Ол. ЛУГОВИЙ
ВИЗНАЧНЕ ЖІНОЦТВО УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКЕ ЖІНОЦТВО НА АМЕРИКАНСЬКОМУ КОНТИНЕНТІ ТА ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ

Українське національне життя на Американському континенті, хоч вже начислює зверх півсотки років, не може, однак, мірятись одною мірою чи прирівнюватись до життя на українських землях. Це, зрештою, і зрозуміле. Бо ж ми тут лише галузки, відрубані долею від стовбура і пересаджені на новій землі, в нові, незвичні нам умови, яких — треба признатися — ми використати не зуміли. Попавши в краї необмеженої майже волі і можливостей, українці на Американському континенті завзялися вщеплювати на новому ґрунті всі наші і наших дідів гріхи й недогляди, сліпо їх наслідували. Творили у першу чергу співзвучні залишеним на рідних землях політичні групи, засновували запомогові організації, кооперативні спілки, але... Завжди доїздила нам кінця наша незгода, недисциплінованість, доїздить вона і тут... Хто стежив за нашою національною діяльністю протягом хоч би останніх десятьох років, той може ствердити, що вславляємося ми у першу чергу коштовними процесами. Натворили були всього,— однак різні кооперації опинилися в приватних руках; запомогові наші організації більше гроша витрачують на суди і оплату адвокатів, ніж на добрі і корисні для загалу справи; по організаціях переважно «свої люди», що ревно дбають, аби кого з «чужих», борони Боже, не допустити. Груп натворено з півсотки і кожна з них ледве дише, хоч кожна бомбастично твердить, що вона єдина об’єднує більшу частину українського загалу. Ледве дишуть і пресові органи тих організацій. Вони могли бути добре ситуйованими, наколи б умовнини з початків склалися були інакше. А так, загал вже не раз спроневірено деякими спритними одиницями, тож він і до найбільш щирих і чесних задумів ставиться з певного роду упередженням і недовір’ям.
Старші наші групи й пресові органи мають за собою значні заслуги в культурно-національній ділянці. Того, на жаль, не можна сказати про молодші групи. Коли старші творено у першу чергу для того, щоб поширити між загалом національну свідомість, і щойно по тому і матеріальна сторона справи відогравала роль, то молодші групи творилися, мабуть, виключно на засаді «політики шлунка», зручно прикритої бомбастичними гаслами про боротьбу за волю нещасливої України. Тим часом теперішня війна показала вартість тих гасел і вартість деяких груп, що їх речники дописалися вже до ступеня, межуючого з браком навіть примітивного національного сумління. Війна заставила переоцінювати наші групові цінності і понижувати те, що кілька ще літ тому ними вважалося за святощі.
Українські організації можна поділити на кілька категорій. Важніші з них — Союз українців-самостійників, Українське національне об’єднання, Союз гетьманців державників, Братство українців католиків, Українське православне братство та кілька організацій запомогових. Це в Канаді, а в Сполучених Штатах майже виключно запомогові союзи — Національний, Народний, Робітничий та Провидіння і слабенька політична організація Державного Відродження України. В Канаді кожна з вичислених організацій має автономні секції,— жіночі товариства й відділи молоді,— з власними центрами. З них найповажніша — Союз українок Канади, при Союзі українців-самостійників, що начислює 125 відділів, заснований в час Українського Народного з’їзду, 1926 року, і Організація українок Канади при Українському національному об’єднанні, заснована 1934 року. Остання під цю пору не проявляє якоїсь особлившої діяльності.
В Сполучених Штатах поважною жіночою організацією є Союз українок Америки. Початок українського жіночого руху в Сполучених Штатах сягає ще кінця 19-го століття,— тоді створено локальне товариство, Сестрицтво св. Ольги. У 1918 році на короткий час постав був Союз українських жінок в Чікаго. До заснування Союзу українок причинилась делегатка на Конгрес Міжнародної жіночої ради у Вашінгтоні Ганна Чикаленко-Келлер, дочка нашого визначного діяча й мецената, у 1923 році. Існувала також організація Жіночих Січей. Як це у нас практикується, між обома організаціями не було «дипломатичних взаємин». Останнього десятиліття створено ще одну жіночу організацію при ОДВУ, Український Червоний Хрест. Ця невелика група завдяки непорозумінням з Американським Червоним Хрестом,— у склад якого входила як українська секція,— прийняла назву Український Золотий Хрест. Діяльності вона майже не проявляє, тим більше, що й ОДВУ з причин війни майже ліквідувало свою діяльність. Існують в Сполучених Штатах менші жіночі організації, відай, ще у стадії творення. Здається, є також українська секція при Американському Червоному Хресті (з рамені Союзу українок).
