Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки
Видання Історичного клубу "Холодний Яр"

Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Життя здавалося йому карою Божою

– Ходять чутки, що з’явився якийсь батько Махно, що нище всіх, хто “проти народа”, – почав стиха розповідь Костенків дідусь. – Вирізує цілі родини, не поминаючи і немовлят, руйнує хутори, пале поміщицькі маєтки... Зачувши це, наш вітрогон і розбишака Щусь1 зібрав і собі ватагу ледарів та жебраків, що тільки й чекали влучного менту пограбувати чуже добро.
– Та що ви? – перебив діда Валентин. – Вже й жебраків... Та чи ж здібні вони до цього?
– Хто? Жебраки?! – захвилювався старий. – А по-твойому – господарі ото таке творять?! Ні, брат, хто своє має, той і чуже поважає, а хто жебракував, закидав і раніш око на чуже, тому зараз на це й слобода вийшла! Он подивись, що Кубирь безногий витворяє! Правдою2 став іменуватись! Бач, він за правду повстав! А у Хвисунів власними руками задавив у люльці немовлятко! От тобі й “правда” безнога, оце тобі й жебрак! А ти – “чи ж здібні?”... А Цибулькових хто, по-твойому, вирізав?! Жінок зґвалтував перед смертю?! Кірячка хто приволік прив’язаного з хутора аж до Дібрівки?! Ех! – Зітхнув дідусь і, махнувши рукою, замовк.
Його очі заслалися сльозою.
Помовчавши трохи, він продовжив свої міркування:
– Ось і зараз селяни не знають, що робити: чи тікати в ліс, чи виходить назустріч із хлібом святим та сіллю.
Валентин не збагнув, що мав на увазі дід, а спитати не посмів, бо той дуже вже був сердитий.
– Знюхались! – вів своє сільський філософ. – Свій свого пізнав по діях... От тобі й за нарід, от тобі і за правду.
– Що, може, нове, несподіване лихо впало на наше село? – якомога делікатніше запитав Валентин Костенко, до кінця не розуміючи про що мова.
Але й тут не догодив.
– Нове, несподіване! – перекривив старий. – А ти все добра сподівався?! Та хіба тепер може бути якесь нове несподіване лихо?! Чи можна чекати ладу і спокою?.. Он варта3 аж зашуміла з села... Карпа і Юхима застрілили в кутузці, щоб не тягатись, бач, із ними... Сьогодня має бути у нас сам батько Махно зі своєю отарою. Сполучатись із Щусем будуть! Гарна з них пара, нічого сказати! От вже коли погуляють!..
У цей день у Дібрівці4 справді зійшлися загони Нестора Махна і Феодосія Щуся.
Дібрівчанин Щусь виїхав назустріч гуляйпільським гостям із лісу. Попереду розгойдувався червоний прапор, на якому якийсь дурень написав московське гасло: “Мир хижинам, война дворцам”. Гармонь бездумно грала “Марсельєзу”.
Махновці налякали селян ще здаля – адже вся їхня колона була вкрита чорними прапорами. На передньому вирізнялось інше московське гасло: “Анархия – мать порядка”. Їхали вони безжурно – під “Яблучко”. Співали так бадьоро і голосно, що аж луна пішла околицею. Люди спльовували і хрестились: в їхнє село вливалися антихристи...
Пізно ввечері дідусь знову з’явився на пасіці, де жив Валентин. Прийшов не сам, а з Валентиновою сестрою – привів її переховатися, адже в селі було неспокійно.
– Чи я гадав, що воно таке погане, мале, з великими патлами? – схвильовано мовив старий Валентину, який із нетерпінням чекав новин. – А казали Махно – цар, Махно – Бог! Хіба ж такі погані бувають царі?! Нікчемне, одне слово... – Дідусь перехрестився. – Так ото зійшлися вони – Махно і Щусь, почоломкались і щось балакають. А безнога “Правда”, наче пес, за ними лазе!.. Десь з’явились брички з самогоном, хлібом і медом... І почали частуватись і других частувати. Дають і мені, а я кажу: “Дякувати Богові, власне маю, боюсь чужим, та ще й награбованим, подавитись”. Махновець зиркнув як звірюка і кинув в обличчя мені хліб святий із медом. Нагнувся я, підняв. “Собаки з’їдять”, – сказав. І пішов додому.
По обіді махновський штаб “викинув наказ”, що Дібрівка вже не село, а анархічна республіка, або, як із гірким гумором сказав Костенків дідусь, “ріж публіка”. “Призидіянтом” цієї “ріж публіки” було оголошено Нестора Махна.
У волості цілий день надривалася гармонія Правди-Кубиря, гупали ноги в танці, лився самогон, лунали крики. Раптом надумали видати ще один наказ: про вечорниці.
Але дівчата чомусь на ті вечорниці не пішли. Тож було ухвалено нове розпорядження: щоб усі дівчата з’явились на вечорниці в обов’язковому порядку. Тоді вони й кинулись хто куди – хто в сусідні села та на далекі хутори, хто в ліс чи на пасіку.
Тоді махновці нагаями зігнали розважати “батьків” місцевих вчительок...
– Супостати... І де те лихо забарилося на їхні голови? – гірко сплюнув дідусь...
Два тижні проіснувала махновська “республіка” в Дібрівці. Врешті її розігнали австрійці. А хлібороби заплатили за коротку й небажану “самостійність” дорого: “двомастами спалених хат і десятком повішених людей”.
Надходила осінь 1918 року. З кожним днем життя ставало тривожнішим: новини приходити тільки погані – то вб’ють когось, то пограбують, то хутір десь спалять.
Костенків дідусь ставав усе сумнішим. Життя здавалося йому карою Божою за гріхи людства. І коли хтось у його присутності починав розмову про революцію як про благородне діло, що несе свободу, він сердився та невдоволено бурчав собі в сиві вуса.

____________________
1 Правда (Кубир) (1877, с. Любимівка Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер Вільногірський р-н Запорізької обл. – 13.11.1921, с. Туркенівка Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер с. Малинівка Гуляйпільського р-ну Запорізької обл.). Повстанський отаман; командир загону, командир полку, начальник лазаретів Повстанської армії Н. Махна. Народився в родині наймитів. Анархіст-терорист із 1904 р. Внаслідок травми 1905 року втратив ноги. У 1907 – 1917 рр. заробляв на прожиття, граючи на гармошці. Зарубаний червоноармійцями.
2 Щусь Феодосій (1893, с. Дібрівка Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер с. Велика Михайлівка Покровського р-ну Дніпропетровської обл. – червень 1921, м. Недригайлів, тепер Сумської обл.). Повстанський отаман (від червня 1918), член штабу 3-ї Задніпровської бригади ім. батька Махна (лютий – травень 1919), начальник кавалерії загону Н. Махна (липень – серпень 1919), командир кавалерійської бригади 3-го корпусу (вересень – грудень 1919), член штабу Повстанської армії Н. Махна (травень 1920 – квітень 1921), начальник штабу 2-ї групи Повстанської армії (травень – червень 1921). Народився в сім’ї наймитів. Від 1915 р. служив матросом на російському флоті. Активний учасник гуляйпільської “Чорної гвардії”. Організатор дібрівської групи анархо-терористів. Убитий у бою проти 8-ї дивізії Червоного козацтва.
3 Гетьманська варта – поліція часів Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського.
4 Дібрівка (Дібрівки, Діброва) Олександрівського повіту Катеринославської губ. – тепер с. Велика Михайлівка Покровського району Дніпропетровської області.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