Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки
Видання Історичного клубу "Холодний Яр"

Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Свято на колоцвинтарній вулиці

Вересень 1920 року. “Війська наші щасливо посувалися вперед, лишаючи позаду себе великі простори, – згадував козак українського війська Дмитро Ігнатенко. – Майже з-під самих Карпат почався наступ, а тепер минули вже Дністер, Стрипу і чекали, чи скоро покажеться Збруч. Ворог утікав, і вже декілька днів (ми) не мали з ним жадних сутичок. Сама природа ніби вітала наш прихід і помагала в цьому щасливому рухові.
Дні були сухі й ясні, а осіннє сонце силкувалось дати якнайбільше тепла і, взагалі, піддержати той веселий і бадьорий настрій, з яким маршувало військо.
Здавалося, що довгий шлях не впливає на козацтво. Оповідали про події минулих днів, а також намагались заглянути в будуччину та передбачити її. Кожний бажав якнайскорше (пробитися) вперед і вперед – до самого серця Вкраїни... Ось і Збруч... Це той самий Збруч, що безліч разів переходили його в обидва боки в залежності від успіху чи неуспіху військових подій”.
Хоч і річку в деяких місцях, здавалося, можна перескочити конем, та її береги були заболочені. Траплялись і кручі. Тож, не поспішаючи, перейшли Збруч вбрід і увійшли в містечко Тарноруда1. Щоправда, декілька хат містечка вже вросли і в західний берег Збруча, з якого козацтво і форсувало річку. Колись обидві частини Тарноруди з’єднував дерев’яний місток. Тепер його заміняла кладка, що лежала на обгорілих стовпах старого містка.
Зупинилися на спочинок. Лише інженерна частина одразу взялася за сокири – хочеш не хочеш, а відбудувати міст для переходу основних сил треба.
Була неділя. Тишу чудового ранку порушував лише цокіт сокир. Та ось чати доповіли, що неподалік зауважено ворога. Поводиться він неспокійно.
По обіді ген-ген на далекій могилі з’явилося кілька вершників – більшовицька розвідка. “Що вони хочуть від нас?” – подумав не один козак. Відповідь отримали швидко – з-за гори виринула довжелезна більшовицька лава.
Червоні рухались тихо. Їх було так багато, що сама думка про бій із ними вважалась недоречною. З’явились думки про відступ. А місток ще не було полагоджено.
Захисники Тарноруди засипали червоних кулями, але ті вперто посувались вперед і вже півколом оточили містечко.
Оборонці відступали до містка, який гарячково намагалась добудувати інженерна частина. Та ставало очевидним, що надія на міст не виправдається. Це першим зрозумів командир – полковник Гавришко.
– Назад шляху нема! – закричав він. – Так вперед, у контратаку! Дати шлях для Чорних!
Вістка про присутність у нашому стані непереможного кінного полку Чорних запорожців підбадьорила багатьох. Уже без вагання козаки повернулись обличчям до ворога.
Хтось крикнув:
– Слава!
– Сла-ва-а!.. Сла-ва-а-а! – підхопили інші й рвучко кинулись уперед.
Червоні були вже за 60 – 80 кроків від кремезного муру цвинтаря, що сумував на околиці містечка.
Опанування цим муром було питанням життя і смерті. Це розумів кожний, хто щодуху біг назустріч ворожій лаві. Козацькі серця, здавалося, вискакували з грудей.
Ще крок... два – і цвинтарний мур стає українською оборонною лінією. Визирнувши з-за камінної огорожі, побачили зовсім поруч червоноармійців. Їхня увага була зосереджена на іншій цілі: більшовик-кулеметник строчив уздовж колоцвинтарної вулиці, не випускаючи нашу кінноту в поле.
Несподівано для червоних із-за муру в їхній бік полетіли бджолині рої куль. Мить – і вжалений кулеметник падає з тачанки. Перелякані коні зриваються з місця, а за ними – і червона лава.
– Сла-ва-а-а! – заревли козаки і люто кинулись на більшовицьку зграю.
Люто, як дикі звірі, шугнули на свою здобич.
Дмитру не вірилося, що перемогу здобуто, але вбиті й поранені більшовики та купки полонених, яких звідусіль гнали козаки, свідчили про це.
Невдовзі полонених через добудований міст було доправлено в запілля – на правий берег Збруча.

____________________
1 Тепер село Волочиського району Хмельницької області.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