Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Трагедія в Білій Криниці

Село Біла Криниця1, що вмостилося коло шляху Дубно – Кременець, спокійно зустрічало вечір. Фронт був ще далеко за Рівним, і про небезпеку ніхто не хотів думати.
Сутеніло. Господарі з поля поверталися до села, розпрягали худобу та вели її на водопій. Жінки готували вечерю. Раптом на одному краю села, з боку Шумських лісів, зчинився галас. Зойки і крики полетіли через все село – вулицею мчав чималий кінний загін, на ходу стріляючи в повітря.
Їх було близько сотні. Одягнені хто як. Таку ж різноманітну мали й зброю. З диким галасом носилися вершники по селі. Зупинялись коло багатших хат. Обшук починали, не зволікаючи. Допитувались гайдамаків, “буржуїв” і “жидів”.
Власне, це був грабунок. Питаючи, де “враґі рєвалюциі”, червоні чомусь частіше “шукали” їх у скринях. Гроші, цінні речі та одяг незвані гості забирали без всяких церемоній, не питаючи.
Настав час вечері. Це на якийсь час вгамувало напасників. Не одна господиня почула в той вечір:
– Тьотка, жрать давай!
Рудий, високий на зріст, широкий плечима та з типово московськими рисами обличчя командир теж усівся “жрать” в одній із господ. Суворий погляд його очей не віщував нічого доброго. Трохи випивши, він, як і кожен москаль, почав хвалитися. Показуючи свій пістолет, із задоволенням признався, що вже “30 враґов комунізма” він відправив у “штаб Духоніна”. Тобто вбив. Із його слів виглядало, що ще до революції він двічі побував на каторзі.
Раптом розкрилися двері й до хати заштовхали двох напівроздягнутих козаків. У Білій Криниці якраз перебувало на лікуванні до двадцяти поранених старшин і козаків Армії УНР. Більшість із них встигла втекти через городи. А цим двом не поталанило.
– А, пєтлюровци! – похмуро всміхнувся командир. – Аткуда будєтє?
– З Катеринославщини, – відповів перший.
– А ти?
– З Чернігівщини.
– Зємлячкі, виходіт. – І несподівано гаркнув: – А ну-ка раздєньтє етіх малодчіков!
В одну мить із них постягали все до нитки.
– Круґом! – заревів рудий і несподівано двічі випалив у ноги одному з козаків.
Той із криком повалився на землю. Другого збили на долівку прикладом. Після цього почався кривавий шабаш. Із дикою лайкою та погрозами підскакували до них переможці й били – в голову, груди, живіт, били де попало. Козаки тільки важко стогнали...
Незабаром привели ще одного наддніпрянця та двох галичан. Напевно, серця в них захололи, коли побачили закривавлених своїх товаришів. “Новачків” також роздягли і, глузуючи, почали бити ногами та шомполами. Стріляли в ноги. Все більше шаліючи від запаху крові, москалі шпигали багнетами, рубали шаблями, товкли кольбами рушниць...
За весь час нелюдського катування ні один козак не промовив й слова про помилування, хіба хтось просив швидше забити.
У хаті голосили з жаху діти, а дочка господаря, років чотирнадцяти, зі слізьми на очах намагалась боронити козаків, а коли почула погрозу дістати те ж саме, вискочила з хати. Вона розшукала матір, і та забрала до сусідів переляканих малюків. Непомітно зник і господар.
Залишившись без глядачів, більшовики ще якийсь час по інерції продовжували збиткуватися, а потім, потомлені, розійшлися. Забрався і командир. Та впродовж ночі до хати, яка перетворилася на пекло, заходили п’яні “сєвєрниє братья” і продовжували вгамовувати свою ординську спрагу: відрізували вуха та носи, виштрикували очі, а то, намотавши оселедця на шомпол, виривали його разом зі шкірою. З хати чулися постріли.
Невідомо як довго продовжувалось би це катування, та під ранок червоних сполохала чутка, що з Дубна до Білої Криниці виступили гайдамаки. “Лицарі” червоного терору в одну мить провалилися крізь землю. Були – і не стало. Навіть награбоване не встигли з собою прихопити – так спішили. Вози, повні здобичі, лишилися.
І справді, до Білої Криниці невдовзі в’їхав невеликий відділ – 30 кінних гайдамаків. Їх вислали розчистити шлях для відступаючих піших частин Армії Української Народної Республіки...
Чи збереглася пам’ять у Білій Криниці про героїзм вояків УНР, які, не скорившись лютому московському ворогові, гідно прийняли смерть?
___________________
1 Не плутати з селом Біла Криниця Рівненського району Рівненської області.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції