Олекса ЮЩЕНКО
З моєї «Історії літератури»:
Пародії Епіграми «Коментарі»

Київ
Видавництво імені Олени Теліги
2002

У книзі Олекси Ющенка, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата літературних премій імені Павла Тичини, Миколи Хвильового, Михайла Коцюбинського, зібрано надруковані у різний час у різноманітних часописах і нові епіграми, пародії, гуморески.
Написана з добрим гумором, книжка буде корисною усім, кого цікавить історія літератури, хто починає писати вірші або просто хоче відпочити і набратися тепла, позитивних емоцій.

Висловлюю глибоку вдячність Іванові Миколайовичу Рішняку,
голові Роменського земляцтва, депутату Верховної Ради України,
за фінансову підтримку цього видання.
Автор

З моєї «Історії літератури»

Так називав я добірки своїх гумористичних віршів на літературні теми, що в різний час з’являлись у «Літературній Україні» та в інших газетах, у журналі «Радянське літературознавство» (потім «Слово і час»), у «Прапорі» (нині «Березіль»), у «Києві», в «Перці», у «Вітчизні», в «Кур’єрі Кривбасу»... Часом і без такої назви «розсипав» вірші подібного роду, навіть у «Крокодилі».
Великий розділ гумору був і в книзі лірики «Люди і квіти». Епіграми, пародії, просто вірші, написані ніби для розваги, мали свою основу: невигадані цитати, які «ловились» при читанні періодики, окремих збірок моїх сучасників. 1973 року побачила світ збірка «Дружнім пером» (видавництво «Молодь»).
Взагалі я ніколи не надавав значення цьому роду віршування, окремі вірші лежали багато літ у моєму архіві. Бувало, я вже й відмовлявся від цього гумору, та знову якась цитата не давала спокою, і я неохоче брався за давнє... Часом цим викликав «вогонь на себе» — з’являлась у відповідь епіграма, написана кимось навзаєм! Так я обмінявся усмішкою з Сергієм Воскрекасенком, який заохочував мене до написання таких віршів. Навіть на своїй збірці, виданій у «Перці», лишив такий автограф: «Бери за приклад!» (у «Перці» я друкувався, але так і не діждав видання збірки в ньому).
Обмінявся віршами-колючками з Петром Ребром, Іваном Савичем, Олесем Жолдаком, Дмитром Білоусом. Коли відбувався ювілей Олеся Жолдака у Спілці 1999 року, він зателефонував мені і попросив виступити з моєю пародією. Я в себе не знайшов її — це було давно, тоді він сам розшукав її і приніс на вечір для мого прочитання. Такий «обмін» не виходив за межі пристойності. Але один гуморист-поет, який почав писати і прозу, кілька разів «процитував» мене неправильно, відриваючи кілька слів від речення, що порушило зміст оригіналу. Я — людина не горда! — відповів йому, знайшовши безліч невдалих, малограмотних речень з його прози, назвавши свою віршовану відповідь-«реляцію» досить урочисто: «На в’їзд поета ... в прозу».
Так і продовжувалось моє пародіювання... І було приємно, коли одержував навіть подяку від авторів пародійованих віршів!
Якось потрапили на око рядки Ростислава Братуня:

Ти серце моє полонила
І в косу його заплела...

Пародію «Випадок з серцем» охоче надрукував журнал «Ранок», потім її передрукували в збірках гумору. А зі Львова одержав від Братуня листівку з вітанням Нового року, яке закінчувалось рядком: «А пародія гарна!»
Якось надрукував свій відгук на вірш «Солов’ї» доброго мого і давнього друга Миколи Шаповала з Харкова, відмітивши вплив Павла Тичини на його вірш:

Борг погасив ти, друже мій, Миколо,
Вину пробачили новітні солов’ї.
Відвідуєш Тичини славну школу,
Вже маєш інтонації свої.
(«Борги і солов’ї»)

Через кілька днів після виходу «Літературної України» отримую листа. «Альошо, милий! Що б там не казали, а без тебе — і поезія не поезія. Усі твої пародії доброзичливі, вони не злі, а якщо хтось і злісно нападає, то той позбавлений елементарного почуття гумору, здорового глузду.
Прочитав твої «Уроки» — грамотні, влучні, дотепні. У тебе є отой нерозгаданий дар — вловити в поезії суть, застерегти від повтору, від уже знайденого кимось — і маленька твоя епіграма — це велика рецензія, краща за якогось критика-флюгера!
Спасибі тобі за щирість твою, за талант. А я не пробував писати епіграми. Це важко? Мабуть, треба багато читати, читати все. А у мене вже обмаль часу...
Будь здоров!
Твій Микола.
12.ХІІ.1980. Харків».

Давно, ще 1964 року, надрукував я невеличкий жарт «На сон грядущий», «зловивши» кілька разів уживане Миколою Нагнибідою «Часто сняться мені...» у різних віршах. Це дало підставу «прокоментувати» згадані рядки:

Щоб сон побачить, то треба спати.
А як заснути?
— Читать про Карпати!
Море-колиска шуміло мені:
— Приємно побуть в поетичному сні!
...Спасибі тобі, друзяко Миколо, —
Так міцно не спав я раніше ніколи!

Свою іронічну поезійку я забув, ніколи більше й не друкував. І раптом... через чотирнадцять років при черговій зустрічі Микола каже:
— Добровільно додаю тобі ще одну цитату для епіграми і дарую журнал «Вітчизну».
Розгортаю журнал, читаю «Степам Запоріжжя»:

Сам не знаю чому,
Але сниться і сниться...

Я дякую за «цитату», але виправдовую її:
— То ж тобі снились Карпати, а тепер — рідні краї. Отже, маєш право на такий сон-замилування!
— Не хитруй! Сам розумію, що повторення не бажане, але от знову підстерегло та й влізло в душу, а потім у вірша...
1975 року Петро Перебийніс, даруючи свою збірку «Передчуття дороги», лишив напис: «...дарую цю книжку, прирікаючи себе на влучні і гострі пародійні стріли». Я прочитав усю збірку, вона мені сподобалась, і не знайшов я «поживи» для «пародійних стріл»! А ось, через десяток літ, знайшов і в шановного мною поета інтонацію вірша Андрія Малишка... До речі, одну епіграму написав я, адресовану Малишку. І, хай повірить читач, він не гнівався, хоча був не «ласкавим» до критики.

...Перегортаю журнали, газети... Справді, «нарозсипав» чимало всіляких жартів, варіацій-пародій... Дещо вибрав з друкованого, а дещо «новеньке», як міг поцікавитись Павло Михайлович — Остап Вишня — «що новенького в земляка?»...
Вірте, читачу, люблю і самокритику, знаходжу і в себе те, що підлягає пародіюванню, може стати матеріалом для усмішки. Раджу і друзям пошукати в себе огріхів — у мене вже зір не «гострий» — треба його економити! Але ж яке прекрасне відчуття самоіронії, «особистої» епіграми! Раджу спробувати!

…А ось ще один приклад того, що гумор допомагає (особливо часто читаємо в «Перці» такі повідомлення після надрукованої гуморески або гострої сатири на особу, що заслужила «критичної стріли»: «Перець» допоміг»).

У журналі «Дніпро» (1965. — № 2) був надрукований весняний прелюд «Берізка» Борислава Степанюка. Кінець того прелюду:

Берізка… насталила білу кору,
Напнулася над гаєм, як струна…
I птах, як РЕ-БЕМОЛЬ,
Злетів угору
З берізки…

Це викликало мою пораду «Весняно-музична грамота» в «Літературній Україні» (1965. — 13. ІV):

Бідна пташко,
Сіромашко,
Як тобі летіти важко
РЕ-БЕМОЛЕМ, та ще вгору
Iз берізки в ранню пору…
Пишуться весни прелюди,
Але знайте, добрі люди, —
Не летять БЕМОЛЕМ прудко —
Падають, неначе грудка…
А щоб птах у небі щез,
Щоб піднявся швидко вгору,
Дай, поете, ФА-ДIЄЗ:
Ото буде саме впору!

Минуло багато літ… I ось отримую від Степанюка його збірку «Любов як хліб насущний», яка побачила світ 1998 року, з автографом: «Олексі Ющенку мій скромний дар мого 75-ліття, як давньому і доброму другу».
Поміж новими віршами знайшов і давнього знайомця — вірша «Берізку». Закінчення його тепер таке:

Берізка…
Напнулася над гаєм, як струна.
I птах, як ФА-ДIЄЗ, летить угору
З берізки — хай заспівує весна!

