КАВА З ПЕРЦЕМ
Альманах київських сатириків і гумористів

Микола ГЕРАСИМЕНКО

Народився 10 березня 1931 року в с. Неграші Києво-Святошинського району на Київщині. Після закінчення 8 класів навчався у Київському суднобудівному технікумі. 26 років прослужив у Збройних Силах. Після звільнення в запас — на творчій роботі.
Друкуватися почав з 1967 року. Автор близько півтора десятка книг для дітей та дорослих. Член НСПУ. Твори перекладалися російською, білоруською та чуваською мовами.

 

 

Усміхнені діалоги

Натренований

— Так сильно гримнуло, Петре, коли ти оце був на городі. Аж страшно стало. Ти, мабуть, теж перелякався?
— Та ні. Я подумав, що це ти до мене озвалася.

Головне — не забути

— Куди це ви, Степане, йдете?
— До дівчат, — сміється старий.
— Та ви ж, коли прийдете, дивіться, не забудьте...
— Чого?
— Чого ви до них прийшли.

Не може простити

Чоловік каже дружині:
— Вже тридцять років минуло,як те сталося, а ятобі й досі не можу простити.
— Чого саме? — питає дружина.
— Що ти погодилася вийти за мене заміж.

Там же

— Іване, де ти зустрічав Новий рік?
— Там же, де й торік.
— А торік де?
— Пд столом.

Пересів

— Що, Вітя Клименко ще й досі сидить на батьковій шиї?
— Е, ні. Вже на тестевій.

Матріархат

— Петренко, — запитує вчителька на уроці історії, — поясни нам, будь ласка, що таке матріархат. Коли саме в житті людства був цей період?
— А він у нас і досі.
— Чому ж це ти так вважаєш?
— Бо куди не піди — скрізь чується мат

САМОПОЖЕРТВА

— А чого це у Івана Мацюка всі груди в синцях?
— А ти що, не знаєш?
— Невже побили?
— Та ні. Він же висував свою кандидатуру в народні депутати!

Півоперації

— Лікарю, після операції у мене болі в животі не стихають. А рентгензнімок покзав, що ви вирізали мені тільки половину апекдикса.
— А що ж ви хотіли? Ви ж заплатили мені тільки половину тієї суми, яку я запросив.

Батько

— Тимофію, що то за телеграма тобі була?
— Я став батьком.
— Ура-а-а! Поздоровляю!
— Тс-с-с! Тихше, будь ласка.
— Чому?
— Бо ще хтось почує та дружині скаже.

Гарний твір

— Миколко, ти написав дуже гарний твір, але він чомусь точно такий же, як і у Дмитрика. Що я повинна думати?
— Ви, Маріє Василівно, повинні думати, що й у Дмитрика твір дуже гарний.

Хай спить

У неділю Оленка каже мамі:
— Щось довго не прокидається наш Дениско. Може, розбудити його?
— Не треба, — тихо відповідає мати. — Чим пізніше він прокинеться, тим менше шкоди зробить.

Нема коли

— Петрику, Васильку, чому ви розмовляєте на уроках? — запитує вчителька. — Вам що, не вистачає для цього перерви?
— На перервах нам нема коли говорити, — відповідають хлопці.
— Як це?
— Ми ж на перервах м’яча ганяємо!

До КАВА З ПЕРЦЕМ Альманах київських сатириків і гумористів