Михаль
(помітивши Пазину, піднімає свічку й оглядає Пазинину постать).
Пазино, ти?..

Пазина
(буркнувши, не рухаючись).

 Та бачиш же.

Михаль
(ставить свічку на столі, підставляє стільця,
збираючись засвітити свічки в мелюзині
з позлотистих оленячих рогів, що спускається над столом в стелі).
 
    Вже час
Світити: пані наказала вже
Зібратись швачкам...

Пазина
(випростуючись).

   Постривай... Послав?

Михаль
(озирнувшись на двері до покоїв),

Авжеж... Вже досі там.

Пазина

   Спасибі. Але...
Слуга той... певний?.. Може, він...

Михаль
(сміється).
    Вони,
Голубонько, тепера певні всі:
Відколи став під Баром Наливайко,
По два, по три зникає їх із двору
Щодня... чи пак щоночі. Лихо в тім
Лише, що вже назад і не чекай
Його з конем.

Пазина
(заспокоєна, знов схиляється в задумі).
 
   Та байдуже мені,
Аби листа гетьманові до рук
Подав.

Михаль
(лізе на стільця й засвічує свічку).

    Подасть, не бійсь. Чи певна ж ти
В тому, що написала?

Пазина

    Тобто?

Михаль (тихо).

    В тім,
Що у панянці нашій ти дочку
Свою пізнала.

Пазина

  Не турбуйсь - пізнала.

Михаль

Та як?

Пазина

     На лівім рамені малі
Два знаки є у неї змалку ще:
Колись об пліт поранилась була.
А друге, що покійний пан Оборський,-
Сама ж про те розповідає пані,-
Вертаючись з невдалої погоні
За ординським чамбулом, підобрав
Дитя за нашим хутором у лісі.
А третє ще: вона у батька вся.

Михаль (злазить з стільця).
 
Та чом же не признаєшся до неї?

Пазина

Не час іще... Стару вона так любить,
Як матір рідну... А крім того, й те,
Що з неї зроблено тут католичку...

Михаль

Ну, й дочекаєшся, поки побравшись
З коронним гетьманом Жолкєвським, панна
Чкурне звідсіль аж до Варшави.

Пазина (б'є кулаком по коліні).

    Ні,
Цього не станеться!

Михаль

   Чому?

Пазина
 
    Коли ж
Це станеться, то я скажу тоді,
Що Наливайко - це останній дурень.
Ти розумієш?

Михаль

   Так!.. Я розумію:
Піймавши пташку в руки, Северин
Тим самим і Жолкєвського до рук
Любенько прибере... Ха-ха-ха! Мудро!
А ти - з дочкою будеш...

Пазина

    Ти не знаєш,
Чого чернець отой прибув із Бару?

Михаль

Чому не знаю? Знаю. Пані каже,
Що він вінчати буде молодих,
А я гадаю: носом він почув,
Що в Бар ось-ось ускочить Наливайко,
І піп заздалегідь утік сюди.

Пазина

Можливо, й це... Але тут ще щось єсть.
Щось до Касильди горнеться він дуже...
Не знаєш: він раніш її не бачив?

Михаль

Як пак не бачив! Це ж її навчитель
Ще із Варшави...

Пазина

     Так?.. Хм... ну, цей навчить!
(Дослухається).
 Іде хтось...

Михаль
(відставляє стільця до стіни).
 
Мабуть, пані та дівчата.
Ну, я піду... Пазино, на добраніч!..
(Іде до вхідних дверей).

Оборська
(входить; за нею кілька челядок із шитвом
у руках).

 Це ти, Михалю?.. Постривай... Ну, що
Там чути в тебе?

Михаль (вклоняючись)
 
   Втішного нічого,
Ясновельможна пані. У дворі,
Як тільки з військом рушили до Бару
Лабендзі, лицарі преславні...

Оборська (зітхнувши).

    Ох,
Мої зяті кохані!..

Михаль

   Челядь клята
Один по одному зникають з двору...

Оборська

Куди ж вони?