Жіночий рух останніми часами поширився й на Бразилію та Аргентину. Від початку 1938 року в Прудентополі, Бразилія, зав’язався Самоосвітній жіночий гурток під проводом Євдокії Матвійко. Однак нові закони Бразилії чужинецькі організації заборонили, тож гурток мусив розв’язатись.
Багато можна писати про працю організацій, як у цілості, так і про окремих її членів чи членок. І цікаве явище: перед у організаційній праці ведуть жінки з простолюддя. Вони є більш відданими, щирими і, сказав би, менш зарозумілими. Так звані інтелігентки, що набули якусь шкільну освіту, за незначними винятками йдуть у організацію, мабуть, не для праці, а щоб наказувати й командувати, все бути на першому місці. Правда, у давнині Юлій Цезар казав, що «багато краще бути першим у своїй оселі, ніж другим у Римі». Але Юлій Цезар був геніальною людиною та й вибився на перше місце не в Римі тільки, а й у цілому світі. У нас же того високо шляхетного змагу нема, тож і деякі представниці нашого жіноцтва керуються самолюбними амбіціями та загумінковою дріб’язковістю. Буває часом, що через суперечку за центральне місце на світлині розлітаються товариства. А таких причин до суперечок надибуємо на кожному кроці... Це гірка правда, хоч вона нашому жіноцтву не подобатиметься. Безперечно, й серед інтелігенток трапляються щирі й ідейні працівниці на національному полі, але, на жаль, у меншості. Більшість наших інтелігенток навіть мало що читає, а коли вже й читає, то брукову літературу в англійській мові. Велика кількість, особливо в Сполучених Штатах, не знає навіть української мови.
Громадська праця нашого жіноцтва на Американському континенті поділяється на кілька категорій — гуманітарну, освітньо-виховавчу, організаційну, в масштабі цілої організації в країні, де дана організація провадить свою діяльність, і організаційну локальну — в своєму відділі чи гуртку. Гуманітарна діяльність нашого жіноцтва проявлялася головно в матеріальній помочі Рідному краєві, як поміч голодуючим, інвалідам української війни, політв’язням, Рідній школі та провадженні акції проти переслідувань і утисків українства окупаційними владами держав, між якими Україну після Версайського договору поділено. Освітня праця та організаційна в суті ведуть до одної мети — піднесення жіноцтва на вищий культурний рівень і його національне освідомлення. Організаційна локальна праця — відай, з усіх категорій найтяжча; включає часом чорну працю по переведенні усяких імпрез, принять і офіційних свят, а спадає на плечі виключно членок з простолюддя. І треба признати, що наші жіночі організації утримуються працею рядового жіноцтва, бо інтелігенція чорної праці недолюблює. Є винятки, але винятки підкреслюють лише загальноприйняте правило нашої інтелігенції — підрядною працею в організації гребувати. Таким ставленням вона, зрозуміло, розвою організацій не спричинює, радше навпаки...
Провідну роль в організованому українському жіночому русі Сполучених Штатів від самих початків заснування Союзу українок відіграють Олена Добуш-Лотоцька, Юлія Шустакевич, Юлія Яремова, доктор Неоніла Пелехович (замужня Гайворонська), Кат. Шутак. Після Першого Українського жіночого конгресу у 1932 році організація зросла чисельно і якісно. До значніших діячок, крім вже згаданих, належать: Анастасія Вагнер, А. Лятишевська, Марія Мичук, С.Гупало, Є. Угорчак, Д. Маційовська, М. Петренко, Ан.Рибакова, Ст. Абрагамовська, Марія Бек, С. Галичий, М.Гребінецька, Ірина Козаченко, К. Стефович, Ол. Штогрин, П.Дембицька, Ю. Пищак, М. Бринь, К. Ділай, А. Кізима, А.Колтунова, С. Микитка, О. Мудрик, Костецька, Бодакова, Ст.Ковбаснюк, О. Конін, Марія Марусевич, П. Бенцаль, М.Вагнер, А. Бойко, М. Топоровська, Ст. Цимбаліст, Т. Шандак, Анна Стецько, Анна Ганиш, Анаст. Білоус, Наст. Королишин та з сотка менш значних провідних працівниць по відділах. Встановити хоча б імена їх всіх для автора неможливо. По-друге — можна поіменувати менш значних, а проминути більш активних і тим самим причинити тим, активнішим, незаслужену коли й не кривду, то все ж велике, зовсім слушне, огірчення.