Певне, згадав автор і Тичинине: «Дієзи в ключі!»...
Отож, я зрадів цьому, і написалось:

Сатира своє діло робить,
Хоч це не одного коробить,
I хтось кричить: «А щоб ти щез!»...
Я ж, все-таки, за ФА-ДIЄЗ
Подяку мав! Сам Борислав
Мені «Любов» подарував
Iз фа-дієзом, не бемолем,
З берізки станом білокорим,
Хоч весен збігло тридцять три
Від «сатиричної пори»!
Він обіцяв і коньяку
За допомогу отаку!

Та я, знаючи, що збірка безгонорарна, погодився на безалкогольну мінералку…
Отже, запрошую читачів перегорнути сторінки моєї «Історії літератури»!

Змiст

З моєї «iсторiї лiтератури»
Мiшок грушок
Лiтературна нива
Найкоротша рецензiя
Треба доглядати свiй сад
Ще слово про мову
«Лiтература» й на парканах є…
Розхристаний…
Можна й не розповiдати…
Сон в руку!
Подарунки вiд «старшого»…
Критичне зiлля вам на дозвiлля
Пiд Новий рiк
В обозi
Нива лiтературна
Як небо вiд землi
Урок граматики
Немов крiзь сито…
З поетичного змагання на тему: «Що вище — терикон чи горище?»
На вступ Євмена Доломана на посаду директора лiтературного фонду «Колиска трьох»
Майбутнє покаже...
Берiзка i рiзка
Розвiдка про зростання хвоста i хисту
Юлiя, Емма в царствi Едема
Ой, пiд вишнею…
А можна й по-iншому…
Може, й телепатiя…
Однорядкова байка з великою мораллю
Метаморфози малоЇ прози
Дослiдження про вереду
Общипали пiр’я птицям iз повiр’я…
Роздуми про мораль
Тим, хто для своЇх творiв дає пiсеннi назви...
Завдання iсторикам
Корiння та борги
Соняшники i парнасцi
Трава цiлюща i жива
Окрiм трави, знаходжу й цвiт…
Власник
Байка скаржиться…
Дитячому поетовi, що вiдкриває дiтям свiт через зайчати куций хвiст
Бути собою
Охопив мене розпач…
Реставрацiя…
Невтомному рецензентовi
На сторожi рими
Не згине думка
Балада про лапки
Слово лепське про дiло пеське
Розвiдка про штани поетичнi
Розвiдка про тривкий гумор
Заслужена каша
Поетичнi колеса
Дiдку поет спокою не дає...
Читаючи збiрку епiграм Петра Ребра
«Петрiв батiг» 2001 року
Кошовому «Веселого куренЯ» Петру Ребру
Божественна пора
Петру Ребру пiсля виходу «Петрового батога»
Трактат про риму
Змагання
Ювiлейне...
О жах: кохання на ножах...
Ось який «хохлацкий» борщ!
Нарештi... повернення!
Крила поезiї
На святi Степана Руданського
Остап Вишня в газетi
...А Ковiнька дiстає!
І сiм’я «пишущих» не без виродка...
Класифiкацiя
Скульптор-монументалiст
Власнику великої шапки
Iронiя долi
Щасливий полон
Дотик еротики
У свiтi еротики…
У тривожну мить
На в’їзд поета-гумориста в прозу
Дмитру Бiлоусу — земляковi
Через двадцять п’ять лiт — йому ж
Родичi
IсториЧнi посторонки
Хитрощi байкаря
Михайловi Стельмаху
Щоб потопу не було…
Дядя поет зварив кашу…
Висока вишка
Лазурна блакить…
Олесю Гончару
Пiсля концертiв «Мазовше»
Позичання без вiддачi
Онучку цюцькаю старанно…
Недрiб’язкова розвiдка
Чи пробачить ковила?
Вiдсутнi аксiоми…
Поет не винен!
Блоку допомiг би…
Екскурсiя до лiсу-дiброви
Ходiмо i в лiс, i в поля…
Порада молодшому
Рецензiя на журнал
Як ми «Капiтал» вивчали…
Композитор-«ударник»
«Водили «козу»…
Ода Михайловi Шевченку
I моє «Дослiдження…»
Засвiдчення
Позиченi аромати
Незвичайний дистих
Подаю голос про наголос
Друговi-пiсняревi
Життя i сцена
Бiднi солов’ї…
Читаючи «Зерна гранiту»
Виоране поле
Нiжна душа сердитого критика
На захист горла
Найкоротший вступ до iсторiї
Персона з високої служби
Поетична молочарня
Замiсть епiтафiЇ Миколi Сому
Дефiцитний Іван
Ще пiдкує!
З пазухи поета
Космiчно-планетарна поезiя
Нерозв’язана проблема
Поетична душа i химерне лоша
Глибокi серця
Життя навчить...
Яке полювання, таке i кохання
Полювання
Без скоромного
З «мирної» родини
i ми з Кривого Рогу!
Арiя Василя Земляка
Про нотатки завзятого туриста
Пiдготуйсь, нога й рука ти, — нам трактати треба ткати!
Предивний сон
Навзаєм...
Розвiдка про самовизнання
На чужий коровай...
ПИСЬМЕННИКИ НА СОРОЧИНСЬКОМУ ЯРМАРКУ
КОЛО ЛІТЕРАТУРНЕ
ВІДПОВІДЬ ЧИТАЧЕВІ на листа
ГОЛОС НА ДОПОМОГУ
НА ПЕРЕЇЗД ПАВЛА КЛЮЧИНИ ДО РОМНА
РУБАНІАДА
САМОЗАКОХАНИЙ ВІНОК
ОЙ, ЖАЛЬ, ЖАЛЬ...
НА ЗАХИСТ ПЕГАСА
ТЕПЛА ВИСОЧІНЬ...
СКУПИЙ НА БАРВИ
НА РУШНИЧОК СТАТИ...
ВОРОЖБИТИ-ЛІКАРІ
МОКРИЙ КОНФЛІКТ
НА ВИХІД НОВОЇ ЗБІРКИ ГУМОРУ ЄВГЕНА ДУДАРЯ
НА ПЕРСОНАЛЬНІЙ ВИСТАВЦІ
ГІГАНТОМАНІЯ
СЛОВО І ТІЛО
ЯК ДАДУТЬ ВКАЗІВКУ...
В ЧЕКАННІ ВОСКРЕСІННЯ
ПЕРЕВТІЛЕННЯ
НАЙМАСТИТІШОМУ МАСТАКОВІ ОЛЕСЮ ЖОЛДАКОВІ
ПОЕТИЧНІ ДОРОГИ І ПОЗИЧЕНІ РОГИ
В ЧЕКАННІ ВІДПОВІДІ
ДОВГЕСЕНЬКИЙ МОНОЛОГ РОЗДРАТОВАНОГО ДОСЛІДНИКА
ПІСЕННИЙ ЦВІТ І НЕДОЦВІТ
ОЙ ВИШЕНЬКО, ЧЕРЕШЕНЬКО...
МАЙЖЕ РОДИЧІ
У ПОШУКАХ ДОБРОВОЛЬЦІВ-ЧИТАЧІВ
І НОВИЧЕНКО — НЕ УКАЗ!
ЗАПЕРЕЧЕННЯ МОЛОДШОМУ
ЧИТАЮЧИ «УБИВСТВО ЗА СТО ТИСЯЧ» В. ДРОЗДА
ДЕЯКИМ МОЛОДИМ ТА Й ПІДТОПТАНИМ — ТЕЖ...
МАЙСТЕР ОБЛУДИ
ПОВЧАННЯ В СТИЛІ ІВАНА ВЕЛИЧКОВСЬКОГО
ЄДНАЮЧА ТІНЬ
СУМНІВ
ЩАСТЯ БУТИ ДІДУСЕМ!
ВЕЛИКИЙ ПЕРЕГУК
«ПЕРЕХРЕСТИЛИ»...
ЛЮБОВІ СЛОВА ПОВТОРІТЬ
ЮВІЛЕЙНЕ — НЕ «ЄЛЕЙНЕ»
ПИСЬМЕННИКИ УКРАЇНИ В БІЛОВЕЗЬКІЙ ПУЩІ
СПРОСТУВАННЯ МУЗИ
ХТО ЩО МАЄ
З КРЕМЕНЧУЦЬКОГО МОРЯ
ТАЄМНИЧЕ «КОРИТО»
НАЗВИ І ДІЙСНІСТЬ
КОМУ ЩО...
КОНСУЛЬТАНТ
ПОТРІЙНЕ КАЯТТЯ
З МИНУЛОГО
ТЕАТРАЛ-«ПАТРІОТ»
РОЗКРИТА ТАЄМНИЦЯ
ЗАСНУТЬ НЕ ДАЄ...
ІРПЕНІАДА
МОЯ «ІРПЕНІАДА»
МІНІ-ПОРТРЕТИ
АЛЕЯ ВИСАДЖЕНИХ МОЛОДИХ ДЕРЕВ
РЯДКИ З АРХІВУ
СОН ПРО... «РІВ’ЄРУ»
ВІЙНА З СОЛОВ’ЯМИ В ІРПЕНІ
ІРПІНСЬКИЙ СМУТОК З ПОСМІШКОЮ
ПЕРЕМОЖЦІ «ГІМНУ БІЛЬЯРДИСТІВ»
ГІМН ІРПІНСЬКИХ БІЛЬЯРДИСТІВ
БІЛЬЯРДНО-ШАХОВЕ ЗМАГАННЯ В ІРПЕНІ
ОЙ ВИ КУЛЕЧКИ-ШАРИКИ...
І В НАС МУЗИЧНІ СЕРЦЯ
Ірпiнськi «окрушини»
А говоримо ж про чеснiсть...
Симпатичне, лiро-сатиричне — триєдине i, можливо, вiчне!
Глiбов допомiг
Ще iрпiнськi «окрушини»
Менi б жованого оселедця…
…А ваше сало, як моє!
Троє слiв на «Фе»
Флюгер-вертунець
Фiнський колорит…
Фiндлей Роберта Бернса в Iрпенi
Напередоднi Нового року
Так виїжджати жалко стало…
Обговорення твору прозаїка

Побачення з Колхiдою
Побачення з Колхiдою
Пiцунда
Нашi дилеми
Перша — бараняча
Друга — фруктова
Третя — лiфто-вiтамiнна
Четверта — пекельна
Душогубка з морозивом
Невгамонний-автономний
Чорноморська акула «Катран»
Вiдпочинок академiка Iгоря Дзеверiна бiля моря
Павло Автомонов з пузатим портфелем
КнЯзiвського роду!
Критик Євген Волошко прокинувся…
На прибуття Iвана Дузя в Пiцунду з Одеси
Олексiй Довгий заокруглився
Волошко в бiноклi
Бiля Пiцундського храму
Ода на трiйко кам’яних яєць, знайдених Осадчуком
Подяка
ЖИТТЯ-БУТТЯ…
ПОКВИТАЛИСЬ
ЧОЛОБИТНА ПОЕТУ-ПІСНЯРУ ВІД ЖИТЕЛЯ МЕНИ
ПЕРЕД НОВИМ РОКОМ
З НАРОДНОГО ГУМОРУ
БУЛО Й ТАКЕ
СОН ДИРЕКТОРА МОЛОКОЗАВОДУ
ОПОВІДАННЯ ПРО СВИНАРЯ ЯРОСЛАВА ЧИЖА
ПОМІЧНИК
ЗАБРАКОВАНА ПРИКМЕТА
ЯЩУР ПЕРЕПИВСЯ…
ПРОФЕСІЙНА ЗВИЧКА
«САМОГРАЄВА» СЛАВА
ПІДСЛУХАНО В ТРАМВАЇ
НОРОВИСТИЙ «ЖИГУЛЬ»
ГОСТИНА В ТОВАРИША
НЕ ЧУЖУ…
БІС НАШЕПТАВ
З МОЇХ «ПОВЧАНЬ»
ГОЛОВНА ОЗНАКА
ОЦІНКА
УКРАЇНОФОБАМ
ПРОЕКТ НАЙВИЩОГО ЗВАННЯ МИТЦЯМ
ПОВЕРНЕННЯ З ПИВНИЦІ ПІД ДОЩ
ЧАСНИК ДОПОМОЖЕ
ЗРОСТАННЯ,або СОМ І ГЕРКУЛЕС
ШЛЯХ ДО ЕЛІТИ
РІК СВИНІ
ЩЕ ОДНЕ СВЯТО!
НЕ СМІШИНКИ…
МЕТАМОРФОЗА
ДРУГ ЛЮДИНИ
ВАЖКО ВИМОВЛЯТИ…
Про одного ІЗ «золотоЇ елІти»
НЕЗАРИМОВАНИЙ ПАРАДОКС
БЛОХА ТА БЛОЩИЦЯ
ДРУГЕ ІМ’Я
НЕ ОДИНАК
НЕ ТОЙ КОМАР, ЩО БУВ КОЛИСЬ…
БЕЗСОННЯ
РАЦІОНАЛІЗАТОР
ДРІБНИЧКИ ДЛЯ «ЗАТИЧКИ»
БЕЗ ОПТИМІЗМУ
УДАРНІ ІНСТРУМЕНТИ
ДЕНЬ ЗА ДНЕМ
ПОБУДУВАВ…
ПО-МОДЕРНОМУ
КІЛЬКА ПЕРЧИНОК НА ВІДПОЧИНОК
ЯКА ПРИЧИНА?
СУЧАСНА МУЗИКА
БЕЗ СЕРЦЯ
ДРУГОВІ, ЩО ТРИЧІ ПОБУВАВ У БОЛГАРІЇ
ЗОЛОТІ КНИГИ
КОЛИШНЬОМУ ДРУГОВІ
ОБОЄ РЯБОЄ…
НАЙКОРОТША ХАРАКТЕРИСТИКА
ТРЕБА ЕКОНОМИТЬ…
ДЕСЯТЬ ПЕРЧИНОК НА ВІДПОЧИНОК
МОЛОДИЙ ФАНТАСТ
ЕТАПИ ЗРОСТУ
БАЖАННЯ
ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА
КОМПОЗИТОР-УДАРНИК
СКУЛЬПТОР-МОНУМЕНТАЛІСТ
ЕНЦИКЛОПЕДИСТ
З ГАЛЕРЕЇ САТИРИКІВ
ДЛЯ ДОМАШНЬОГО ВОГНИЩА
КУЧЕРЯВИЙ
УМІЛЕЦЬ
МЛИНОК
НОВА ФОРМА
АТЛАНТИ, КАРІАТИДИ
КОЛИШНЬОМУ НОМЕНКЛАТУРНИКУ
ВІДПОВІДЬ ЗМІННОМУ МАЙСТРОВІ
ПЕРЕЙШЛИ ДО РИНКУ…
ІВАН БЕЗФАМИЛЬНИЙ
ПРО ЖІНОЧУ ДОЛЮ
МУДРІСТЬ БОЖА НАМ ПОМОЖЕ!
Обмiн у вагонi
Телевiзор-рекламвiзор
Вибираю кавуна...
Кока-кола i Микола
Носiй розуму
Мчить по вулицi карета...
Пуста комора
Вiдповiдь на запитання
Валюта i скрута
Злодiйська ерудицiя...
Любов до села
Їжак i Миша польова
Найтвердiший
На виставцi художника
З нiг до голови...
Герострат у спiдницi
Непривабливi кольори
Про прiзвища
Кiт критикує технiку
У покинутому селi
На Хрещатику бабуся...
Нiчна лекцiя
Головує, мов спiва...
Еротика...
Вперше замiж
Ходить гарбуз по городу...
На канiкулах в селi
Сумний гумор
Стежка Гната
Гiрка правда
Учитель i протокол
На заклик вождiв
Цитатоносiй-портфелiст
На захист природи
Не могли взути...
«ШКМ» — школа колгоспної молодi (30-тi роки)
Смiху не викличе...
З нiжинського Парнасу
Нiжинськi портрети (1939—1940)
Поетична верба
Незабудкам — дудки!
Кандидат на критика
Однокурсницi, прозванiй «Серденятком»
Всi його полюбили!
На прiзвище Дуля…
Наша Дульцiнея
Не «отой»…
М… бажає стати поетом
Не ходить — пiдкрадається…
Весна в артiлi «Слово»
Про автора