Михаль

  Хіба про це хто скаже!
Нікуди більш - до Наливайка в табір.

Оборська (в гніві).

Невдячні пси! За панські добродійства,
За те, що з ласки ми їм даємо
Для кожного і працю, і поживу,
Вони при всякій нагоді ладні
Лайдацьку руку зняти на панів...
Перекажи, Михалю, там в дворі,
Що милосердя тим, хто втік, не буде,
Що їх назад в кайданах приведуть...
Для того ж, щоб була наука іншим,
Утікачам звелю я повтинати
Носи і вуха,- чув?

Михаль (вклоняється).

   Перекажу,
Ясновельможна пані. Вже немало
І так їх є, безвухих та безносих,
Але не каються. Ну, що ж, нехай
Іще побачать панську ласку, дурні!

Оборська

Авжеж, авжеж... Іди й пильнуй там добре.

Михаль, вклонившись, виходить.

А ви чого ж це стоїте?.. Сідайте
І за роботу!..

Дівчата сідають і починають шити, мережити, гаптувати.

   Ох, не в добрий час
Розпочали ми справу з шлюбом цим!..
(Сідає й починає щось шити).

Пазина (не рухаючись).
 
Так нагло степ загомонів...

Оборська

    Де нагло!..
Часу не мало вже сплило відтоді,
Як Калиновського спалив дощенту
Харциз той проклятий, що звуть його
Гетьманом Наливайком. Всі у них,
Хто лиш збере ватагу розбишак,
Гетьманами себе взивають...

Пазина

    Звичай
У них такий.

Оборська

  Ох-ох... Пан Калиновський
Утік собі здоров аж до Варшави,
А Наливайко розгромив під Луцьком
Панів, які йому не завинили,
А з'їхались на рочки судові,
І добра їх пожакував... А далі,
Як тигрус, кинувся уже на всіх:
Побив Семашків, Потія, Терлецьких
Під Пинськом, бивсь в Копилові, під Слуцьком
І опинився в Могилеві... Звідти
Загрожував, що виб'є панство впень,
Зруйнує геть Варшаву й навіть Краків,
Не боячись ні короля, ні Бога...
Князь Радзивілл прогнав його звідтіль -
Погнав сюди, на лихо наше й згубу,
А сам вернувся до Литви. Щоправда,
Король наш найясніший вже послав
Одкликати з Семигороду військо
Кварцяне і коронного гетьмана
Жолкєвського, що незабаром стане
Моїм, вже третім, зятем... Ось-ось-ось
Прибути має з військом, та чи встигне?
Харциз уже націлився на Бар.
Коли зяті мої не оборонять
Від нього міста - край тоді всьому...

Входить Касильда. Пазина, почувши її ходу, випростовується
на стільці й далі не зводить з неї очей.

Касильда
(почувши останні слова, підходить до пані
Оборської й, ніжно обіймаючи її, притуляється
личком до її обличчя).

Спокою, мамо-серденько, спокою!
Заступниця у нас Святая Діва:
Ми під її пречистим омофором,
І жадне лихо не спаде на нас.
(Сідає коло Оборської).

Оборська

Спасибі, серденько... але - вже впало!..
(В безсиллі спускає руки з шитвом).
Несила, ні... І руки - мов чужі,
А в голові - татарська веремія,
І тріщать від дум лихих, тривожних скроні
Ах, Наливайко той... ті гультяї!
Немає впину їм. Мов духи степу,
Злучившися в один нестримний буревій,
Вони метуть усе, що на путі
Своїй зустрінуть. Де пройшли вони -
Руїна там і чорнії пожари.

Челядки непомітно перезираються, посміхаючись.

Касильда
(в задумі).

Так, так... Страшне воно, те степове
Лицарство... подих степу той могутній...
І славен буде вічно той, хто спинить
І хто навік його розвіє...

Оборська (обурено).

    Що?!
Чи не гультяйство степове зовеш
Лицарством ти,- оте ледаче бидло -
Броварників та винників дурних,
Що на здобичництво лихе, хижацьке
Зміняли тиху працю на панів,
Своїх добродіїв і милостивців?..
Чи орди будників страшні і чорні
В лицарство славне ти пошила, доню?

Касильда

Але ж там Наливайко Северин
І Лобода Грицько з січовиками,
А лицарів таких не густо, кажуть,
І в цілій Речі Посполитій навіть...

Оборська (сплеснувши руками).

О, Єзус-Маріє!.. Та звідкіля
Про це ти знаєш? Хто тобі сказав?

Касильда

О, мамочко, не треба хвилюватись,
Бо хто ж про це не відає?.. Вся челядь
У нас самих про це лише шепоче...

Челядки знову перезираються й ще нижче спускають голови над роботою.

Оборська (злякано).

О, Боже мій! Я так і прочувала...
(Схаменувшись).
Дівчата, геть ідіть... лишіть роботу:
Вже досить на сьогодні... Та глядіть -
Дурниць не переказуйте там всяких
Поміж собою й другими також!..

Дівчата лишають шитво, вклоняються й виходять.

Ох, небезпечна річ розмови ці
Й таємні шепоти поміж цим бидлом.
У мене вже і серце не на місці...
(Бере роботу).
Як тільки чутка піде десь про те
Страшке гультяйство степове,- дивись
І в дворищі вже іншим духом віє,
А хлопи кляті дивляться на тебе
Вовками з хмизу... Дяка Господеві,
Що хоч зятів потужних маю близько,
А то б не бачити ні послухання,
Ні жодного одбутку з харцизяк.
Самим до плуга стати довелось би
І попрощатися з усім навіки!
Забуть медову й іншую данину,
І поволовщину, й уходи рибні,
І покуховщину, й торгове мито,-
Та це ж і світові прийшов би край,
Коли б та пан гербований позбувся
Слухнянства хлопського!..
(До Касильди).
    А ти - лицарство...
Харцизтво це, сваволя степова,
А Наливайко твій... та й Лобода
Здобичники і гайдабури - от що!

Касильда (посміхаючись).
 
Чому ж вони мої?

Оборська
   А як же ні?
Адже ж твоє до них так лине серце -
До лицарів отих, степовиків...

Касильда (сміється).

Чому і ні? Всі кажуть: Наливайко -
Шляхетний красень, лицар і з гонором,
Ще молодий, високої освіти,
А брат його - духовником у князя
Острозького...

В дверях до покоїв стає непомітно фігура Ігнотуса й дослухається до розмови.

Оборська

  Жартуєш, доню, ти,
Чи кажеш це поважно - я не знаю...
Але тобі тепер, як нареченій
Коронного гетьмана, не годиться
Такі думки в своїй голівці мати,
Тим паче ще й при людях говорити.

Касильда (переставши сміятись).

Даруй, мамунцю, я дурна, негарна...
Не мене іноді немов находить...
А що - сама того гаразд не знаю...
Тих розбишак ненавиджу всім серцем
За те, що віру католицьку нашу
Безбожно топчуть, слуг її святих,
Її святині топлять у крові
І димом геть пускають в небуття.
Ненавиджу я їх і проклинаю,
Але... позбутися не в силі чарів,
Які цей гомін степу навіває...
Не маю сил позбутися тривоги...

Оборська

Та що ж тут дивного, моя дитино,
В самої в мене серце не на місці...

Касильда
Не те, мамунцю, ні... Я не боюсь...
Страху не маю я... Моя тривога -
Це туга мов якась за тим, чого
Не маю я, а мають доста ті
Відважні демони степів безкраїх,
Той Наливайко-красень, Лобода...

Оборська

Не розумію я... Не хвора ти?..
Як очі й лиця в тебе запалали...

Пазина
(не зводячи з неї очей).

Вона, вона... Прокинувся в ній степ..

Касильда

Яка могутня й красна сила ця!
І вабить рівною із нею стати
І кинутись у бій... чи попліч з нею -
На всіх і все, чи вдарити на неї
І розтрощити впень, пустить за вітром
Або, як дикого коня, впіймати,
Приговтати й любенько осідлати...

