Олена ПЧІЛКА
ВИКИНУТІ УКРАЇНЦІ

Жидівський погром на інший лад

В Галичині, в Бродах (містечко на границі Австрії й Росії, поруч з волинськими селами), стався жидівський погром — зовсім на новий лад. До сього часу, коли з'являлася звістка, що десь був "жидівський погром", то се значило, що десь били жидів, розбивали жидівську маєтність, до того додавалося: "Ось як страждає від дикого насильства, через проповідь людожерства сердешний, пригнічений жидівський народ". Але ж у Бродах сталось навпаки: жиди побили галицьких селян-українців та дрібних міщан, розбивши їх торг. Сталась та пригода з такої причини: найголовніші покупці в містечку Бродах — жиди (їх там сила-силенна); отже вони змовилися між собою й хотіли встановити меншу ціну на молоко та на інші селянські здобутки; селяни та міщани не хотіли збувати своє добро за безцінь. Тоді жиди, з криком та ґвалтом, натиснувши цілою юрбою, поперекидали на торзі молоко і все інше та побили продавців — селян, міщан, розігнавши їх торг.
Ось до чого вже йдеться в наших сусідів. Жиди, ставши в Австрії рівноправними та здобувши великої сили, уживають тієї сили на те, щоб робити погроми на торзі оплошалим людям!
Єсть над чим подумати!..

