМІ чомусь ховаються під лейблами різних «Каспарі Райпенсіз Снк», «Берестед Лімітед», «Шачар ентерпрайзес інк.», «ЕберЛінк» і ще цілою торбою всіляких фірм зареєстрованих десь, в дідьковій мамі, на острові Мен, Кіпрі, Чукотському автономному окрузі, Дюссельдорфі, Сейшелових островах, Панамі. Скоро власниками українських ЗМІ будуть реєструвати пінгвінів з Антарктиди, а їх там – ох, як багато! Хазяї утаємничено сховалися в оффшори. І чого? Бояться показати свою чужинецьку рийочку?
А що в українському журналістському корпусі українців одиниці, також не чули? Какая разніца? Пояснюю: люди, які вийшли з різних культур, мають різні світогляди і уявлення де є добро, а де є зло, що є рідне, а що є чужинське, що є людське, а що є тваринне.
Не треба бути великим аналітиком, щоб бачити як «українські» ЗМІ цинічно і нагло формують в українських душах ненависть до своєї Держави. Розгубленість, розчарування, невідворотність якоїсь біди, безвихідь, невизначеність, апокаліптичний мандраж – от що сіють в нашу свідомість «українські» ЗМІ. Ой-ой –ой ! Ця найгірша у всесвіті Україна вже завалилася, бєда прішла в наш дом, канєц свєта! Вай! Гевулт! Караул!
За дуже малим виключенням, незалежні ЗМІ – це послушний інструмент. Честь, совість, порядність, мораль – не є обов’язковою частиною цього бізнесу. Там навіть відверту брехню називають «оціночними даними».
Великий Хазяїн дав Хазяїну газети команду посіяти сумнів і безпорадність в чужих йому Українських Серцях! Він – чужий чоловік в чужій йому державі. І чим більше буде смути в тій державі, чим більше нігілізму, невдоволення, роздратування, чим більше жіночки будуть демократично викрикати на вулицях, тим більше у Хазяїна стане грошей, бо риба найкраще ловиться у мутній воді. А ще більше грошей у нього буде, коли українців опустити до рівня напівситих тварин, котрі моляться виключно до долара і шлунок замість мозку. Хіба цього процесу не видно?
Отож, як дасть Хазяїн журналістам команду «фас», то та команда буде перевиконана. Там проти вітру і думати заборонено. Вони себе називають «сторожові собаки демократії», тільки демократію стережуть для Хазяїна і по команді від Хазяїна. Ось і Роднянський дипломатично проговорився в тему: «Нам на сьогодні очевидно, що «1+1» є об’єктивним і незалежним. Чи він залишиться таким у разі зміни власника, я не гарантую».
А ті одиниці журналістів, хто повстав проти Хазяїна – опиняються під копитами «Українського» Медіа-Монстра. Такі закони цього бізнесу.