Оборська

Лицарське діло, доню, це. А нам,
Жінкам, довліє їм допомогти
Молитвою пречистій Панні Діві.
Не зглянешся, як ось до нас прибуде
Гетьман коронний...

Ігнотус
(показує на освітлені далекою пожежею вікна,
чого присутні за розмовою досі не зауважили).

   Кара Божа, кара!..

Всі злякано підводяться й дивляться в напрямку вікон.

Оборська (з жахом).

Спізнивсь гетьман... це ж місто Бар горить...
Зяті мої, зяті!..
(Закриває лице руками й падає в крісло).

Касильда
(стоїть, як зачарована, не зводячи очей з пожежі).

Краса... Огневий вітер із степів...

Пазина (тихо).

 Так, доню,- вітер степовий гукає...

Касильда
(бистро обертається й пильно дивиться на неї).

Чи то мені почулося, Пазино?..

Пазина (отямившись).
 
Про що ти, ясна панно, я не знаю?..

Оборська

Що сталося із ними там?.. Чого
Ви мовчите усі?..

Касильда
 
    О, мамо!
Ми ж певного нічого ще не знаєм...
(Нахиляється над нею й обіймає її).
Спокою, ненечко, спокою: Діва
Пречиста нам заступниця міцна.

Михаль (вбігає).
 
Ясновельможна пані, там вістовець
Примчав конем з-під Бару від панів
Лабендзів...

Оборська (схопившись).

Чом же ти його не пустиш?!

Михаль обертається й відчиняє вхідні двері, закликаючи кивом голови вістовця. В ту ж мить переступає поріг змучений, скривавлений, вістовець з перев'язаним чолом.

Ах, жах який!..
(Знову падає в крісло).
   Що сталось там?..

Вістовець (вклонившись).

Мене послав вельможний пан Лабендзя
Переказать ясновельможній пані,
Що з Бару мусіли ми вийти геть
Під тиском Наливайка й Лободи
Й засіли в балці при Кривім Шляху:
Від перебіжчика довідавсь пан,
Що Наливайко й Лобода вночі
Хотять сюди навідатись з малим
Загоном, полишивши решту в Барі
З голотою мійською жакувати
Мійських багатирів. Вельможний пан
Благають всіх нічого не боятись,
Бо за короткий час обох гетьманів
Сюди на хутір приведуть в кайданах...
(Знесилений хитнувся. Михаль підтримує його).
Не можу більш... зійшов увесь я кров'ю...

Оборська

Михалю, одведи його, бідаху,
До челяді... допоможи йому...
Пазино, йди і ти туди: доглянь,
Щоб помочі дали!..

Михаль, вістовець і Пазина виходять.

   Ох, чує серце,
Що не скінчиться це добром!..

Важко опускається в крісло. Касильда нервово ходить по покою,зупиняючись часом перед вікнами. Ігнотус нерухомо, з дерев'яним обличчям стоїть, спершись об одвірок і слідкуючи за нею очима.

Оборська (в розпуці).
    Ах!..
Чого ж ви мовчите? . Касильдо,  доню...
Пречесний отче...

Касильда (зупинившись).

   Ах, що можу я?..

Оборська

Утіхи слово хоч єдине, доню!..

Касильда

Чим можу я - слаба, нікчемна панна -
Утішити когось в цей час страшний,
Коли єдина втіха тут - це меч?..
А чи ж рукам моїм слабим і ніжним
Держати меч важкий і битись ним,
Коли вправляли їх лише до голки,
А серце - до молитви і покори?..
Що ж можу я, тендітна панна?..

Ігнотус (суворо).

    Все!

Оборська злякано, Касильда здивовано озирається на нього.

Коли святая віра і отчизна
В страшній, смертельній небезпеці,- хто
На чатах мусить стати в обороні? -
Без винятку - усі! Мужі - най здіймуть
Свій гострий меч і жертвують життя...

Касильда

Так, правда це... Але жінки, жінки?..

Ігнотус

Жінки на це страшнішу зброю мають!

Касильда (пристрасно).
 
Яку ж... яку?.

Ігнотус

     Красу!

Касильда

   Не розумію...

Ігнотус

Бо вже забули заповіт святий:
Забули подвиг красної Юдити,
Забули жертву мрійної Естирі,
Забули і лукавий чар Даліли!..
Для рідної отчизни і народу
Вони красу свою дали в офіру
Й боролись нею, як мужі мечем!

Оборська

Не розумію я, пречесний отче...
Невже Касильда мусіла б зріктись
Блискучого малженства і харцизам
Пренепорочную красу віддати
Та ще напередодні майже шлюбу?

Ігнотус

Чи не про те ж і я глаголю?..
Вже над безоднею отчизна й віра
Святая католицька - ви ж усі
Марноту маєте в своїх думках.

Оборська (обурено).

Яка ж марнота це, пречесний отче?..
Невже марнотою ти шлюб зовеш?..
Пробач мені, пречесний отче... я
Її виховувала не в черниці -
Нема до цього в неї покликання,
А затя кращого, як пан гетьман
Жолкєвський...

Ігнотус (палко).

Де ж він, де?.. Чому не йде
На ворогів з мечем своїм потужним?..
Чи певні ви, що він іще живий,
Що з турками в бою під Семиградом
Не ліг кістьми, як падають герої
Та вірнії сини отчизни й віри?

Оборська
(з ляку махає руками).

Най Бог боронить!.. Що це, отче, ти,
Заздалегідь життя, його ховаєш
І накликаєш долю нам страшну!..
(Простягає руки до Касильди).
Моя дитино бідна...

Касильда стоїть нерухомо, мов зачарована, й чекаюче дивиться на ченця.

Ігнотус (грізно).

   Той не бідний,
Кому на долю випало отчизну
І віру врятувати в день страшний.
Це доля не страшна, як кажеш ти,
Бо там...
(Піднімає палець угору).
  на небесах за подвиг цей
Вготовано небесну нагороду,
Що більша над усі земні безмірно,
А щастя райське те дає Господь
Лиш вибранцям своїм...

Касильда (в пориві).

    Та як же, як
Великий подвиг цей вчинити маю?..

Оборська
(безпорадно опускає руки).

О, Діво пресвята! спаси й помилуй!..

Ігнотус

Їх два - як два люципери із пекла -
З'єднавшись в дику і потужну силу,
Із краю в край літають ураганом,
Під ноги топчуть віру і отчизну,
А дику чернь усюди піднімають
На вірних їм панів і короля.
Моя прекрасна доню, сам Господь,
Красу тобі осяйну дарувавши,
Обрав тебе сосудом грізним кари
За всі диявольські ті вчинки їх...
Спізнатися ти мусиш з кимсь із них -
Чи з Наливайком то, чи з Лободою -
І серце звіря підкорить красою:
Коли ти зачаруєш одного,
То другий з ревнощів уб'є другого,
І сила їх потужна розпадеться...

Оборська (спліскує руками).

О Господи!..

Касильда
(рухом руки зупиняє її обурення).

  Готова, отче, я,
Але... гетьманові вже подала
Своє я слово...

Ігнотус (урочисто).
 
   Власть мені надав
Святий отець на римському престолі
Ці присяги в'язати й розрішать...

Оборська (гнівно схопившись).

Цього не станеться ніколи, отче!..
Чому не інший хтось, але вона,
Моя Касильда дорога, в офіру
Якимсь дияволам...

Михаль (входить).

Вістовець там
До чесного отця аж із Варшави.

Оборська

Пусти сюди!..
Михаль виходить Вона сідає, вся в гніві

Ігнотус
(ледве втримує радість).
 
   Якісь важливі вісті.
(Йде назустріч вістовцеві).

Дрига
(одягнений посполитим, входить із передпокою,
не зачиняючи за собою дверей, вклоняється й підходить
благословитись до Ігнотуса).

Най бендзе похвальони Єзус Кристус!

Всі

Амінь!

Ігнотус

Кажи, які там вісті маєш?

Дрига

За десять миль звідціль кварцяне військо...

Оборська

О, дяка Діві пресвятій - рятунок!

Дрига

Із паном Калиновським на чолі...

Оборська

Як з Калиновським?! А гетьман коронний
Жолкєвський?..
Дрига

Під Семигородом ліг
В бою із турками...

Оборська

   Свята Маріє!..
(Падає в крісло. Касильда нахиляється над нею).

Накрякав чорний крук...

Касильда

   Спокою, мамо...

Дрига
(передає Ігнотусові папери).

Оце від кардинала із Варшави.

Ігнотус

Гаразд... Іди, чекай в передпокої.
Чого ж стоїш?

Дрига

  Коли ввійшов на хутір,
То чув важку здалека тупотняву:
Боюсь, що наливайківці із Бару...

Оборська (схопившись).

О, ні, зяті мої кохані це
Вертаються, побивши харцизяк.
Лабендзі це...

Голос Наливайка (з передпокою);

     "Стривай, стара, не квапся!"

В передпокої тупотнява й брязкіт зброї. Дрига, почувши
Наливайків голос, непомітно зникає до покоїв.

Ігнотус

Вони... Це наливайківці із Бару...

Підходить до жінок, Оборська стоїть, як непритомна, втопивши безумний погляд до входу. Ігнотус шепоче щось на вухо Касильді. Вона киває головою й зводить очі горі, ніби зовучи на поміч силу небесну. Тим часом до покою входять по одному - Наливайко, Лобода, Орішевський, Мамай  і   Гуменицький.
Позад них, у дверях, скупилися дівчата-челядки з  Михалем і  П а з и н о ю попереду.

Наливайко
(вклонившись і знявши шлика).

Добривечір, ясновельможна пані!
Гостей ти, чую, ждала не таких,
Як ми, нетяги, а весільних. Бачу,
Що вже й попа до шлюбу поєднала...

Оборська
(ледве чутно з перестраху),

Ви ж хто?..

Наливайко
 
  Ми від зятів твоїх тобі
Уклін низенький привезли...

Оборська (з жахом).
 
     А де ж...
А де ж вони?..

Наливайко

   Ох-ох, пречесна вдово!
Заснули сном спокійним у яру,
А вклала спати їх козацька шабля,
Покрила ліжником темненька нічка,
Козацькі сурми грали колискову
На вічний спокій лицарям Лабендзям...
Оборська безумно скрикує й падає, як мертва, на килим. Михаль і дівчата кидаються до неї, беруть на руки й виносять до покоїв, Касильда хотіла також кинутись, перестрашена за життя її, але Ігнотус, взявши за руку її, суворо й владно зупиняє, зробивши знак лишитись на місці. Пазина виступила наперед, але за челяддю не пішла, занепокоєна душевним станом Касильди.

Мамай

Чого вона?.. Немов і не пила,
А упилася...

Гуменицький (посміхнувшись).

      Бесіда козацька
Жінкам п'янкіш бува за оковиту.

Касильда
(опритомнівши, впадає в страшний гнів).

Ти - кат! ти - душогуб!..
(Стискає кулаки).

Наливайко
(любуючи з неї й посміхаючись, до Пазиш).

    Яка!.. Орлиця!..
Не панна, а козак!..

Орішевський

    Образа це,
Прекрасна панно... не для нас, але
Для лицарів хоробрих, для Лабендзів:
Лягли не від катівської руки,
А в чесному бою із козаком
Таким, як Наливайко Северин,
Це ж, панно, честь і неабияка:
За це історія прославить їх
І славу їм задзвонять кобзарі.

Під час цієї рацеї Ігнотус ізнову щось шепоче на вухо Касильді.
Касяльда (опанувавши себе).
 
Чого ж ви хочете?.. чого прийшли?..