Галицькі жиди й українські публіцисти

Не можна сказати, щоб галицькі справи дуже поривали наше громадянство — стільки, як ті справи того заслуговують. Але не можна сказать, щоб ними у нас зовсім не цікавились. У всякім разі, наші часописи — тут, на Вкраїні, і українські часописи, що виходять в Галичині та більше й більше читаються в нас (особливо щоденний часопис "Діло"), — постачають багато відомостей тутешнім читачам про Галичину. В тих відомостях і росправах з приводу всяких явищ галицького життя вельми вражає нас одна річ.
І львівське "Діло", і київська "Рада" надзвичайно багато говорять про ту кривду, про ту шкоду, яку чинять українській народній справі на просвітньому чи взагалі на культурному, та й на економічному полі — поляки.
"Поляки! Поляки! Поляки!". "Вороги наші, тяжкі вороги, затяті, хижі, безсоромні!".
При тім у виразах часом зовсім не мають обережності, зовсім не додержують приписів, що наказує катехізис "поступовості , "терпимості" й людськості, а беруть ноту яро-ворожу, таки просто шовіністичну.
Одно слово, на поляків, на тих "супостатів-ляхів", вішають всіх собак і ганьблять їх за всі їх провини супроти галицьких українців, бештають без найменшої "церемонії"! І то навіть у передовицях, найбільш у передовицях. Та не тільки найближчий до галицьких правд і кривд часопис "Діло", не тільки наш щоденний — значить, особливо політичний — часопис "Рада", а й тижневі часописи наші у ту ж путь ідуть.
Гукають яро-ворожі слова й "Дніпрові Хвилі", наприклад, у передовиці під заголовком "Згине Польща, згине, а Русь буде панувати!". "Лежить, — кажуть "Хвилі", — печать якогось безмежного безглуздя й якогось фатального туподумства на всіх учинках польської політики, почавши від XVI віку і до сього часу, коли на наших очах усе польське громадянство Галичини іде розбоєм проти заснування у Львові українського університету". І так далі, і так далі, кінчаючи ту передовицю такими словами: "Настане час, коли іскра національної свідомості спалахне могучим полум'ям, коли народ порахує вам (полякам) усі свої кривди! Уся одвічна староруська земля аж поза високі Карпати перейметься одним братерським рухом і як паскудну нечисть струхне тоді з себе усіх ляшків та недо-ляшків! Пам'ятайте ж се, ляхи!".
Оце такі речі, такі "терпимі" та "не шовіністичні" вирази вживає й маленький часопис катеринославський...
Не приводимо подібних "поступових" виразів з "Діла" та "Ради", бо в кождого, хто чита сі часописи (крий Боже, "не шовіністичні"!), — повні вуха всякої поступової" лайки й ворожих покликів супроти поляків з приводу галицького життя.
Не говоримо вже про те, що таки ж не всі поляки заслужили того "банітування", бо у всякім разі єсть такі "ляхи", навіть у Галичині і в Краківщині, що озиваються прихильно, наприклад, з приводу бажання українців мати свій університет у Львові; але ж нехай зостається все-таки великий гурт поляків галицьких, що чинять кривди українцям-галичанам, що виступають проти них ворожими "ляхами" в просвітному, політичному й економічному житті в Галичині. Нехай так. Але чого ж ті часописи наші, що особливо стоять на чатах крайової політики, на щоденній варті стережуть права української людності в Галичині і так голосно кричать проти "гнобителів-ляхів", за всі їх кривди нашому людові, — чому ті газети, ті ревні вартові, мовчать про інших гнобителів галицько-українського люду, мовчать у своїх передовицях про тяжке лихо, "мов їм заціпило". Більше того, чого вони стають ще й в оборону тих напасників, тих потайних ворогів нашого люду, що на кожнім ступні — і на широких міських стогнах, і по найглухіших селянських куточках — смокчуть, як ті п'явки, кривавицю наших людей, тиснуть їх, випирають з рідного поля, з рідних хат? Чому наші часописи не говорять так само, як про поляків, — про жидів?
Адже се плем'я так проникливо-напасно й шкодливо всмокталося в ціле тіло Галичини, чинить таке зло в цілому краю, а нашому покволому людові особливо, — отже наші вартові повинні б, власне, "криком кричати" проти сих напасників, "шкодників"!
Нехай наші часописи в Росії не так достойно знають становище жидів у Галичині (хоч повинні б знати, коли так багато займаються Галичиною), але ж галицьке "Діло" — хіба воно не зна, що таке жиди в Галичині?!. Повинно б знати дуже добре. Однак мовчить у передовицях і воно, навіть стає на оборону жидів, — як стало в їх оборону, наприклад, супроти "Рідного Краю", за писання, вороже до жидів. (Про "Раду" вже й не казати, — ся оступилась тоді за жидів, мовляв, "як за рідних батьків"!).
