Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Похорон у Сатанові

Останній наступ Армії УНР припав на осінь 1920 року. Монастириська, Скалат та інші галицькі містечка і села козацтво опанувало без великих втрат. Більшовики відступали поспішно, майже не вступаючи у бійки з українським військом.
Збруч перейшли урочисто. Раділи неймовірно: нарешті ступили на “свою” Україну! Батьківські домівки, здавалося, були вже зовсім близько.
Увійшли до Сатанова. Населення щиро вітало рідне військо.
Був теплий осінній день. Батарея, в якій служив Віктор Ржевуцький, піднімалася крутою вуличкою до церкви. Поруч гарцювала кіннота Мазепинського полку. А крізь розчинені двері церкви линули сумні співи. Віктор побачив дві труни з білих дощок. У них покоїлися тіла кіннотників-мазепинців. Коло покійників клопоталися дівчата в білих сукнях. Із заплаканими очима вони заквітчували домовини.
Панахиду відправляв військовий панотець. Відправляв українською мовою.
Віктор давно не був у церкві. Прості й зрозумілі слова священика глибоко западали в душу. Вся його істота пройнялася глибокою повагою до цих “лицарів-небіжчиків, що принесли два таких великих дари на олтар Батьківщини – два своїх життя”.
Зворушила Віктора й щирість дівчат, які, очевидно, не знали навіть імен козаків-мазепинців, не знали, хто вони і звідки. Але прощали їх в останню дорогу як рідних.
Панахида закінчилася. На дворі виладнався ескадрон, де служили забиті козаки. “Оркестра грала сумного маршу... Він був Бетховенський”, – так писав у своїх спогадах Віктор Ржевуцький.
Ось вже виносять домовини... Закалатали сумно дзвони.
На цвинтарі біля церкви, зібралося багато військових та цивільних. Після літії та чулого слова панотця хор заспівав “Вічная пам’ять”. Труни опустили в могили. Несподівано здійнялася хурделиця кулеметних черг. Перелякані жінки пішли врозтіч, бо подумали, що то повертаються більшовики. Як виявилося, це командир наказав кулеметникам сальвами вшанувати полеглих…
Прізвища загиблих ніхто тепер не згадає...
А вічного вогню пам’яті невідомих вояків, вояків, які поклали життя в обороні Української держави, досі немає.
Скажіть, як пом’янути їхні душі?

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції