Олена ПЧІЛКА
ВИКИНУТІ УКРАЇНЦІ

Не-українські літературні товариства в Києві

І
В "Рідн. Краю" якось-то згадувалось про те, що колись, при першому віянні "свобод", закльовувалась думка заснувати в Києві "Товариство українських літераторів"; скільки привідців — тих "членів-учредителів" (засновників) — склали й подали на затвердження устав такого Товариства, але добра думка "отцвела, не успевши расцвесть"... Подали прохання міністру Святополку-Мирському — він відмовив. На тім скінчилось... Ледве чи самі привідці пам'ятають тепер про своє захожу-вання!.. Справа розійшлась та й годі.
Після того, в останні роки, коли вже дозволялося українські товариства, ніхто про таке товариство наших письменників не клопотавсь; казали люди: "Не потрібно се". Ну, й не потрібно!..
Але ж оце недавно зародилася в Києві, між росіянами, думка заснувати в Києві "Общество литераторов". Вмовилися, заснували. І наші письменники, українці, теж увійшли туди, в те Товариство; щось душ 12 їх увійшло. Закликано, бачте, і їх. Дехто з наших і в члени "правлення" попав. Чи то ж не велика ласка?..
Отже — признали наші й потребу таки спеціального літерацького товариства, і платять членські вкладки, й знаходять час ходити на чергові засідання та зібрання.
Що ж наші літератори тим придбають? Чого вони, опріч "ласки" і "чести", досягнуть в тім товаристві для своєї мети? Думаю, що нічого. Ішла чутка, що "Общество" пошле посланців од себе оце на письменницький з'їзд у Петербурзі; отже сподівано було — обізватися там і про становище "провинциальной печати"; але вийшло, що якраз про це й не можна говорити. Отже й їхати нашим нема по що...
А більше що? Сидіти в "Обществе", якимись меншими братами — між росіянами й жидами?
Се тая "позиція", "совместная работа" для "спільного добра"!
Чому ж жидам не досить було тієї "позиції" й "совместной" роботи коло "общего" літерацького діла? Чому вони, хоч засівши і в сьому товаристві далеко більшим числом, ніж наші, — таки заснували, опріч того, зовсім окреме, жидівське, товариство літераторів? Бо вони знають те, що всяк сам собі краще справить сорочку, ніж як хтось інший дбатиме про нього.
А тим часом 12 письменників, видатних українських письменників, що ввійшли в київське "Общество литераторов", — це все ж таки сила не мала, і коли вони признали потребу існування в Києві окремого Товариства літераторів і ввійшли в нього, то могли ж би вони вже й самі стать тим зерном, що біля нього мала б згромадитись якась літерацька сила — українська. Адже, як-не-як, маємо в Києві 6 літературних часописів, та 1 науковий, та коло 10 видавництв. То таки ж повинні б знайтися люди для літературного українського товариства.
А раз би завелося таке осібне літерацьке кубельце, то може б воно таки й своїм членам, та й комусь іншому, у пригоді стало. Може б, опріч всякого письменницького заходу, заснувало б воно й касу поспільної помочі своїм членам... Може б не блукали тоді, мовляв хтось у Тургенєва, "как овцы беспредельные", оті наші нещасливі "письменники з народу та з кругів близьких до нього; вони ж, маючи іскру Божу в душі та якимсь-то чудом здобувши невеличку науку письменницьку, не мають нікоторої піддержки, нікоторої помочі братерської! Що можуть пособити їм одинокі брати-письменники?..
А тоді б поміч знайшлась, хоч у малій мірі. Бо таки ж "громада (хоч і не дуже численна) великий чоловік"!
Отже часом озиваються люди про потребу запомоги літераторам українським. Прислав колись і д. Вс. Кр. листочок про це до "Рідного Краю". Ми його надрукували (в ч. 25 "Р. К." за 1908 р.). Але той голос зостався "гласом вопіющого в пустині"...
Звичайно, й се, що тепер пишемо ми, пролунає теж без ніякої уваги проміж холодним камінням нашої пустині. Та... все ж таки тяжко мовчати! Невже ж таки ми справді послідніші всіх? Невже оте число — 600 членів — тільки що заснованого на Вкраїні жидівського літературного товариства нічого нам, українським письменникам, не скаже?
"Трудно сподіватись, щоб тепер можна було добути дозвіл", — скажуть. Але хіба ми клопотались про своє літературне товариство, так як інші?..