 Хазяїн, котрий ненавидить Україну, у котрого етнічна Батьківщина за степами, за морями, наказав всю інформацію про Україну подавати в негативному ключі і читаючи газети, дивлячись TV, слухаючи радіо починаєш вірити в те, що Україна повільно провалюється в чорну безодню. Українцям вже привили вагання – а чи потрібна Україна взагалі?
«Ані всьо равно схавают !» І схавали! Ще й як! Ось воно, посеред вулиці: «Най си узьме кулю ...», чи «Я би бомбу кинув на тоту Україну!» Початковий результат досягнуто. Хазяїн програму мінімум виконав. Інвазія паразитами Душі іде повним ходом. Вірус самознищення нації набирає силу. Кінцева мета – перетворити українство в розчароване, деморалізоване стадо і володіти смирним стадом. Аксіома: покірне стадо, по команді завойовника, роздирає спочатку свого ж вожака, а потім починається стихійна різня між собою.
Хто останні роки натравлював Схід на Захід України? Мексиканці у широких сомбреро? Це завдання Хазяїна виконували журналісти. Ці «сторожові шакали демократії» формують суспільну думку так, як наказав Хазяїн!
На факультетах журналістики їх вчать, щоб були нейтральними, як інопланетяни. І коли Вітчизна гине і коли мама помирає. Цих Павликів Морозових вчать, що журналісти – це незалежна ні від кого (окрім Хазяїна) каста мочильщиків. Їх не вчать любити, допомагати, підтримувати. Їх не вчать, що системна Заповідь Божа «Шануй батька і матір свою» відноситься і до Батьківщини. Їх не вчать, що конче треба втовкмачувати в обдемокрачені українські голови тверезі, людські думки. Їх не вчать, що людям треба щодня торочити, що тваринні потреби відрізняються від людських. Їх не вчать, що здорові потреби людини треба формувати. Їх не виховують патріотами. Їм просто видають дипломи журналіста.
Не навчили журналіста, що при такій масовій аудиторії, у нього, настає величезна відповідальність за сказане. Кожне твоє слово може осісти комусь у душі і спонукати до добра, або до зла. Журналіст, заспокоюючи себе, стверджує, що пекла нема. Ну-ну... Я думаю собі, що для українських журналістів відкритий окремий, високотемпературний філіал. Бо найстрашніший злочин – це скалічити Душу. Чи свою, чи чужу – гріх.
Найстрашніше те, що журналісти удавлюють національний інстинкт. Ці зозулі роз’яснюють всім іншим, що демократія – це коли вони мають право свої яйця класти в чужі гнізда, чужих пташенят демократично викидати на землю і нікому не дозволено й цвірінькнути.
А скільки вже з’явилося «українських» журналістів з Азій з Африками. Якісь афганці, лівійці, палестинці, алжирці. І ці чужаки формують українську суспільну думку!?
Тут недавно один фацет на ЕРА-FM хвалився, що ми все-таки маємо чесних журналістів! Ура! А скільки – не сказав. Ось тут-то і воно! Назвав зо п’ять прізвищ, а далі йому самому стало смішно.
Подуріли з тим «роздержавленням ЗМІ» – вже в українському медіа-просторі за українство нікому заступитися. Який ворог таке придумав: держава – без державних ЗМІ. Тоді давайте і армію роздержавимо. Так, ніби велика таємниця, хто скуповує ЗМІ і для чого.
Такі шахові ситуації, як в Україні, та й ще гірші, виникають у кожній державі. Але в тих державах серед журналістів абсолютна більшість – патріоти. Вони подають будь-які державні негаразди так, що не виховують у громадян відрази і ненависті до своєї держави, до своєї нації. А у нас? Уявіть собі, що в Німеччині кілька газет займає пронімецьку позицію, а основна маса – антинімецьку. Смішно? Ненормально? А в Україні це є нормою!
Лежить чоловік під авто. Можна його сфотографувати і написати, що шофер займається ремонтом, але ж можна написати, що він дуже п’яний. А якщо про це напишуть всі газети, то хто з Вас повірить, що то був ремонт, а не пиятика?
Технологічний медіа-фокус № 665: телеканал пів-року каже правду. Ви звикли, що він каже правду. Але в потрібний Хазяїну момент він збреше. І ви по звичці ковтнете: «Та вони ж завжди казали правду, не може такого бути, щоб вони збрехали!»
На прес-конференції кієфскій журналіст-шмаркач сидить в кількох метрах від Президента і ремигає жуйку, котру потім приклеїть під кріслом... Дайош свободу слова всім журналістам! І невихованим, і бездарам, і хам’ю, і алкоголікам, і брехунам, і наркоманам, і ворогам, і педарацці! Чи таких у нас нема? Чи це вже не рахується? Свободу слова всім журналістам, без виключення! І навіть тим, хто по тваринному ненавидить Українство! А одного так засвободило, що на Президента в суд подав, бо той не хоче йому державні таємниці розказати.
Ех, якби Ви знали, як індійські священні корови заздрять нашим журналістам...
Подейкують, що «українські» журналісти готують вимогу до Президента, щоб їх оголосити Святими і Рівноапостольними.

– Мы стаялі на Майданє!!
– Ви там стояли за свою шкуру, щоб вас не відстрілювали. Та що Вам, бузиновим чужакам, до української революції... Вдень Ви були на Майдані, а увечері з екранів той Майдан поливали лайном, та і до цього часу не можете спинитись.
Вони думають, що ми забули, як під Кучму лягли усі! Усім кагалом! І як, дослівно, кілька(!) сміливців повстали проти системи. А тепер у всього кагалу крила виросли!? Дійсно, коли в тебе перестали стріляти, то це непомітно. Може би щось доброго і сказали, але Хазяїн дав команду масовано пропагувати розчарування Майданом і команда виконується справно.

– А вот я, как журналіст, щітаю, что Украінє в саюзє с Расієй будєт лучше!
– То ти собі щітай – 1,2,3,4,5,6 ... До тисячі перед сном щітай – помічне від безсоння. Чужинцю, а може ти щітаєш, що у мене, в моїй хаті шафа неправильно стоїть? Твій дєдушка-аслабанітєль щітал, що у кого в хаті образи на стінах – того «к стєнкє»! А коли у нього був добрий настрій, то великодушно – до Сибіру.
Що Ви зробите, коли приблудний, безпородний собака на цвинтарі обгавкує могили Ваших рідних, Ваших героїв, Ваших найращих? У нас цвинтарним псам навіть зауваження не роблять. Їх за це годують від пуза!
Ющенко леге-е-енько натякнув, щоб недайбо не образити, що свобода слова має бути відповідальною, а журналістика – патріотичною. Йому ці пацанчики і дзєфчьонкі розсміялися в лице.
Свобода Слова (дарована Ющенком) журналістам захляпала очі. Ті цинічно-прагматичні оченята зараз нічого не бачать окрім баксової тіні свого «Я». О-о-о, який це оргазм, самого Президента злапати за штанку. Кусь-кусь-кусь! Люди! Це я Його вкусив! Я-а-а-а! Я чемпіон !
Потримайте пса на ланці з місяць, а потім спустіть. Він захлеснеться свободою і годину буде гонити по подвір’ю туди-сюди. У слабших серце не витримує свободи – розривається. Але пес – не жлоб. Він скотинка розумна, до вечора заспокоїться.
І не дивуйтеся, коли прочитаєте у великій київській газеті, що у Ющенка виросли роги і хвіст.
Чи були у нас такі керівники держави, щоб у них діти називалися Тарасик, Христинка? Це ж не Машенька і Мішенька. Ось це нервує найбільше!
А тепер спустимо, пане Президенте, медіа-хортів на Вашу меншеньку, таки упіймаємо її, коли вона намочить штанята – от класний матеріал буде ( і премія від Хазяїна в 666 баксів в синьому конверті). Та і взагалі, Президенте, дружина у Вас ніяка і не жінка, а шпигунський біоробот з ЦРУ.
А ще якась повальна ненависть до бджіл (ані же кусаюцца). Українська журналістика вважає, що коли Президент України напивався до стану мерця, то тут нічого дивного немає – «пріятнає састаяніє», а от коли Президент України любить бджіл ... Шота ано падазрітєльнає! (Більшість журналістів виросли на балконі і з дитинства знали, що мед виробляють на кондитерській фабриці, а манку сіють.) А єщьо любіт Тріпольє нацыстскає, там всє іхніє бєндєрафскіє кастрюлі свастікамі разрісованныє ... Якби Хазяїн дав свом шакалам команду зробити вар’ята з Ісуса Христа, то Ви думаєте, що хоч один сказав би «ні»? А какая разніца, кого мочити!? Гроші ж платять!
Нагадайте, що ці хруні виписують про Шевченка.

А історія з авто сина Президента. І що зараз? А вереску було! Багато обурених журналюг наввипередки підписувалися (кусь-кусь-кусь) під Зверненням журналістів проти Президента. І деякі станіславські теж. Їм не сподобалося «кіллер» і «морда» (а наш Президент, таки, ліберал). Аж тут виходить мале-е-есенька заміточка про автомобілі сина Януковича: Hummer H2, JEEP Wrangler, AUDI A8, JEEP Cherokee і т.д.
Коротше, рвонули деякі станіславські пацани і дєфчьонкі відкликати свої підписи, але філософія життя: «Нема заднього ходу із заднього проходу». Вони думають, що все забулося. Ха-ха! Треба було хоч у Франківську глянути, на яких авто їздять деякі діти. А під зверненням щодо Калашнікова так активно не підписувались. І чого би то? «Не кусай руку, в котрій пачка баксів?»

