Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Подвиг Євгени Вовкової

На жаль, ми майже нічого не знаємо про неї. Лише про подвиг, який, мов блискавиця, осяяв горизонт часу і докотився в майбуття...
Липень 1919 року.
Черговий на залізничній станції Фастів отримав повідомлення, що від Липовця рухається ешелон більшовицьких вояків, які відступали під натиском козаків подільського отамана Ананія Волинця. На допомогу своїм червоне командування перекинуло бронепотяг, який вже стояв у поготівлі на станції Фастів, чекаючи команди рушати до Липовця.
У цей день на станції чергувала Євгена Вовкова, учасниця місцевої “Просвіти”. Ціною власного життя вона вирішила не допустити з’єднання ворога: Євгена дала зелене світло більшовицькому бронепоїзду, що поспішав на допомогу здеморалізованим московським окупантам.
Загуркотіли на рейках важкі колеса, грізно поглядали врізнобіч смертоносні жерла гармат і скорострілів.
Але не судилося їм більше сіяти смерть та руїну в нашому краї: за 4 версти від Фастова велетенська броньова маса, яка вже мчалась на всіх парах, зіткнулась із ешелоном, повним московського воїнства, що тікало з Липовця. Потужний вибух струснув околиці. З чорними клубами диму відлетіли до пекла російські душі.
Розлючені більшовики одразу ж кинулись шукати винуватця. За чверть години всі шляхи та виходи біля станції були вже перекриті червоноармійцями. Зрозумівши, що через ворожий кордон не прорватись, Євгена витягла револьвер.
Постріл обірвав молоде українське життя...
Озвірілі “визволителі” здерли одяг із героїні та брудними чобітьми топтали її молоде і чисте тіло...
Скільки вже минуло часу від проголошення у 1991 році незалежної Української держави! Здавалося, достатньо часу, щоб увічнити пам’ять героїчної просвітянки, яка, прагнучи наблизити перемогу, пішла на самопожертву... Та ні, ім’я Євгени Вовкової забуте, воно нічого не говорить сучасному пересічному українцю.
Чи дивуватися такій несправедливості?
Дивуватися, безперечно, можна – адже будь-яка повноцінна нація занесла б ім’я такої славної дочки до пантеону національних героїв. І діти вивчали б її біографію у школах. І зростали б на її прикладі героїчного служіння Батьківщині.
Та чи варто чудуватися нам, українцям, які добре знають ціну гучно проголошеної 1991 року Української держави? Напевно, не варто, адже в Україні панують нащадки тих, хто загинув у залізничній катастрофі під Фастовом, нащадки – кровні чи “духовні” – тих, хто топтав біле тіло української козачки.
Тому в Фастові та фастовах знайти вулицю імені Євгени Вовкової не поталанить нікому, зате до біса вулиць і площ, названих “на честь” окупантів, тих, хто встановлював владу російського народу в Україні.
Можна здибати й у наших містах та селах вулиці імені Зої Космодем’янської, героїчної жінки, яка не має жодного стосунку до української історії, яка є символом мужності іншого, чужого нам, народу. Її жертва лягла в основу перемоги росіян у 1945 році, перемоги, жахливі наслідки якої ми, українці, відчуваємо і досі.
Нинішнє покоління українців мусить усвідомити, що жертва юної просвітянки з Фастова не лягла в підмурівок нинішньої держави, держави псевдоукраїнської, яка не тільки не захистила українців від зневаги на рідній землі, але й гнобить їх, розвіює їх по світах у пошуках кращої долі.
Мусимо зрозуміти, що держави, за яку полягла Євгена Вовкова, не здобуто. Зрозуміти і спокійно, без метушні та істерик, готувати себе до чину здобуття Української України, України, яка вдячно пригорне до свого серця чисті душі Євгени Вовкової, Марії Соколовської, Харитини Пекарчук, Христини Сушкової та інших – відомих і невідомих – українських козачок і козаків, кров яких мусить окупитися, бо в іншому разі немає сенсу в нашому існуванні1.

____________________
1 Нарис написано у співавторстві з Костем Завальнюком 2003 року.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції