Вступ

Біографії "сєкрєтних сотрудніков" чекісти завжди старанно оберігали від стороннього ока і вуха. Навіть у Самостійній Україні, майже через століття після подій, нащадки Фелікса Дзержинського замовчують прізвища сексотів. Прикладом цього є своєрідна дослідницька діяльність офіцерів СБУ Дмитра Вєдєнєєва і Сергія Шевченка. У своїх дослідженнях вони не завжди висвітлюють правду про історичне минуле, часом навіть приховують її. Так, у книзі "Українські Соловки" (Київ, 2001) Вєдєнєєв і Шевченко змінили назви кількох чекістських операцій і затаїли прізвища провокаторів, зокрема і колишнього повстанця, який 17 червня 1923 року виманив Юрка Тютюнника на совєтський берег Дністра, де його й арештували чекісти.
Навіть у приватній розмові Сергій Шевченко відмовився назвати справжнє прізвище "сексота Задунайського". Як же тоді реставрувати історію? Як тоді не помилитися в цій тонкій роботі? Адже за такого підходу можна й чекіста, інфільтрованого в українське підпілля, необачно назвати учасником Визвольної боротьби та ще й вшанувати його.
Чому продовжується потурання зрадникам нашого народу? Чому така зворушлива турбота про їхню "честь"?
Висвітлити вкриті кривавим покровом таємничості образи сексотів виявилося непросто навіть на початку ХХI століття. І все ж унікальні знахідки не минають наполегливого дослідника. Наслідком такої удачі є пропонована книга. В її основу лягли таємні розробки ЧК-ҐПУ операцій "Заповіт", "Щирие", "Лес" та інших.
Чекістські розробки завжди ховали під грифом "Совершенно секретно". Це, так би мовити, "святая-святих" кривавих слуг диявола. Хоча дехто і сьогодні намагається замовчати злочини ЧК та імена виродків, все ж морок кривавих таємниць розвіюється.
У книзі йдеться про операції ҐПУ, спрямовані проти бойових українських організацій п'яти губерній – Катеринославської, Кременчуцької, Миколаївської, Одеської та Херсонської.
Фрагменти деяких документів я використав у попередніх своїх дослідженнях, реставруючи біографії отаманів Андрія Гулого-Гуленка, Мефодія Голика-Залізняка, Дениса Гупала, Юрія Дроботковського, Ларіона Загороднього (у більшовицьких документах частіше зустрічається неправильний варіант Завгородній. – Авт.), Герасима Нестеренка-Орла, Чорного Ворона (Черноусова), кубанця Костя Блохи (Здобудь-Волі) та члена Холодноярського повстанкому Григорія Яковенка. Але більшість чекістських документів, оприлюднених у цій книзі, уводиться в науковий та публіцистичний обіг вперше. Це стосується й документів про боротьбу вереміївського отамана Івана Савченка-Нагірного, який діяв по обидва береги Дніпра, в Полтавській і Київській губерніях, і підпорядковувався Холодноярській організації.

Далі