II
Опріч скількох товариств, що жиди заснували в Києві, цілком жидівських або з величезною більшістю учасників-жидів, вони склали сього року ще одне своє окреме товариство — "Общество еврейских литераторов".
Недавно було загальне зібрання сього товариства. Подано було докладний відчит про одного жидівського письменника Смоленскіна; вказувано, власне, ту його заслугу, що він поширив думку про жидівський націоналізм, навчаючи, що жиди повинні гадати не про якийсь тільки Сіон, а повинні всі і всюди єднатись у одну націю — і се повинно давати їм один національний жидівський ґрунт, хоч би вони були розкидані по всьому світі. Отож свій націоналізм жиди признають потрібним. В діловій частині засідання повідомлялося, що київське жидівське літературне товариство має врядити кілька відчитів, а для сього запрошено світачів літературного жидівства, між іншим Перетца (не київського професора В. Перетца, а жидівського письменника І. Перетца, з Петербурга) та й ще когось.
В повідомленні про справи нового товариства говорилося, що воно має вже 600 членів.
600 членів!.. Се так процвітає в нас жидівське товариство, серед усяких утисків сердешної жидівської нації! Хіба би хто й не хотів, то має тут погадати про те: скільки ж членів у Києві — в українському літературному товаристві?
Та в якому ж українському товаристві? Нема в Києві українського літературного товариства. Так, власне так стоїть справа: в осередку України, де найбільше згромадилася українська письменницька сила, є жидівське літературне товариство, що зібрало вже 600 членів, і нема "літературного товариства українського" — та нема його й ніде на Вкраїні, ні по сей, ні по той бік Дніпра.
Ніде його нема!..
Так як подумати, то се просто якась чудасія! А одначе — так воно є.
Що ж воно за знак, що в жидів згромадилось у національну спілку 600 душ, а у нас не згромадилося в таку ж спілку і 6-ти душ?
Казали інші: нащо нам у Києві "товариство українських літераторів", коли й інші товариства дають можливість для об'єднання та праці літераторів. Але ж всі київські просвітні товариства, при всій їх культурній діяльності, зовсім не виключають потреби для Києва "Товариства українських літераторів".
Ту річ, дуже просту, що у всякім разі може бути потреба все-таки в окремому товаристві літераторів, якраз і показують нам жиди. Адже єсть у Києві "Конкордія", жидівський клуб; єсть "Общественное собрание", де "не можна проступить" за жидами; єсть "Общество распространения просвещения в народе", де пан Сьогобочний налічив (і ніхто йому не довів, що се брехня) 80 процентів жидів; єсть і цілком жидівські — "Общество распространения просвещения среди евреев", "Общество еврейских учителей"; одначе, жиди-письменники таки вважали потрібним скласти зовсім своє, зовсім окреме товариство жидівських письменників.
Добру науку дають вони нам, та не здатні ми скористувати з неї!
"Непідходячий момент" дбати про якесь товариство українських літераторів, коли навіть "Общества охраны могилы Шевченко" не дозволено. Дарма! Моменти бувають всякі. Тепер — такий, завтра може бути інший. Коли ж ми ніколи й бажати не будемо поєднатися в братерську письменницьку спілку українську, то той "придатний" момент ніколи не наступить!

Далі

До змісту Олена ПЧІЛКА ВИКИНУТІ УКРАЇНЦІ