Ол. ЛУГОВИЙ
ВИЗНАЧНЕ ЖІНОЦТВО УКРАЇНИ

Частина друга
Жіноцтво козацької України

ЄЛИЗАВЕТА ПЕТРІВНА,
ЦАРИЦЯ РОСІЙСЬКА

Життєписи жіноцтва козацької доби не були б викінчені, наколи не згадати ще про одну жінку, що хоч не була українкою з роду, то задля прихильності до свого чоловіка-українця вдіяла для України багато доброго. Цією жінкою є дочка ворога України, царя Петра І, цариця Єлизавета.
Уродилася вона 1709 року від другої жінки Петра І, колишньої наймички латиського пастора Глюка, Марти Скавронської, яку примхи долі винесли на становище цісаревої величезної Російської імперії. Росла Єлизавета віддалена від двора, бо в Росії по смерті Петра І і Марти (Катерини І) зайшли великі зміни. Вже внук Петра від покараного на смерть його сина Олексія, Петро ІІ, за три роки своєї влади позмінював сливе всі розпорядки свого діда. Але він діяв лише з ненависті, а не з бажання й справді полегшити народну долю. Відновлено, ледве у два роки по смерті гетьмана-мученика Павла Полуботка у Петропавлівській фортеці, й гетьманство в Україні, щоправда, з обкроєною автономією, та за те гетьманом обрано людину, яка не заплямила себе здирствами чи надужиттям над народними масами, — Данила Апостола. Він тільки сім літ гетьманував на Україні, але встиг зреформувати суди, де завелося було страшне хабарництво, впорядкував адміністрацію полковими округами і навіть наказав був зредагувати козацьке право. По його смерті, 1734 року (16-літній цар Петро II умер від віспи 1730 року) на Україні настало страшне лихоліття. Московською царицею стала Анна Іванівна, а правителем імперії латиський конюх Бірон, людина брутальна і в засобах неперебірлива. Коли усунено генерала Кейта, Апостолового наступника на становищі, правителем України став генерал Бібіков, від Бірона нічим не відмінний. Наказано тоді, щоб всі податки з України йшли у Московщину. Розміщено по українських селах коло півсотні московських полків, яких селяни власними коштами мусили утримувати, бо відділів постачання у ті часи ще не було. З України міліонами забирано худобу, коней, десятками міліонів пудів збіжжя. Сотки тисяч козацтва й селянства гинуло на півночі на непосильних роботах. Старшина, хоч як вона була лояльна, не оминула Сибіру. Навіть член св. Синоду, митрополит Київський Варлаам Вонятович був тортурований й ув’язнений на далекій півночі, правдоподібно на Соловках, за те, що сказав чулу проповідь з приводу смерті Павла Полуботка ще з-перед кількох літ. (На Вонятовича доніс наш таки «патріот», архієпископ Теофан Прокопович). Позбавлено митрополита сану й суджено нібито за те, що не відслужив молебну у «царський день», бо дійсні причини, старанно затаювано.
Бувши від природи людиною добродушною, царівна Єлизавета не цуралася селянства, часто влаштовувала вечорниці та різні забави з селянськими дівчатами, а особливо любила музику й спів. Ця прикмета звела її з Олексієм Розумом. Козацький рід Розумів походив з Козелецького повіту у Чернігівщині. Першим знаним в історії козаком Розумом був Яків. Мав Яків двох синів — Івана і Григора. Григорові химерна доля судила мати невісткою російську царицю.
Мав він двох синів,— Олексія, родився 1709 року, та Кирила, 1722 року. Помер у 1730 році, позоставивши вдову, Наталку на ім’я, та синів в умовах страшної біронівщини.
Олексій Розум володів чудовим голосом. Якось почув його спів петербурзький достойник. Він як стій забрав молодого козака до столиці й призначив до царської капели. Опісля, коло 1735 року, Олексій одержав звання царського бандуриста та перейшов на службу до персональної капели царівни Єлизавети. Царівна зачарувалася голосом Олексія; з того виникла симпатія, а через рік російська царівна стала козачкою Розумихою. Коли б не німецьке засилля і не жорстокості біронівського режиму, то Єлизавета ніколи не стала б царицею. Держалася вона далеко від усякої політики і про престол навіть не мріяла. Але французький посол маркіз Шетарді та персональний лікар Лесток її переконали, що вона має більше прав на престол, ніж Анна Іванівна, а тим більше внук її, Іван Антонович Браунгшвейський, що його, по смерті Анни, проголошено царем. До того ж намовляв Єлизавету шведський король, що проголосив Росії навіть війну. 25 листопада 1741 року Єлизавета стала на чолі військ, арештувала малолітнього царя та його батьків, правительку Анну Леопольдівну і її чоловіка, принца Антона. Заслано їх на північ, у Холмогори, де вони повмирали, а Іван Антонович усе життя сидів у казематі; згинув при спробі гурту старшин-українців під проводом Василя Мировича його звільнити й проголосити царем, у 1764 році, за Катерини Другої.
Наступного дня, 26 листопада 1741 року, Олексій Розум став генерал-фельдмаршалом імперії, графом Розумовським. Наступного відай літа, просто від волів, забрано Кирила Розумовського й вислано на науку за кордон. Пам’яткою казкової долі родини Розумовських була хатина у с. Росошках Козелецького повіту з вирізаним на сволоці написом: «цю хату побудувала раба Божа Наталка Розумиха, року 1742» і величава камінна катедра у Козельці з написом на всю стіну: «Цей храм спорудила раба Божа, графиня Наталія Розумовська, року 1745». Ці дві будови одної і тої ж людини зісталися свідками примх долі аж до наших часів.
Від 1742 року обставини на Україні змінилися. Всі московські полки з України виведено. Відновлено київську митрополію з широкими автономними правами. (Після заслання митрополита Варлаама Вонятовича митрополію київську скасовано, «щоб серед духовенства малоросійського зникли навіть спогади про давню Київську митрополію», як писалося в маніфесті Анни Іванівни, і наступник Вонятовича, пізн. славний митрополит Рафаїл Заборовський мав титул звичайного єпископа). Податки з України заборонено обертати на потреби Московщини. А коли вмер у 1745 році правитель України Бібіков, то нового правителя вже не призначувано й кілька літ керувала краєм генеральна старшина.
1745 року 22-літнього Кирила оженено з стриєчною сестрою цариці Єлизавети, княжною Наришкіною, призначено президентом Академії Наук і видано маніфест про відновлення гетьманства в Україні. Дальші події знані з нашої історії. Україна ще раз відродилася під зглядом державним. Але Розумовський не мав ні сил, ні здібностей Хмельницького, Виговського, Дорошенка, Орлика чи Полуботка. Тому по смерті Єлизавети гетьманство зліквідовано вже остаточно.
Українська старшина бажала наслідного гетьманства. Наколи б вони прохали на гетьманів чи королів України князя Петра або княжну Августу, — дітей цариці Єлизавети і Олексія Розумовського, — то безперечно, що облудна мужовбивниця Катерина, ще нетверда на престолі, того прохання не відважилась би знехтовати. Але старшина прохала задержати гетьманство в роду Кирила, що царської крові в собі не мав. Тож Катерина II два роки водила наших старшин за ніс обіцянками, аж поки нелітного князя Петра не отруїла, а Августу, ледве 15-літню дівчину, силоміць пострижено у черниці й заслано на Соловки, та наказано тримати під замком усе життя (умерла вона 1810 року). А тоді, розправившися з небезпечними конкурентами, порадила Кирилові гетьманства зректися у 1763 році, що той і вчинив. Що Катерина дітей цариці Єлизавети боялася, свідчить її обходження з самозванкою, яка була заявилась в Італії під ім’ям Августи. За нею вислано було цілу ескадру під командою адмірала Олексія Орлова (брата царициного коханка), підступом заманено на поклад корабля й привезено в Росію. Там вкинено у в’язницю на все життя. Цариця Єлизавета вмерла у 1761 році, її чоловік пережив її на 10 літ. Щодо Кирила Розумовського, то цей умер 1803 року. Позоставив двох синів, Олексія, що був російським міністром освіти (1748—1822) і Андрія (1752—1836). Андрій був російським послом у Відні й там залишився на все життя. Перейшов на католицтво й знімчився. Останній з того роду, сотник австрійської кінноти, згинув у Великій війні, 1913 року. З родом Олексія Кириловича був посвоячений (приходився йому внуком) знаний приятель Тараса Шевченка, кандидат на гетьмана, київський генерал-губернатор (свого часу був також генерал-губернатором Саксонії) князь Микола Рєпнін-Волконський, батько знаної Варвари Рєпніної.

До змісту Ол. ЛУГОВИЙ ВИЗНАЧНЕ ЖІНОЦТВО УКРАЇНИ