Наливайко

Про твій ми шлюб прочули, ясна панно...
Летіли вихорем, щоб...

Касильда
 
   Ви спізнились:
Коронного гетьмана вже нема
На світі - він поліг під Семиградом
В бою із турками.

Козаки здивовано перезираються, потім, ніби зрозумівши, в чім річ, посміхаються.

Наливайко
(вдаючи, що поняв віри, поважно).

   Велика шкода,
Що прислужилися йому не ми.
Дозволь же, ясна панно, нам, нетягам,
Своє тобі принести спочуття
В сердечній втраті.
(Вклоняється).
   Люди не лихі ми,
Хоч нас пани вельможнії не люблять,
І винагородити втрату цю
Вважатимем за честь.

Касильда

    Не розумію,
Про що, гетьмане, кажеш ти...

Наливайко

     Про те,
О, ясна панно, що нам жаль великий
Не помогти в твоїй тяжкій утраті:
На місце нареченого твого
Я стану залюбки, коли твоя
На теє буде ласка й згода, й шлюб
Відбудеться негайно, а тим паче,
Що в тебе й піп уже напоготові...

Мамай
(ошелешений несподіванкою, до Гуменицького).

Та він сказивсь, чи що?!

Гуменицький

   Мовчи та диш!

Наливайко
(до Ігнотуса).

Унита ти?

Ігнотус
 
         Я?.. Хм... так.

Наливайко

   Ну, от і добре:
Із панною звінчаєш нас, а потім
Тебе за унію твою повісять
Мої нетяги.

Касильда
(затремтівши).

    Жах який!..

Ігнотус (тихо їй).

   Мужайся,-
Од слів до діла ще далеко.

Наливайко

     Ну?..

Лобода  (до Наливайка).

Сгривай-но, брате... Як казать по правді,
То панна ця мені також припала
До серця й до душі. Чому ж не я,
А ти із нею візьмеш шлюб?

Наливайко (сміється).

    Хто?.. ти?!
В свічадо глянь, старий, на сивий волос.
Чи одружитись для других бажаєш?

Сміх.

Лобода (спалахнувши).

Чому ж старий?.. В чуприні сивий волос
Не ганьба козакові: сивина -
Це розуму ознака. Серця ж палу
Ніхто й ніде не міряв сивиною.
А опріч того ще - так хочу я,
Щоб панна красна ця була моєю!

Наливайко (спалахнувши).

Хотіти мало ще, гетьмане славний,
А треба взяти!
(Б'є рукою по шаблі).

Лобода (хапається за шаблю).

   Треба, то й візьму,
Хоч би і через труп твій довелось
Переступити!..

Мамай (гнівно).

  Сто чортів у пельку!
Цього ще не бувало, щоб за бабу
Гетьмани перегризлись!

Гуменицький

    Гарне діло!
Кварцяне військо на карку, вони ж
За дівку панську б'ються...
Орішевський (виходить наперед).

    Постривайте,
Мої панове, лицарі відважні!
На думку на мою, ця зрада зайва...

Мамай

Хе!.. Ще б пак!

Гуменицьккй

   Усьому козацтву сором!

Орішевський

Я розумію вас обох: блискуча
Краса ясної панни засліпила б
Усякого на вашім місці....

Мамай

    Що?!

Орішевський
(махнувши на нього рукою).

Лиш не тебе, Мамаю, не тебе...
І всяк радий би невимовне був
Дружиною красу такую мати.
Але ж ви - лицарі, мої панове,
Й повинні знати добре, що в цім ділі
Належить першість ув обранні тій,
Чиє ви серце хочете скорити.
Тому най панна скаже нам сама,
На кого з вас впаде сердечний вибір.

Наливайко

Так, згода.

Лобода понуро мовчить.

Орішевський (до Касильди).

  Слово ваше, ясна панно.

Касильда (погірдливо).

Ви що?.. Глузуєте?! Ви на торзі чи де?..
Щоб я, гербована шляхтянка...

Наливайко
(хапаючись за шаблю).

    Як?!

Касильда

...Та віддалася за ворога отчизни
І віри католицької святої?..
Цього не буде!..

Наливайко (виймає шаблю).

   Так?! То пропади ж...

Пазина висне йому на руці й разом з Орішевським
здержує його.

Ігнотус (простягає руки).
 
Панове лицарі, спокою прошу.
(Одводить Касильду набік і щось шепоче їй).

Наливайко
(відступивши набік, ховає шаблю; до Пазини
напівголосно).

Така вона у тебе?.. Католичка,
Та ще й запекла... Най же дідько лисий
Ожениться із ляшкою, не я...

Касильда
(ламле руки, благаюче).

Ах, не тепер!.. Нехай... Лиш не сьогодні...

Орішевський
(до гетьманів).
Оскільки зрозумів я, красна панна
Цілком не відкида освідчин ваших,
Хоробрі лицарі: вона лише
Вагається - й це зрозуміла річ,-
Кому із двох своє віддати серце,
І на роздумування просить часу.
Понеже так воно і мусить бути,
Я раю вам, хоробрії гетьмани,
Її вволити волю й дати їй...
Ну, скільки?.. Днів за три-чотири в нас
На черзі бій з кварцяним військом... Отже,
 Даємо їй два дні. Чи згодні ви?
Позавтрьому, у цей приблизно час,
Ми і весілля одгуляєм тут:
Свої бояри в нас, свої й музики,
А шлюбну сальву битимуть гармати
Кварцяникам назустріч. Так чи ні?

Мамай

А щоб ти скис! Це вигадав на диво!

Гумеіницький

Такого ще весілля не бувало,
Відколи й світ стоїть!..

Наливайко (байдужо).

    Як так, то й так.

Лобода (по задумі).

Дотепно вигадав... Най буде так...
Але щоб часом не втекла куниця
З цим чорним лисом.
(Киває на ченця).
   Ти, Охріме-брате,
У панськім дворищі цім розташуй
Свою козацьку сотню, й най пильнують,
Як ока власного. В одвіті - ти!..

Гуменицький

Гаразд, мій батьку, не втече!
Орішевський (до гетьманів).

        Ну, що ж,-
Нам час назад, до Бару.
(До Касильди).
   На добраніч,-
Даруйте нам турбацію цю, панно,
І най Морфей рожеві сни навіє
Тому, кого сполохали ми тяжко.

Всі вклоняються й виходять.

Мамай
(виходячи, чухає потилицю).

З женячкою розмордувало їх! -
А тут же оковитої й медів
І всякого добра...

Гуменицький
(сміючись, підштовхує його ліктем).

   Ще маєм час...

Виходять. Пазина за ними. Касильда закриває очі, хитається й падає непритомно на руки ченця.

Ігнотус
(міцно тримає її, пригорнувши до грудей і втопивши
 в неї жагучий погляд).

Яка краса!.. Німію перед нею.
І цю красу хотів Жолкєвський взяти?
Е, ні вона моя, і вирву я
Із пазурів самого чорта,
Не то, що у Жолкєвського...
А дурні Ці дикі в помочі мені до цього
Любенько стануть... Ти стомилась, пташко?
Поблідли лиця як... але уста
Немов благають поцілунку...
(Жагучо впивається їй в уста довгим поцілунком).

Дрига
(висовує голову з лівих дверей і лякливо озирає покій;
побачивши ченця з Касильдою на руках, лукаво посміхається).
    Кхе!..
(Ховається за двері).

Ігнотус
(почувши кашель, здригається й озирається).
 
Хто тут?..
(Кладе Касильду на канапу. Входить Д р и г а).
  Це ти?.. Гаразд... Іди, спочинь
З дороги: завтра знов потрібен будеш
(Кидає йому капшука з грішми).
А це візьми і - аніже нікому!

Дрига хапає гроші і, кланяючись та задкуючи, виходить геть.
 

ДІЯ ПЕРША
ДІЯ ДРУГА
ДІЯ ТРЕТЯ
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
ДІЯ П'ЯТА