Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

За брата кров

У Клебань, що між Тульчином і Брацлавом, кінний відділ більшовиків увійшов без пострілу. Доки ще загін гадюкою втягувався між хати, з села вже повтікали майже всі юнаки. Село завмерло в очікуванні нещастя. Хто такі “товаріщі”, вже знав кожний...
Та потомлені походом москалі не дуже бешкетували. Повечерявши, вони швидко полягали спати...
А вночі в село ще тихше увійшли повстанці гайсинського отамана Лиха-Дорошенка... Діяли за наперед визначеним планом, тож отаману не довелося віддавати наказів. Козаки невеликими групами розійшлися по хатах, де стали на постій більшовики.
Невдовзі їх, сонних і невдоволених, почали зводити до отамана. Було холодно, і допит не проводився. Та й про що було говорити? Не перевиховувати ж їх...
Усі розуміли повстанське правило: полонених взимку немає. Тож залишалося лише почати кривавий бенкет.
Козаки різали ворога з насолодою. На час екзекуції людська подоба спала з лісовиків. Очі їхні світилися утіхою і наче промовляли: “Це за смерть Івана Максимчука... А це за смерть наших батьків, сестер і братів...”
Москалів було вирізано до решти. Гора їхніх тіл рухалася і хрипіла.
Перелякані коні нервувалися...
Справивши криваві поминки по Іванові Максимчуку, якого більшовики замордували в Ладижині кілька днів тому, козаки почали збиратися в дорогу.
Усі розуміли, що це була помста не лише за Івана. Це була “помста за насильство, за втрачене життя, спокійне і безпечне, за сон у лісі зимою на снігу, за голод, холод і нужду, за сльози матерів і сестер, за кров братів, за всі грабунки, за арешти і розстріли синів найкращих України”, – так писав вже на еміграції Степан Радзієвський, повстанець загону гайсинського отамана Лиха-Дорошенка.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції