Ол. ЛУГОВИЙ
ВИЗНАЧНЕ ЖІНОЦТВО УКРАЇНИ

З ВІДЧУТТЯМ ПРИЧЕТНОСТІ І ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Берегиня, оберіг, берегти – слова одного кореня, за якими глибока енергетика і навіть космічний зміст.
Берегиня – заступниця, хранителька роду люд­ського. Берегинею землі української вважають образи жіночого божества – Великої Матері часів трипільської культури, святу Оранту Софійського собору – Богоматір Заступницю, а також ікони Богородиці – Замилування, святої Покрови тощо.
Та не тільки святих вважали Берегинями. На нашій землі ними вважалися українські жінки. Цей образ утвердився за козацьких часів. Чоловіки були у походах, воювали, захищали отчий край. Жінки ж вели домашнє господарство, вирощували хліб, виховували дітей, берегли не просто дім, а – родинне вогнище. І все у них завжди було до ладу, тож, повертаючись, чоловіки і не прагнули ламати усталеного порядку. Саме в козацькі часи сформувалися визначальні риси української жінки: самостійність, волелюбність, неза­леж­ність, гідність, самоповага, мужність, відданість, доб­ро­­зичливість. Вона передавала з покоління в покоління всі національні традиції, родову й національну пам’ять.
Українська земля породила тисячі дієвих, вольових, чарівних і талановитих жінок, що збагатили вітчизняну історію і культуру. Різні за походженням, соціальним статусом, особистою долею, вони віддавали сили на користь рідної землі, були справжніми берегинями України. Ця книга виразно те потверджує.
Сьогодні ми звертаємося до образів жінок-Берегинь, що назавжди увійшли до скарбниці нашої історії. Ці образи мають великий виховний потенціал. У тому легко допевниться кожен читач цієї книги.
На скрижалях національної історії сяють ці великі імена: княгиня Ольга, королева Франції Анна Ярославна, королева Норвегії Єлизавета Ярославна, Євпраксія Всеволодівна, королева німецька, Євтимія та Єфросинія – королеви угорські, Анна Мстиславівна, дружина короля Данила Галицького; на небі української духовності читаємо імена Галшки Гулевичівни та Єлизавети Милорадович – великих меценатів, що віддали все нажите для просвіти й освіти людності нашого краю. Ми ще й нині не уявляємо всієї величі громадянського подвигу видатних педагогів Христини Алчевської і Софії Русової, які в складних умовах бездержавності нашого народу намагалися формувати тип саме української людини, котра має відчувати своє національне коріння. Письменниці Ганна Барвінок, Наталя Кобринська, Любов Яновська, Уляна Кравченко, Ольга Кобилянська, мати й донька Косач, що ввійшли в літературу під іменами Олени Пчілки та Лесі Українки… – у будь-якій літературі світу не загубилися б ці яскраві творчі індивідуальності.
Мисткині Соломія Крушельницька. Марія Зань­ковецька і Марія Башкирцева, – за кожною з них загадка й легенда, котрі не розгадані й аж до наших днів, бо ж хіба можна розгадати загадку сяйва?
Відомий український історик зі США Марта Богачевська-Хом’як пише, що нові дослідження про роль жінок в історії та в сучасному житті Америки привели до створення окремої наукової галузі, яка цілковито зосереджена саме на жінках. І це, за словами історика, не просто вивчення ролі жінок у тому чи тому русі, тій чи тій галузі діяльності, а набагато більше. Це мовиться про історію США. Для української ж історії те звучить ще актуальніше, оскільки навряд чи хто візьме на себе сміливість заперечити: в нашій історії жінка, як уже мовилося, посідає взагалі винятково особливе місце.
“Йдеться про те, що необхідно змінити звичну точку зору, включити в неї перспективу жінок. Для цього насамперед необхідно припустити можливість альтернативного підходу до історії взагалі, а не тільки до історії України, – пише М. Богачевська-Хом’як. – І справа тут не у відмінностях між історіографічними школами чи в інтерпретації джерел, навіть не в застосуванні різних методологічних підходів. Проблема значно складніша, і, якщо ми взагалі припускаємо, що жінки мають якесь тільки їм притаманне місце в історії, нам доведеться визнати, що існуючі історичні праці не ставлять вичерпних питань, будь-якою мірою причетних до історії жінок. Тож справа не в жіночому питанні, а в потребі такої історії, де жінки не виступають як звичайні статисти”.
Отож ми тільки починаємо вивчати історію саме під таким кутом зору, науковці нового покоління пишуть не лише про місце жінок в історії, а й, власне, пишуть історію жіноцтва в контексті всього минулого, історію жіночих рухів і організацій. І все це доводиться робити, долаючи нашу велику відсталість в освіті, бо ж ми справді ганебно мало знаємо і про саму Україну, і про різні етапи її минулого, і про національну, сказати б, жіночу, історію.
Звичайно, ця книга – не наукова монографія і навіть не підручник. Це просто популярні біографічні нариси про славетних жінок України. Книжка вперше з’явилася друком ще понад п’ятдесят років тому в далекій Канаді, де українська діаспора розбудовувала національне життя й нагадувала собі, хто вона і звідки. І книга ця, незважаючи на деяку її наївність та реферативну полегшеність, не втрачає своєї корисності й сьогодні. Вона – справді цінна лектура і для нашого сьогод­нішнього читача. Вона – одна з найперших “цеглинок” у величну споруду історії, де, нарешті, жіноцтву буде відведено справді те місце, якого воно давно заслуговує. Величезний фактографічний матеріал праці Ол.Лугового, на мою думку, може однаково стати в пригоді й історикові-концептуалістові, й звичайному читачеві. Після її прочитання неминуче замислюєшся про свою причетність до великої історії великого народу, в якій таке місце судилося жінці. Навіть і з такої – загалом концептуально непретензійної – книжки переконуєшся, що “жіночий” варіант національної історії тільки пишеться.
Як і кожна книга про минуле, “Визначне жіноцтво України” активізує думки про сучасне, про твоє місце в сьогоднішній ситуації, яка вже завтра стане історією. Думаєш і про участь жіноцтва в тих динамічних процесах, якими характерне сьогодні. Вико­рис­товуючи цю нагоду, хочу представити ще одну “жіночу силу” наших днів, до якої я маю найбезпосереднішу причетність. Це – Громадська організація “Все­українська Спілка “Берегиня України”. Ми активно співпрацюємо з Партією Регіонів, чия ідейна платформа нам суголосна і чиї пріоритети ми поділяємо. Партія Регіонів відстоює благополуччя громадян, освіту, культуру, охорону здоров’я. Одне слово, все те, що, сказати б, написане і на прапорі «Берегиня України». Як уже помітно з самої назви, в її лавах українське жіноцтво об’єднане спільною ідеєю та метою; узагальнено це звучить так: берегині роду – берегині рідної землі. Мораль, духовність, освіта, культура, охорона здоров’я – усе це (і не тільки це) наші думи й точки докладання зусиль. Адже “Берегиня України” прагне повернути людям віру в майбутнє, піднести їхню самоповагу й гордість за нашу державу, підвищити роль жінки в політичному й громадському житті. Це її і філософія, і стратегія. Високими пат­ріотичними імпе­ративами покликана вона до життя й діяння. І, гадаю, це також потверджує непреложну істину: як не закінчується ніколи історія, так і ніколи не скасовується в ній авторитетна та багатогранна роль жінки.

Людмила Кириченко,
Голова Громадської організації
“Всеукраїнська Спілка “Берегиня України”,
народний депутат України

До змісту Ол. ЛУГОВИЙ ВИЗНАЧНЕ ЖІНОЦТВО УКРАЇНИ