- Як пам'ятаю, в той час Ігор Петрович більше всіх крутився у спілці. Делегації, гості, місця в готелях, машини, автобуси, квитки на всі види транспорту.

Я з Ігорем Петровичем був у прекрасних стосунках.

По перше, Ігорю Петровичу дуже подобались мої малюнки. Особливо голих дівчат. По-друге, він збирав книги по мистецтву. По-третє, він встигав перечитати всю пресу і завжди був у курсі (дозволеному) всіх поточних справ. Ну а крім того, він завжди виручав мене з квитками. Але цього разу квиток потрібен був моїй дивній моделі.

Мені тоді дуже погано велося. Проте я був веселий і бадьорий, бо до мене приїхали гості. Мої найдорожчі гості. І я повів їх по старому Києву.

Отож біля Софії вона й підкотилась до нашого маленького гурту. В бадьорому настрої я нічого не мав проти ще однієї слухачки. Не пам'ятаю, щоб колись ще на мене зійшло таке натхнення до оповідок. Моїх базаринок вистачило без передиху до самісіньких сутінок.

Домовились, що малюватиму в квартирі й тітоньки. Тітонька наче перекладачка із німецької. А зараз десь у відрядженні.

Коли ми побачили одне одного, то я так зараз розумію, просто сяяли від радісної зустрічі. Але коли Н. перейшла вулицю, завернула за ріг і попрямувала до єдиних дверей на фасаді, думаю, що я вже не сяяв. То був кагебешний будинок і були 70 роки.

Чергова з-за бар'єру мовчки подала їй ключ. Охайна, але темна, кімната на першому поверсі. Поки Н. хлюпалась під душем, я із сутінок середини кімнати у театральний бінокль обдивився супротивні вікна цього замкненого двору. Тільки в одному вікні рухався чоловік. Майка, військові штани. Вичавлював крем із тюбіка і розтирав по виголених щоках.

Н. вийшла голенька, залізла на канапу з ногами і пожадливо затяглась сигаретою. Мов із труби пускала дим і зі сміхом розповідала про відвідини минулої ночі ресторації. Потім легко і невимушене перейшла до своїх пригод у рідному Пітері. Деталі були виразні. Чулося з тембру розповіді, що "Кама сутру" вивчала не з машинопису.

Щиро скажу, малювалося важко. Не знаю, хто б малював при такій "агітації" краще за мене, але вона сама кинула мені рятівне коло - пиятка з трьома французами. Отож, чим більше вона розпалювала себе спогадами з "картінками", тим більше тверезіла моя голова і впевненіше йшов малюнок. А в неї цей словесний вибух був завершальним кроком до початку регулярного фізіологічного дійства.

Так що перелюбу, о радість, не відбулось...

Але малюнки вийшли добрі. Тільки от де поділись ті малюнки, не знаю. Лишився перший начерк у записній книжці. Більше її не малював. Хоча ще кілька разів разом із друзями і її водив по київських кручах.

Щоб все завершити красиво, довелося звернутись по допомогу до Ігоря Петровича. Прохала два квитки ніби для себе і свого малого брата. Дуже поспішала до Пітера.

Любязний Ігор Петрович все влаштував якнайкраще. Наступного дня ми з ним здибались у спілці.

- Іду на Хрещатик. За журнальчиками...

І ми спустились разом до метро. Тоді там стояв усього один кіоск, в якому продавали "іноземні" журнали і газети.

- А! Ігор Петрович! Що не заходили?.. Ну нічого. Все одно я для вас лишив останній номер "Доокола швята" з гарненькими дівчатками. Ось вам "Доокола швята" і "Блокнот агітатора". Правда, ви можете його не брати, тільки заплатіть... Ви кажете - дорого? За двох дівчат рубь двадцять - дорого?.. По-перше, вони завжди з вами, в кишені. По-друге, вони завжди голі... Правда за ті ж рубь двадцять за пляшку "біоміцину" отам за кахве можна запізнатись із живою. Але після неї у вас можуть бути дуже погані спогади... Це вже, по-третє... Я вас ще не переконав?

- Переконали, переконали... - поспішив Ігор Петрович заплатити рубь двадцять і забрати лише "Доокола швята".

Коли ми з ним прощались, Ігор Петрович обома руками потис мою руку і проникливе сказав:

- Юрочка, ти знаєш - ці малюнки прекрасні... І модель... теж.

25. IIІ.98.

Далі