Я чомусь завжди думав, що Акторка набагато молодша за мене. Вона почала приходити до мене в гості після того, як я, зрештою, одержав квартиру. Хоча були ми з нею знайомі ще раніше. Від іншої артистичної братії вона відрізнялась нормальною поведінкою. Тобто не впадала в зайву афектацію де треба і де зовсім не треба. Вона пробувала себе ще в жанрі казки. Такої собі герметичної міської казки, може скоріше навіть містечкової. Спроби були непогані. Але в тих умовах останніх солодких судом Великого Застою про їх реалізацію годі було й думати.

Якось мені не випадало попрохати її про позування. Хоча я знав, що часу з неї тоді вистачало. Навіть якось було незручно прохати милу Акторку після всяких розумних і дуже розумних діалогів постояти голяка.

Тим пак, що вона мені сама привела кількох своїх подруг. А ті в пластиці руху були просто казкові!

Та все ж якось, от не пам'ятаю з якої нагоди, а все ж роздягнув її. Я саме тоді заново опановував малинок тушшю очеретиною та гусячим пером.

Людина вона була до всього цікава, отож і попрохала мене десь на половині сеансу показати їй малюнок.

- О! Як все чітко... А от Микола Петрович завжди робив якось все загадково, недоговорено...

- А хіба ви знайомі з Миколою Петровичем? Ви ж ніколи не згадували...

- Микола Петрович малював мене багато разів. Я, можливо, без перебільшення сказати, його остання модель... З ним було так цікаво,.. він стільки всього знав... Ну й до всього, дуже приємно, коли тебе малює такий майстер "акту", як Микола Петрович...

- Це правда. Коли я вчився в художньому, то заприятелював із бібліотекарками. Вони й дозволяли мені годинами колупатись у старих зарубіжних журналах із мистецтва. Були там знамениті "Сіудіо", "Бух арг" та ще й всякі інші. Майже в кожному номері було по "нюшці" Глущенка. Голенькі зовсім, у чорних панчохах, у якихось лише дивних капелюхах. Тоді це для мене було вражаючим відкриттям. Бо ще зі школи я звик до його чудових пейзажів. Особливо мені подобався один "Азовське море" - зелені прозорі хвилі з фіолетовими відблисками на гребенях... Ну, а якщо по-правді, то нас, школярів, не стільки цікавила його слава пейзажиста, як постійні історії з його нащадком Шурою. Шура був чи на клас чи на два попереду мене. Майже щодня з'являлась на велику перерву його матуся. Як рудий метеор влітала Марія Давидівна в наш довжелезний темний коридор з постійно включеними лампочками. Від тих лампочок пускала зайчики діамантовими сережками. На швидкому кроці розкривала редикюль і висмикувала відтіля Шурин сніданок. Як правило, французька булочка, розрізана навпіл, щедро вмащена маслом, а згори теж щедро наложене варення чорної смородини.

- У-У-у! - Здригнулася і повела плечима Акторка.

- Отож бо! Шура теж верещав: "У-у-уууу!" і кидав мамі в обличчя... Ну, Марія Давидівна піднімала булочку - і тихенько відносила в коридор Сапгі. Щоб той допоміг Шурі з математики.

- Я знаю, що Марія Давидівна весь час боролась із Шурою. А Микола Петрович не дуже мішався... Він мені сам розповідав таку історію.

Коли Шурі було років три, пішов він із ним до зоопарку. Побачив Шура лотоппищю з тістечками. І затявся: "Купи, купи!"
Микола Петрович купив. Шура враз їх пожер. Знов кричить: "Купи, купи!" Микола Петрович ще купив. Шура і це вмолов і зразу ж: "Купи, купи!.." Об'ївся до блювоти й проносу... Ледь відкачали.

І Микола Петрович, і Марія Давидівна всю ніч не спали. А вранці Шура, як тільки прокинувся, щосили заволав: "Хочу тістечок!!!"

"Тут я зрозумів, - сказав Микола Петрович, - що він безнадійний. І щось передбачити неможливо..."

- Це точно. Коли помер Сталін, нас всіх зібрали в айбільшому класі. І наш викладач військової справи і фіз-ри Сергій Касьянович, плачучи, повідомив про те, про що ми вже всі знали. І тут Шура Глущенко щосили зааплодував... Я тоді так злякався. Думав, що Шуру загребуть, а всіх нас, як свідків, затягають. Бо в моєму розумінні тоді Щура був просто хуліганом, а не ідіотом. Ну, а що його батько знаменитий агент НКВД, то я й не снив. Про те, що Микола Петрович мав псевдо "Ярема" і був "секретним согрудніком", а простіше - "сексотом", взнав тільки десь в юнці шествдесятих з однієї передачі "голосів". В тій передачі говорили, що "Ярема" з дружиною "пасли" та "опікали" Володимира Винниченка та його дружину Розалію Яківну...

- Ну, мені цього Микола Петрович не розповідав!... - Засміялась Акторка.

- Зі мною ще більше того - зі мною Микола Петрович тільки вітався. І хоча бачились із ним ми дуже часто, жодного разу не розмовляли.

29. Ш. 98

Далі