Серед канадійського жіноцтва перше місце належиться вже померлій Анні Йонкер, дружині доктора Г. Йонкера, мабуть, ісландця з походження. Визначалася вона не так працею по українських жіночих товариствах, як значними на наші обставини пожертвами на Рідний край і тутешні культурно-національні потреби. Далі провідні становища в жіночих організаціях займали чи займають під цю пору Сав. Стечишин, Марія Ткачук, Ан. Рюрик, Ан. Янда, Ганна Романчич, А. Токарик, Ф. Косарева, С. Бубнюкова, А. Павличенко й велика кількість інших, менш знаних, хоч, може, й більше праці на народній ниві відданих українських жінок з простолюддя, тобто таких, що не мають офіційної освіти, а набували знання самотужки.

УЧАСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ЖІНОЦТВА АМЕРИКАНСЬКОГО КОНТИНЕНТУ В ЛІТЕРАТУРІ Й ЖУРНАЛІСТИЦІ

Як і взагалі, так і до української літератури на Американському континенті треба бути дуже зглядним. Начислюється тут до сотки наших літератів і літераток. Та коли б міряти їх критичною мірою, то треба сумніватися, чи хоч десяток з тої сотні попаде до історії української літератури. Письменниками таку велику кількість людей іменували наші політичні групи й пресові органи. Кожна група має своїх письменників, а їхніх співтоваришів по перу з засади не визнає. З такими письменниками виходять частенько цілі комедії: напише «письменник» оповідання чи вірш, читач читає й дивується, що оповідання читав десь раніше, а вірш то й напам’ять знає з діточих ще літ... Ну, та й кланяється з пошаною, пізнавши твір давнішого визначного письменника чи письменниці. На щастя, такі «письменники» швидко пізнають, що на письменстві матеріальної фортуни не придбають, тож беруться до іншої праці. Дійсних письменників, що групковість переросли і працюють без надій «зробити бізнес», мало, не набереться й десятка. І на кожного з них виливається немало помий при всякій слушній і не слушній нагоді.
З жінок авторок у Канаді заслуговують на увагу: Катря Новосад — вже роки пише гарні коротенькі оповідання й безпретензійні, часом дуже змістовні вірші; Марія Адамовська-Ткачук — вірші й статті на виховавчі теми; Наталка Л. Когуська написала невелику повість «В полеті до волі», оповідання «Мати» й статті на жіночі теми; Теофіля Дяковська — вірші на довільні теми й дві діточі п’єси. Свого часу значною літераткою була Тетяна Кройтор, однак вже кілька літ не дає про себе чути. З авторок в англійській мові найзначнішою є Мира Лазечко (головно віршем). Пробували своїх сил в літературі Ю. Нема, Анна Арабська, Анна Пруська та кілька інших жінок. Крім них, пишуть по часописах Савеля Стечишин, Стефанія Бубнюкова і кількадесят інших діячок, що пишуть доривочно, час від часу. Ті жінки, здається, всі перечислені в розділі діячок. На музичному полі особливо визначається 14-літня скрипачка Доня Гресько з Вінніпегу й чотири сестри Шкляри на Сході.
В Сполучених Штатах жінок літераток у дослівному значінню, мабуть, нема. Пише по часописах споре число українських діячок. Серед них по журналістичній праці перше місце належить, мабуть, Клавдії Олесницькій, яка стало майже містить статті на жіночі теми. Поважне місце займала вже покійна Анастасія Рибакова; написала дві п’єси «Сирота» і «Мати героїня», крім праць у часописах. Марія Гембаль-Струтинська написала історію України по-англійськи. З інших діячок своєю співпрацею в пресових органах замітніші: Олена Добуш-Лотоцька, О. Штогрин, Юлія Шустакевич, Кат. Хомяк, Ан. Бойко, А. Абрагамовська, Ірина Козаченко, Олена Степаник (пише доволі добрі вірші й короткі оповідання), Анастасія Білоус та з десяток інших.
Безперечно, найдеться більше жінок, що пробують своїх сил в літературі й журналістиці, і в Сполучених Штатах, і, особливо, в Канаді. Знайдуться також такі, що пишуть і в англійській пресі та журналах; адже маємо в обох державах не одну тисячу учительок, різних професіоналісток та кількох жінок-лікарів. Зібрати про них які-будь дані автор не мав спромоги. Для тої цілі необхідно було б мати під руками річники усіх наших пресових органів від початку їх заснування та всякі інші періодичні видання. Бо ж жінки містили свої праці виключно по часописах. Зрештою, наша доба — це праця для майбутніх авторів, що житимуть у більш сприятливих для подібної праці умовах. У цій книжці згадуються лише такі авторки, про яких праці автор книжки знає або самий їх читав.

До змісту Ол. ЛУГОВИЙ ВИЗНАЧНЕ ЖІНОЦТВО УКРАЇНИ