Звісно, "шила в мішку не втаїш"! І те шило жидівських крутнів, шахрайства й шкодливості для нашого люду, нема-нема, та й проколюється, і в "Раді", і в "Ділі". (І за те, хоч як наш київський часопис намагається бути "поступово-гуманним" та "терплячим", а жиди таки вважають і "Раду" "антисеміткою", бо вони бажали б нашого цілковито мовчазного рабства!). Отже проколюються, кажу, і в "Раді" та в "Ділі" звісточки про жидівські штуки, але се якось так, немов з недогляду: десь у дописові якогось дрібненького дописувача з села або в звістці про якийсь ніби поодинокий факт; а щоб-то, як се часто бува, звістку свого кореспондента взять основою для передовиці, щоб освітити "цілу низку" таких же фактів і сказати про те зло від жидів, як гукають наші часописи про кривди від поляків, — сього не бувало!
Нехай часописи не хочуть спинятися на якихось ніби дрібних вчинках (хоч із тих вчинків складається крайове життя), але візьмім широкий кін — політичної боротьби в краю. Візьмім недавні нові вибори до сойму галицького, або й до парламенту австрійського. У "Ділі", та і в "Раді" цілі стяжки, тії "стовпці" в часописі, були заповнені "галицьким виборчим матеріалом"; достоту було показано, і де, і як, і що робилося, — як агітували поляки, москвофіли. І все те давало привід до найгучніших "передовиць" та "підпередовиць" — супроти поляків.
Чому ж про поведіння й становище жидів у тій крайовій боротьбі не було ні одної передовиці в обох часописах? Ні одного поклику проти тих, хто, однак, стояв "не з нами"!
Жиди стають завжди вкупі з тими, хто має силу (Під час перепису населення 1900 року євреї Галичини своєю розмовною мовою назвали: 17 % — німецьку, 76 % — польську, 5 % — русинську (українську). ("Еврєйская знциклопедия под ред. А. Гаркавії и А. Кацнельсона, — С.-Петербург, т. 6, с. 103). — В.А.)., отже й при галицьких виборах стояли вони на боці польському. Хіба б стільки — таке мале число — українських кандидатів пройшло на останніх галицьких виборах, якби не шкодили їм жиди, тягнучи руку за кандидатів польських? А ще ж треба розглянутись, які то були "польські" кандидати: та се ж часто були кандидати жидівські — лише зап'яті польською личиною (бо в Галичині жиди удають з себе поляків, так як у Росії — "русских").
Орудувати ж виборною справою в Галичині жиди мають безмірно більшу можливість, ніж у нас. Не забудьмо, найперш того, що жиди в Австрії, як було колись у нас, держать усі шинки — а се ж перші місця "передвиборних зібрань"... А хіба шинкар не єсть великою силою для багатьох нещасних, споєних селян, котрі, однак, мають право подати голос за такого чи іншого кандидата? Звичайно, шинкар і орудує — орудує на користь "своєму" кандидатові...
Не забудьмо і того, що жиди в Австрії — рівноправні, вільно займають всякі, хоч би й урядові, місця: отже вони в Галичині й суддями, й волосними старшинами, й іншими урядовцями; жиди в Галичині мають вільне право купувати землю, — отже вони там і землевласники, поробились навіть дуже багатими поміщиками. А се ж хіба не сила на виборах? Жиди й адвокатами, й банкірами, й фабрикантами — й чим хочете! Все до їх послуги (а впустити вони нічого не впустять) і все кориться їх могутності ( В самому лишень Львові 1910 року євреї становили чверть населення. Кожен п'ятий член міської ради був євреєм. Вони ж переважали в торгово-промисловій палаті (70 %), серед присяжних (70 %) та лікарів (60 %). ("Еврейская энциклопедия", — т. 10, с. 414), — В. А.)
Отже такі "впливові" люди грали велику гру на виборах — і не самим полякам, а й їм треба завдячити, коли українських кандидатів пройшло на спогаданих виборах мало.
Чи наші часописи сього всього не знали, що мовчали? Що ні в одній передовиці не зазначили на галицьких виборах ролі жидів. "Проколювались" в наших часописах — хоч би і в "Ділі" — звісточки про деякі жидівські шахрайства на виборах, але про се були звісточки, власне, в задніх закутках газети: в передовицях же про ганебну роль жидів під час виборів не було нічого. Говорилося широко про роль москвофілів, найбільше про поляків, а про жидів, яко могутніх діячів виборчої справи, — передовиці "Діла" не гриміли. Все, що було поганого в діяльності виборчій — все то відходило на нечесть "полякам". Жиди виходили з того всього чисті! Хитро і мудро. Два б'ється, а третій нібито не мішається — тільки при тій бійці свою пайку крадькома бере!
