КАВА З ПЕРЦЕМ
Альманах київських сатириків і гумористів

Валерій ГУЖВА

Народився 1936 року у Гришиному (Красноармійськ) на Донеччині. Середня освіта — у Закарпатті (Ужгород). Вища — Київ, університетська журналістика. Працював на телебаченні, в журналі, у видавництвах.
Автор багатьох поетичних книг, оповідань, повістей, романів.
Лауреат літературних премій ім. Володимира Сосюри, ім. Юрія Яновського.

Не згадуй про Вітренко проти ночі

САМОІРОНІЯ

Старці прокидаються рано,
пляшками бряжчать в рюкзаках.
Неначебто сури Корану,
книжки і газети в руках.

Із паками макулатури
у черзі на здачу стоять
санатори літератури,
і чується: «Мать-перемать!».

Пристану до черги, колеги, —
утиль в мене, сировина.
О, як же писалося легко,
і скільки, даруйте, ...того.
Мо’, здам і своє, і сусідське —
народиться знову папір.
На ньому хтось віршики світські
утне, ну а дехто — клавір.

Лунатимуть музика й слово,
зґвалтовані в котрий вже раз —
полине естрадна обнова,
стійкий життєлюбний маразм.

Їй-богу, старцям довіряю:
«Нема що здавати?
Постій. Невже тебе вигнали з раю?
Якого? Ну ти ж і тюхтій!

Природа усім пробачає,
пробачить і нам, і тобі,
за те, що себе не втрачаєм,
які б не були ми слабі.

Напишеш щось путнє з похмілля —
оцінимо стиль і снагу,
та, вживши дешевого зілля,
здамо і твоє — на вагу».

...Прокинувсь нажаханий Луків,
і Крищенко ніч недоспав:
Бах
ноти густі, повнозвукі
на їхню словесність поклав.

ЕЛ?.. Ер?.. ЕКТОРАЛЬНЕ
Напівжарт

Оце доживсь: горілка — як вода,
жінки дратують замість надихати,
порожніх днів ледача череда
бреде проз недошиту нашу хату.

Однолітки покинули давно
хто пити, хто курити, дехто — й жити.
Соцреалізм радянського кіно
присниться раптом, як письмо санскриту.

Зіходить сонце ніби спроквола,
щоб трохи посвітити, не зігріти,
і виборча обридла кушпела
кружляє досі в ритмі «ріо-ріти».

Заввідділом ЦК (чи президент?)
для нас, сердешних, на телеекрані
вихвалює свій політичний бренд,
як Черчілль другий фронт у Тегерані.

А так — усе неначебто гаразд,
Вкраїна ще жива, хвалити Бога.
Куди б партійний не тягнув герольд,
сама собі знайде мету й дорогу.

А що горілка вже не та на смак,
як і вуста розтулені жіночі, —
то сам собі і винен, неборак:
не згадуй про Вітренко проти ночі.

До КАВА З ПЕРЦЕМ Альманах київських сатириків і гумористів