КАВА З
ПЕРЦЕМ
Альманах київських сатириків і гумористів
Василь МАРСЮК
Народився 21 березня 1938 року в селищі Мар’їнка
на Донеччині. Ще немовлям уже був потенційним ворогом більшовицької
влади, котра на початку 1950-х років розкуркулила, себто репресувала,
селянські родини обох моїх дідів-подоляків, адже кожна багатодітна
родина мала аж по 2 га.
Оскільки малям я не міг повноцінно відповісти перед владою за
свого зловорожу присутність у щасливому радянському суспільстві,
то каральні органи вчинили політичний суд у 1940 році над моїм
батьком Андрієм. Йоновичем — донецьким шахтарем, котрий невдовзі
загинув у в’язниці, давши моїй матері Феодосії Лук’янівні разом
із четвіркою неповнолітніх дітей відчути всю насолоду боротьби
за виживання.
Закінчив педагогічне училище, Київський державний університет
ім. Тараса Шевченка. Працював у Черкаському педінституті, за поширення
забороненого рукопису Івана Дзюби й тісні стосунки з опальним
письменником Василем Захарченком весь час «висів на гачку» у «компетентних
органів».
Та хоч би як там було, а вірші писалися, часом навіть веселі,
і книжки виходили, серед них: «Сурмлять тополі», «Обрії», «Сонячні
терези», «Минулому я руку подаю», «Три криниці», а останнім часом
і роман у віршах «Донецька прелюдія».
Однак книг я видав менше, аніж стоптав черевиків, маршируючи Києвом
на демонстраціях і тупцюючи на мітингах, які утверджували українську
державність. Млявість наших недорослих вождів ще не вбила в мені
оптимізму, тому днями я купив нові всепогодні черевики. Згодяться.
Боротьба триває!
ДО НАШИХ АРХІМОДЕРНІСТІВ
Якби ви знали, паничі...
Тарас Шевченко.
І не пани, й не паничі,
ішли б ви, хлопці, в циркачі,
щоб почуватися при ділі
серед мистецької артілі!
А ви рядки незрозумілі
в журналах строчите. Кому?!
Відомо Богу одному
та, може, дядьку із Нью-Йорка,
в одній руці якого — шворка,
а в другій — грошовий мішок —
ловити душі, як пташок.
Ну й рясно наші віршотворці
висять на тій всесвітній шворці,
висять голівками униз,
а ноги зв’язані, як хмиз!
Ото весь їхній модернізм!
На крихти клюнули, на моду,
жонглюють словом. А народу
слова потрібні, як мечі.
Ішли б ви, хлопці, в циркачі!
МЕМУАРИСТ
Невдаха колись з видатними дружив,
п’ючи з усіма, він усіх пережив,
і сам уже слави зажив видатного,
бо спогади пише про тих, з ким дружив.
ВАМПІРИЧНІ СТРАСТІ
Світлані Короненко —
авторці роману «Мертва кров».
Я прочитав вас — і готов!
Подам до суду за насильство.
У вас кругом вампіри, кров
і сексуальне трупофільство.
Чи серед трупів живете?
І ви рятуєтесь від боргу?
Життя, звичайно, не святе,
але, здається, ширше моргу.
ЛІТЕРАТУРНА ДОРОГА
В’ячеславу Медвідю —
авторові роману «Кров по соломі»
У непролазну хащу слів
ти жертву не одну завів,
і наслідки відомі
по крові по соломі.
Я теж забрів у твій барліг,
та врятувала прудкість ніг.
УКРАЇНСЬКА АРФМЕТИКА
Народ у нас якийсь невдячний:
ведуть його такі уми —
то Каганович, то Табачник,
а люди мруть, як від чуми.
Чого тікати за кордони?
Нікого щастя там не жде.
А що старців у нас мільйони,
так мільярдери є зате!
ПОТОЙБІЧНА ПОРАДА
Я недавно був для всіх поганий,
сипалось на мене, як горох:
«Ти дурний! Ледачий! Знову п’яний!»
І нерідко чув я: «Щоб ти здох!»
Як же круто все змінилось нині!
Не життя — а божа благодать:
я лежу в глибокій домовині,
де ніхто не може набридать.
Як було на похороні людно!
Сліз було, а квітів, а промов!
Не тужіть, живі, якщо вам трудно:
жде і вас попереду любов.
ПРО ПЛОДОВИТОГО
В надії стати знаменитістю
він всіх дивує плодовитістю.
Мабуть, поет живе не з жінкою,
а із друкарською машинкою.
Та хто читав, окрім машинки,
у нього більш, як дві сторінки?!
ХТО Є ХТО
Українські — парламент і уряд,
українські— банкіри і суд...
Українські?! Нехай нас не дурять!
Подивіться, як брови хмурять
українці — принижений люд!
Брови хмурять, а все ж не понурі.
Воля гріє, та дуже димить.
Є у кожному з нас по Петлюрі,
і Хмельницький у декому спить!
До КАВА З ПЕРЦЕМ Альманах київських сатириків
і гумористів