Чимало догани було висловлено "полякам" львівським в українських передовицях з приводу агітації за український університет і з приводу того, які-то паскудні ті поляки, що сидять радцями в раді міста Львова (по-нашому — в городській Думі) і не висловлюються за те, щоб ні університету, ні гімназій українцям у Львові не давать!
А хто ж то тії "поляки" у львівській городській Думі? Хіба "Рада" і особливо "Діло" не знають, що більша частина "батьків" города Львова — жиди. Бо у Львові домовласників-жидів — найбільше. Оце ж така польська "більшість"! Тим часом картають "ляхів", а жиди нишком виходять — чисті!
Або знов, чи не знають наші часописи, що роблять жиди в Галичині на полі економічному? Адже ж, власне, жиди вже з'їли величезну силу селянських українських ґрунтів — і, власне, всякими неправдами! "Діло" подало, десь там ззаду, невеличкий статистичний уступчик — рахунок, скільки останнім часом перейшло в жидівські руки землі української "по ліцитації" (себто по-нашому — "з публічного торгу"). Страшні цифриіі
А як же доходить діло до того продажу? Так: злиденна мужикова позичка в жида (з десяток наших карбованців) побільшується, побільшується процентом, а хоч при тім потроху й виплачується, та через усякі шахрайства все-таки діло доходить до того, що продається за невиплат і поле, й хата селянська, а власником того стає жид-лихвар.
Чи мова про це все не могла б мати місця в передовицях?
Чого ж, кричачи про поляків, так ганьблячи їх, не гомонять наші часописи про жидів? Коли, власне, прийшла пора "криком кричати", бо селянські і міщанські ґрунти летять туди ж! Се той шашіль, що їсть і наших, і поляків...
Питання просвітнє теж уже тяжко штовхнулося в Галичині об жидівську силу. Школи так заповнюються жидівськими учнями, що вже стає тісно не тільки нашим учням, а й полякам. Якось в "Рідн. Краю" було написано, що коли б не було встановлено "норми" в Кременчуцькій фельдшерській школі, то учениці-жидівки заповнили б усю школу; зараз же російсько-жидівський часопис київський визвірився на нас за ті "чорносотенні" слова; спочували жидам, супроти нас, і українці. Отже нехай наші жидолюбці прочитають у "Ділі" передрук з німецького часопису, що вже й полякам не солодко приходиться — так багато набралось учнів-жидів у галицькі гімназії (вільні від норми (За даними "Еврейской знциклопедии", 1911 року в Тернополі, в першій міській гімназії навчалося 48 % євреїв, у другій — 60 %, в реальному училищі — 42 %. (т. 14, с. 762), — В. А.) . "Діло" вже теж клопочеться за своїх учнів, але поспішає попередити свою примітку до передруку, що воно зовсім не думає кохати "антисемітичних думок". (Не дай Боже, мовляв, такого!). Збирався часопис повернутись до тієї справи; не відомо, як би він повернув питання, але щось і взагалі до того, вже, очевидно, досить пекучого крайового питання, часопис не вертається...
"Мовчи лихо, аби тихо"?..
Коли ми сієї весни висловлювали приїзним галичанам ті самі думки, що в сій моїй росправі, та коли ми питали, невже й у них так само бояться сказать слово проти жидів, один галицький гість лише задумливо сказав на те: "Впливові люди..." (Себто по-російському — "влиятельные люди"). І певне, що жиди "впливові" люди, коли всюди їх повно — та ще й на самих вершках!.. (1904 року євреї Галичини мали: 293 общини, 789 синагог, 1393 молільні будинки, 749 хедерів, 82 талмуд-тори, 31 лікарню та 697 притулків. У 1903 році дохід єврейських общин Галичини сягав 2,7, а витрати — 2,9 млн крон. ("Еврейская энциклопедия", — т. 6, с. 103), — В. А.)
Страшно й через те людям виступати проти жидів, що тебе з "передових", поступових скинуть — зараз людожерцем, "зоологічним націоналістом" назвуть!
Але вже, мабуть, не за горами той час, коли й "Дніпрові Хвилі", запорізький (Неточність: катеринославський (Див. Примітки), — В. А.) часопис, не тільки поляків картатиме, а скаже: "Як національна свідомість спалахне могучим полум'ям, народ порахує всі свої кривди! Уся одвічна староруська земля аж поза високі Карпати перейметься одним братерським духом і як паскудну нечисть струхне з себе і жидів, і євреїв. Так пам'ятайте ж це!".
Ой, доведеться й "Дніпровим Хвилям ", і нашим часописам сказать такі слова, дарма що напасники — "впливові" та стоять під обороною "поступу" й "терпимості !

"Галичина переходить в жидівські руки"

Під таким заголовком напечатано в крайовому відділі галицького часопису "Діло" невеличку,  але  проречисту  статистичну заміточку.
В тій замітці стоїть таке: "З кождим роком збільшується у нас земельна власність в руках жидів, коли тим часом християнське хліборобне населення, в першій мірі руське (українське), позбувається, наслідком жидівської лихви (Позичання грошей на процент. (О. П.), останнього кусня ріллі и хати і, приневолене покидати батьківщину, тисячами іде за границі й за моря шукати кращої долі. До 1877 року не вільно було жидам в Галичині набувати землі; в тім році було в Галичині всього 38 жидів, що розпоряджались земельною власністю. В 1883-му році було 289 жидів — власників великих земельних посілостей. В 1890 році була вже четверта часть земельної посілості в жидівських руках, а прочі 4/5 (ще не продані) були сильно обтяжені жидівськими гіпотеками (позичками під заставу, на строк). В 1891 році перейшло в жидівські руки 300 сільських господарств. Протягом 11 літ продано, дорогою ліцитації ("З торгів", за нсвиплачені позички. (О. П.), спричиненої майже виключно жидами, — 21 тисяча і 889 сільських господарств, вартістю 46 мільйонів корон. Протягом трьох літ, від 1895-го до 1898-го, загарбали жиди 2856 сільських господарств, при помочі лихви, в свої руки".
Про отсі "страшні цифри" ми згадували в попередньому числі "Рідного Краю". Сих страшних цифр, однак, ні один наш український часопис не передрукував з "Діла"... А тим часом ті відомості могли б не тільки дати матеріал для "економічного відділу" (якщо його веде не жид), а навіть "навести на размышления" і "передовика", або хоч "підпередовика"...
Шкода, що цифри тієї статистичної замітки в "Ділі" спиняються на такому доволі давньому часові, як 1898 рік. З тієї пори минуло ще 14 літ... Отже, коли в Галичині ще в 1890-му році була "вже четверта часть земельної посілості в жидівських руках" і коли те "заграбування", як можна думати, йшло й далі такою ж самою швидкою ходою, то скільки ж землі перейшло в жидівські руки до сього часу, до 1912 року? І що зосталося власністю хліборобської людності, української і польської?
В такому становищі опинилася країна, де жиди здобули собі рівні права та через лихварство, з запомогою всякого при тім шахрайства, мають змогу грабувати землю в селян — на "законному праві".
Чи такого становища хочуть і в нас — усі українські оборонці жидів, невільні і вільні, домагаючись рівних прав для жидівства в нашій державі?.. Адже ж коли б і наші жиди здобули собі право купувати землю, то у нас було б те саме!..
Ні, нехай те, що ми говоримо, називають "чорносотенством", "людожерством", "зоологічним націоналізмом", а, бачивши такий лихий приклад, навіть у конституційній державі, де здавалося б, легше вберегти люд від всякої кривди, — ми повинні сказати, що той день, коли жиди здобули б собі у нас рівні права, був би, звичайно, дуже добрий для них, але був би нещасним, страшним днем для нашого люду, для всієї нашої країни! Через лихварські позички та при помочі всякої "геніальності" земля наша так би й шугнула в жидівські руки!
Вертаючись до Галичини, ми просто не розуміємо, як можуть наші публіцисти мовчати або кидати лише побіжне слівце — про таке страшне, корінне лихо! На наш погляд, жиди більше зла коять в Галичині нашим людям, ніж поляки. Ніхто не дума обороняти ворожої нам більшості галицьких поляків: вина їх супроти нашої людності — велика; але ж... нехай сьогодні поляки, наприклад, не дають галицьким українцям університету у Львові — завтра вони муситимуть його дати (вже й тепер до того йдеться); а як жиди "наследуют землю" галицьку, пограбувавши її в хліборобської людності, і української, і польської, то хто дасть її хліборобам? І що взагалі буде тоді?..

Що говорять цифри

Дивітеся, люде.
Бо й вам теє буде!..
(Народна пісня)

У часописі "Діло" знаходимо цікаві цифри щодо числа й зміни в кількості населення в місті Львові. Отже маємо такі цифри:
У місяці маю сього ( Йдеться про 1912 рік, — В. А.) року все число людності у Львові становило 213580 душ.
Число народжених і померлих у тому ж місяці було таке.

Серед людності римсько-католицького обряду —

Вродилося — 264 душі.
Померло (людей всякого віку) — 228 душ.
В остачі-прибутку — 36 душ.

Серед людності греко-римського обряду —

Народилося — 115 душ.
Померло (людей всякого віку) — 94 душі.
В остачі-прибутку — 22 душі.

Серед людності жидівської —

Народилося — 157 душ.
Померло (людей всякого віку) — 82 душі.
В остачі-прибутку — 75 душ.

Серед людності протестантської — народилось 3 і померло теж 3.

З тих цифр видно, що в обліченому місяці маї в місті Львові найбільш прибуло — людності жидівської: удвоє з лишком більше, ніж поляків, і втроє з лишкою більше, ніж українців.

Який висновок з сього цифрового малюнку?..

Але є ще кращі цифри, за місяць червень.

Римо-католиків уродилося  — 192 душі.
Померло — 215 душ.
Зостається в прибутку... та нічого не зостається, бо померло ж більше, ніж на
родилось; ще убуло 23 душі...

Греко-католиків за той же місяць іюнь народилося — 78 душ.
Померло — 91 душа.

Отже й тут нічого не прибуло, а ще поменшало на 13 душ.

Тільки жидам більше пощастило в червні:
Жидів у червні у місті
Львові народилось — 111 душ.
Померло — 63 душі.
Остається прибутку — 48 душ.

Таким чином, цифри говорять, що жидівської людності у місті Львові прибуває значно більше, ніж прибуває польської й української.
Наші ж часописи, тут на Україні, не перепечатали тих красномовних цифр, — хоч дуже часто беруть звістки з "Діла". Бо не можна сього! Раз, бачите, статистика торкнулася жидів, та ще з такого непевного боку, то треба мовчать, бо інакше буде "не поступово", буде "чорносотенство", — хоч би то був і дуже цікавенький матеріал для котрогось відділу в газеті.
Однак, поза тим боязким та ввічливим замовчуванням — факт зостається фактом. Правда, ті статистичні відомості дотикаються тільки двох місяців, але все ж цікаво!
Воно-то і без статистики звісно, що колишня столиця Галицького князівства все більше й більше зажидовлюється: на самих кращих львівських улицях, де було один-два жидівські будинки, там стали десятки!..
Що ж!.. Єсть тим часом у Львові "Улиця Гетьманська" ("Зто звучит гордо!"), але дуже можливо, що незабаром ту вулицю буде перейменовано на "Ули-цю Рабинську" абощо... Чому ні?.. Візьмім ті цифри, що ми виписали з "Діла" в попереднім № "Рідного Краю", про жвавий перехід земельної власності в Галичині в руки жидівські, і поставмо рядом з цифрами, належними до "зміни людності" у Львові, то для нас здається можливою навіть така перспектива, що поки поляки й українці між собою гризуться, мовчки оступаючись перед силою жидівською, то жиди, ставши панами галицького краю, скажуть і українцям, і полякам: "Гетьте собі з вашими змаганнями та претензіями! Нам зовсім байдуже і про ваші "Просвіти", і про ваші "Озуіаіу", бо ми живемо зовсім і не в якійсь "Галичині", а в Австрійській імперії. Єсть у нас земля, і всякі Броди, Перемишлі, Коломиї, і сам Лемберг — наш, то ми й робитимем, що самі знаємо; захочемо поширити права просвітні чи виборчі, то будемо поширювати їх — для себе. Вам тісно через нас? То йдіть собі к лихій годині, — чи на захід сонця, в Америку, чи на схід — на Сибір! Не заважайте нам .
Що ся перспектива не єсть тільки наша "антисемітська примара" — свідчать цифри. По цифрах же можна гадати певніше, ніж на картах... хоч би й "поступового малюнку.
А цифри, страшні цифри галицького життя, говорять і нашим мовчазним, та похилим, "поступово"-великодушним українцям, власне, се:

Дивітеся, люде,
Бо й вам теє буде!

Жидівські городські маєтності на Вкраїні

Вийшов збірник з відомостями про городські маєтності в Полтавщині. По тих відомостях виходить, що "русских собственников недвижимых городских имуществ" в полтавських городах налічується всіх — 4 тисячі й 694; всі вони вкупі мають нерухомого майна на 39 мільйонів з лишком. А жидів, власників нерухомих маєтностей у полтавських городах, — 10 тисяч і 102; маєтності їх оцінено в 309 мільйонів з лишком! Отож бачимо, що жидам уже належиться мало не вдесятеро більше усієї городської маєтності в Полтавщині (по ціні городської землі, будинків тощо). Чи се теж не "страшні цифри"?! Он як уже розкоренився в полтавських городах сей "безправний", "упосліджений" народ! Супроти числа і багатства власників-жидів у наших городах — мовляв, у самім "серці України" — наші власники виступають далеко меншими, убогими гурточками!
Воно-то і без цифр можна теє бачити: поїдьте в Кременчук, Ромен, Переяслав, то побачите, що не треба й преславутнього Бердичева, — бо й в сих городах всі площі, всі осередні вулиці, все загнізджено жидами!
Ну, та все-таки "око" може помилятись, а цифри — певніша річ...
Отже нехай би виписочку з тими цифрами прочитали, в своїй-таки газеті, оті публіцисти, що пишуть передовиці в часописі "Рада", розпинаючись за панів-"євреїв", та благають, вимагають для них рівноправності. Дрібнесенька тая заміточка стоїть у № 254 "Ради", у відділі "Вісті з краю", — біля звісточок про крадіжки та інші дрібні "происшествия". Бог її зна, як вона попала в "Раду", тая статистична звісточка, а тільки її слід узяти до відома всім отим "справжнім поступовцям", що, боячись, коли б їх не назвали "чорносотенцями, за правдиві слова и відомості про жидів, не хочуть бачити, не хочуть й іншим показувати, яким страшним лихом насувається на Україну (та вже насунулась!) жидівська колонізація. Вони хочуть бути великодушними та "щиро поступовими" — на чужий кошт, на кошт України!
"Над селом пан — город", — говорить прислів'я. А коли в городах панують жиди, то хто ж панує в краю?..
Ще ж пак вони в нас "пригнічені", та "безправні". А що ж би було, якби вони мали "повноправіє"?!. Ні, не дай Боже, щоб наш край опинився в повній владі сього племені, особливо страшного для наших покволих людей. Воно мов шашіль сточить нашу країну, засмокче наш люд. Той приклад ми вже бачимо в нашій же державі — у Польщі.
Щирі друзі нашого краю повинні не розпинатись за тих напасників, а всіма силами боротися проти них, проти їх колонізації, проти того, щоб вони мали більшу змогу розкорінюватись у нашій країні, більшу змогу визискувати, та витискати наших людей на всіх життєвих дорогах.
Нема тут ніякого "чорносотенства" — на основі певних явищ дивитися на жидів, яко на шкодливих для нашою краю колонізаторів. А коли хто вважає що-небудь за зло, то, звичайно, не хоче, щоб воно ширилось, щоб воно здобувало право більшати й з більшою силою дошкуляти.

Далі

До змісту Олена ПЧІЛКА ВИКИНУТІ УКРАЇНЦІ