Ліричний відступ:
Село... Ранок... Горобчики з півниками... Їде сонний Камаз. З засади виривається команда безпородних дворняг і ну, доганати Камазисько ! Догнали, творчо і з кайфом обгавкали. Під колеса ніхто не попав – шофер добрий, дурних тваринок любить. Загальмує. І песики це дуже добре знають.
Це спорт такий. Собачий. Особливо улюблений у жовтих щенят безіменних-безпородних... Хоча для декого – хоббі па жызні. А ще комусь – доля, бо більше ні хріна не вміє робити, окрім гавчати...

Здавалобися, що западенські ЗМІ повинні протистояти цій навалі, а воно... Перелякано толерують і та збочена толерантність передається читачам як грип. Западенських журналістів можна поділити на кілька категорій:
1. Патріоти, та ще й розумні – їх як кіт наплакав. Вони постійні клієнти у майстернях по ремонту взуття.
2. Вороги – дуже смішні, тупі, набундючені і нервово реагують на свою тінь. В рідне село приїжджають тільки після опівночі. І всерівно якась зволоч авто лайном облиє, навіть якщо авто сховати в стодолі у сусіда.
3. Перекотиполе – у цих флюгерних легінів з грошима найкраще. Модна у Станіславі пісня: «Ой хто, хто на донецькі бабки...» (співається на мелодію «Ой хто, хто Миколая любить»)
4. Боягузи: «Йой, я не можу, я сі бою, у мене ж діти ...» А у когось песєта?
5. Нейтральні (поцимбалісти) – основна журмаса. Ці пластилінові сіячі сну, нейтрально-толерантні слимачки – найнебезпечніші. Їм увесь світ по барабану.
Як можна у своїй статті критикувати запроданство, а на фуршеті банячити на брудершафт з колегою-запроданцем? Ох вже ці фуршети після брифінгів. Про них вже легенди ходять. Не буде гарного фуршету – не буде гарної відозви в газеті. А деяких хрунів після фуршету треба ще й винести і по домах розвезти, під двері покласти, щоб у фосі не ночували. Це правда, хлопці, правда!

Червоний ліхтар можна спокійно повісити на вході дуже багатьох українських видань і студій. (Івано-Франківськ не є виключенням.) То вони красныє були, то потім есдекам служили, а за рік уже «цілують ручки» донецьким. А злива передвиборчих видань, котрі всихають одразу після виборів? Там же працювали не слюсарі. Проститутка хоч чесно визнає, що вона проститутка.

А що робиться в Івано-Франківському FM-просторі? Тут тобі і «Русскоє радіо», і якась «Шарманка», і ще якесь там московитсько-пріблатньонноє. З десятка студій справжньої української і нема. А як здавалося би просто: перевести в FM-діапазон «Першу програму» Українського радіо, «Промінь», «Радіо культура», зробити свою галичанську феемку з потужним передавачем. Тут питання не в грошах. Це питання ідеології! Коли я кажу начальству про переведення в FM-діапазон, то воно не розуміє для чого. Та тому, що у людей на руках в основному приймачі FM-діапазону. Чи може хтось буде шукати «Радіо культура» на середніх хвилях? Але ж середні хвилі вдень не працюють! Спробуй це поясни тупому начальнику.

 Ви скажете, а що ж тоді читати, слухати і дивитися? Слухайте, людоньки, коли Ви приходите до склепу на закупи щось поїсти, то біля прилавка думаєте що купити. Думаєте! Крутите носом, перебираєте – і це не таке, і то перестояне, а тут колір вже не той. Ви радитеся з кимось і переживаєте про потребу і долю свого шлунку. А як бути з долею власної Душі? Їжу для мозку «хаваєте» з льоту, заплющивши очі і з чужої руки. На віру? Що хвиля прибила? А Христос попереджав, про пацанів і дєфчьонок в овечих шкурах: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас в одежі овечій, а всередині хижі вовки.» Це він про журналістів.

2005 р.

До змісту Тарас СОБКО АНАТОМІЯ ХРУНЯ

Далі