Проблем з моделями в мене не було. Проблеми були з приміщенням. Так і з цією дівчинкою трапилось. Вона вже який день тут на пірсі нудилась. Її матуся все жувала біляші та виноград. І все на дочку цикала.
Я теж на пірсі не один день висиджував - малював сліпучо вохристі урвища берега та спалену на руде траву. Від прямого сонця піт виїдав мені очі. Та піти геть не міг - фіалкові гори, іржава трава, темно малахітові тополі, смарагдові хвилі моря. Що не етюд, то вдача!
Дівчинка нудилась і все зазирала до мого малювання. Певно тому на неї й цикала мати. Крім того, дівчині не давала спокою ще й здоровенна чи то дівиця, чи то молодиця. Висока, м'язиста із зародковими пилками. Під якимись зеленими бікіні. Щоб зрозуміти, що вона кобел, не треба було великого розуму. І досвіду. Але мати цього геть не усвідомлювала. Навіть коли бігала за біляшами та випити пива, то лишала цю лесбіянку, щоб та назирала за дівкою.
Коли мати пішла черговий раз на базарчик, а дівиця-гусар залізла у парку воду, то дівчинка враз опинилась біля мене.
- Не боїшся позувати?
Покрутила головою: "Ні!"
Я схопив ящик з-під консервів з усім причандаллям і поспішив до елінгу в початку пірса.
Із сліпучого сяйва і спекоти ступили у сутінки і легку прохолоду. Льоха, Сан-Санич і козак кубанський Філіпович давили "анапульку" ( Портвейн "Анапа", 0,85 л, міц. 19% ). Але закусь! - ставридка "з гар'ю". Мені слиною аж рога залило. Але запрошення до столу відхилив.
Попрохав "діжурку" в аренду. Знав - корифани не підглядатимуть. По-перше, люди вони солідні, по-друге - три пляшки "анапульки" і перша в сезоні ставридка!
Філіпович поворушив тараканячими вусами і жестом римського оратора показав на двері. На дверях висів червоний трубчатий замок.
- Камуфляж, - пояснив Філіпович. - Там засувка. Тебе нема?
- Все правильно. Мене тут нема!
Світло падало смугами через залізні штаби.
Дівчинка сиділа на стільці.
Спочатку зробив легесенький контур і почав проробляти руки та лице.
Дівчина, зрештою, подивилась на мене. Перехопив погляд і показав мовчки, щоб спустила бретелі купальника.
Вона попустила очі на свої оголені пипки.

Надивившись досхочу, перевела погляд на попередню точку.
За якийсь час вона підвела голову і подивилась на мене. Я кивнув. І вона стягла до лона.
- Та зніми вже зовсім...
Не дивлячись на мене, різко крутонула головою: "Ні!"
І зразу ж за дверима почувся голос її матінки. Голос верескливий, збуджений. А тріо пропитих голосів - баса, баритона і тенора - заспокоювали її.
Я дивився на важку засувку і переконував себе, що корифани вже одну пляшку заробили. Враз за моєю спиною гуркнув стілець. Мені все стисло в середині. Обернувся -дівчинка, тримаючись одною рукою за стільця, виступала із купальника...
У пополуднє був тільки Льоха. Тому пляшка дісталась йому одному.
Коли пляшка була щедро почата, прибіг Філіпович. Щосили ворушив вусами і страшенно вирячав очі.
- Юрій Григорович! Я взяв сто!

- Не заливай, Філіпович. Ноги не витримають! - Тулуб у нього, як добра шафа, а ноги - як ніжки столика з тераси.
- Не віриш?! Пішли, покажу!
Чимчикуємо за елінг, де стоїть штанга та гирі.
Філіпович, замість схопитись за гриф штанги, показує на даму під кручею. Я дивлюсь на товстенну, спечену до багряних пухирів, пляжницю.
- Присягаюсь, сто! Ми пішли і зважились... Вона трохи більше ста. Я тобі правду кажу, що взяв, а ти не віриш... Слухай, Юрій Григорович, намалюй мені її... на пам'ять... Ну намалюй.
- Далеко і, до всього, проти сонця.
- Еть... Шкода... Правда, в мене минулого сезону була це пікантніша дама... Сто двадцять... Але я взяв, хоч не вірила, що я щиро нею захоплений... Ця всього сто, але теж прекрасна...
Я в захопленні.
Коли мені трапляється перекладати малюнки тих років, і я бачу той малюнок дівчинки, то не можу пригадати як її звали і як ми з нею розпрощались. А от у всіх деталях бачу, як ми стоїмо за елінгом і Філіпович показує мені свою пасію. І кожного разу я аж здригаюсь, так чітко бачу чотири складки жиру замість шиї, грудей і черева.

16.III.98.

Далі