Просвіта Дзвін Севастополя Союз українок ТРЦ Бриз
На першу Галерея Вільна трибуна УКІЦ УГКЦ
Відгуки Бібліотека Пласт Смішного! Лінки
Видання Історичного клубу "Холодний Яр"

Роман Коваль
Багряні жнива Української революції

100 історій і біографій учасників Визвольних змагань

Що робити з вашим сином?

Засірів тихий лютневий день 1918 року. Хоч весна ще не почалася, але снігу майже не лишилося – хіба десь під плотами сердилися його холодні рештки.
У Бобринці метушилися більшовики. Вони поспіхом вантажили до потяга реквізовані продукти та інше добро. Поспішали, бо знали, що “на всій Україні повстало проти них Вільне козацтво, та ще й була чутка, що німці йдуть”. Допомагав обдирати земляків на користь російського пролетаріату комендант – місцевий хлопець 22 років.
Нараз о 2-й годині дня почулось далеке гуркотіння гармат. Більшовики забігали коло вагонів... Першим рушив бронепотяг, за ним – ешелон із награбованим скарбом. Тікали в Совдепію.
Раптом станцію заполонили повстанці. Командир броньованого потяга, що мав прикривати відхід головних сил, побачивши козацтво з розвіяними на вітру шликами, бою не прийняв, а дав команду негайно відходити. Спішили так, що забули на станції коменданта. Тож потрапив він – а разом із ним і кілька урядовців-канцеляристів – у гарячі руки повстанців.
І був суд. Виконавцями Божої кари виступили старшини та декілька поважних, старшого віку козаків. Спочатку вирішили долю урядовців. Оскільки вони людям кривди не чинили, а “лише провадили канцелярію”, їм подарували життя.
Почали ставити запитання до колишнього вже коменданта. Той мовчав, усе нижче опускаючи голову – щоб не бачити очей своїх земляків. Але опустити до землі крейдяне, помертвіле лице високому та стрункому юнакові було нелегко. Все одно йому зазирали в очі, шукаючи відповіді на питання: як він міг?..
Несподівано на козацький суд прийшов батько запроданця і попрохав дозволу бути присутнім. Йому дозволили, а потім ще й звернулись із порадою – як чинити з його сином?
У селянина на очах заблищали сльози. Він увесь тремтів. Усі затихли, слухаючи його тяжке дихання.
Хлібороб кусав губи і мовчав. Мовчали й інші. Нарешті він виштовхнув із себе болючі слова:
– Люде добрі! Я знаю вчинки мого сина. Я не можу дивитися в очі ні людям, ні сусідам, яких пограбували большовики. До того спричинився мій син. Та я боюся взяти на свою душу тяжкий гріх... Не знаю, як ви, але я...
Дядько не договорив. “Якось дивно блиснули в нього очі, (він) захитався і, хапаючись, мов п’яний, пішов додому”. Він не відійшов далеко, як у його розбитому серці вибухнула луна пострілів – то взяли на свої душі гріх братовбивства інші люди.

до змісту книги Роман Коваль Багряні жнива Української революції

Ідея та наповнення - Микола ВЛАДЗІМІРСЬКИЙ