Олена ПЧІЛКА
ВИКИНУТІ УКРАЇНЦІ

"Поучительная история"
(Дещо про польсько-жидівські відносини)

Якось я спитала наших київських поляків, що видають польський часопис "Пшегльонд Крайовий", через що вони написали, що "Рідний Край" "перестав бути часописом щиро демократичним", а "став націоналістичним". При тім я висловила свою думку, що бути націоналістом не значить конечне бути супротивником народовства (демократизму).
"Пшегльонд" мені відповідав дуже демонстраційно (бучно), бо надрукував відповідь мені на самім першім місці — ювілейного числа, присвяченого славутньому польському письменникові Словацькому. Я вважаю, що при тім "Пшегльонд" в однім пункті зневажив пам'ять такого достойного й щирого чоловіка, як Словацький, бо в відповіді мені вжив нехорошого вчинку, перекручення: у "Пшегльонді" написали, що я кажу, ніби націоналізм і демократизм — те саме. З сього приводу вони посилали мене до толкового словаря, щоб я прочитала, що це слово (націоналізм) значить. Могла б я на це одказати "Пшегльондові" нашим прислів'ям: "Пошліть отого дурня, що сливи стереже". Хто ж не знає, що націоналізм не єсть те саме, що демократизм, прихильність до демосу, до народу! Це краще всього мені доводилось бачити, власне, на поляках: багато я стрівала на своєму віку поляків-націоналістів. Але між ними дуже мало було демократів, себто таких, щоб любили хоч би свій народ, а не то щоб ще вони любили, наприклад, наш — "крайовий людек", український.
Вже через одно се не написала б я — і не писала — про націоналізм те саме, що демократизм. Я писала, що справжній "націоналізм може і повинен бути разом з тим і демократизмом"; це я справді думаю, що повинен, бо покладаю, що націоналізм без любові до свого народу — єсть річ пуста. Я думаю, що слова "може" і "повинен бути" — не те саме, що єсть і що накидає мені "Пшегльонд".
Отже "Пшегльонд" перекрутив мої слова, а такий спосіб змагання — не достойний не тільки націоналістів-демократів, а навіть і пустих націоналістів. Всяк знає, що перекручення хоч би одного слова міняє багато, і коли я зажадала, щоб "Пшегльонд" пояснив своє обвинувачення "Рідного Краю", то я сподівалася, що навіть самий отой преславутній польський "гонор" не дозволить "Пшегльондові вдаватися до нешляхетного крутійства — перевертання, а через те й оглуплювання чужих слів.
Коли я в своїй сподіванці помилилась, то се дуже шкода, але візьму ту справу до відома: на час прийдешній вже знатиму, що й се може бути.
Про саме ж обвинувачення "Рідного Краю" "Пшегльонд" дав одповідь, що він зраду з руки "Р. Краю" демократизмові бачить у статтях мого часопису супроти жидів. Отеє виявилося виною мого часопису проти "щирого демократизму .
Розвиваючи сю тему, "Пшегльонд нічого ні нового, ні оригінального не сказав: все те саме, всім відоме пережовування, — що українці, мовляв, особливо повинні бути чулими до жидів, яко до нації "утисканої"; далі йшло все те саме торохтіння гримучими словами: "шовінізм", "антисемітизм", "людожерство й таке інше. Самим же "цимисом" — як у всіх відповідях жидолюбців (юдофілів) мені — було, звичайно, те, що ось, мовляв, сам Михайло Драгоманов був за жидів, а Пчілка, яка повинна ж була читати його твори (свого брата), — пише проти жидів!
Цей останній довід я назву — "битися Драгомановим". Спосіб цей давно практикується в Галичині, а від якого часу перейшов і до нас. Люди забувають, що навіть у Святому Письмі оборонці самих супротивних думок знаходять (висмикуючи те, що їм хочеться, й минаючи те, чого їм не хочеться) підпору кожен для своєї думки. Отак само виходить і тоді, коли люди, кажу, починають "битися Драгомановим "...
"Пшегльонд" посилав мене до енциклопедичного словника, а я пораджу "Пшегльондові" заглянути в писання не таке відоме, але дуже цікаве и красномовне — для оборонців жидівства. Се, власне, росправа одного письменника-жида.
Забавна се річ, справді! В той час, як деякі оборонці жидів у своїй обороні опираються на Драгоманова, жидівський письменник Марк Ратнер (в "Еврейском мире") вилаяв того ж самого Драгоманова — за супротивництво жидам! Ратнер зробив Драгоманова чорносотенцем, "отсталим" і т. д., й т. д.!
Ця стаття Ратнерова мене страшенно втішила!.. Вона якраз доказала мою думку, висловлену в "Рідному Краю", що жиди вимагають рабства перед ними: їм не досить признавання їх за людей, навіть признавання їх права на громадську рівність у краю, — вони не переносять найменшої критики їхнього поводіння! Тоді вони зараз зчиняють ґвалт, обвинувачуючи людей у "ретроградстві", в чім хочете!
Якраз те й сталося відносно Драгоманова, коли писання його про жидівську справу прочитали жиди, бо Д-ов указував і з їх руки дещо негарне.
Кого ж тепер мала б я слухати, яко тлумачів писання мого брата, — чи письменників із "Пшегльонду", що ставлять мені його за приклад прихиляння до жидів, чи Марка Ратнера, що виставляє Драгоманова противником жидівства?..
Нехай же я буду мати свою думку про погляди Драгоманова на жидів, на їх становище і поводіння!
Письменникам із "Пшегльонду я таки раджу прочитати розвідку Ратнерову! ("Евр. мир", 1909 р., май).
Але життя подало такі писання, що мені зостається порадити співробітникам "Пшегльонду Крайового", яко оборонцям жидів супроти "Рідного Краю", — прочитати ще й польські писання, і то в "щиро демократичних" часописах польських!
Я, звичайно, маю на увазі історію недавньої письменної битви поляків з жидами в російській Польщі.
Але вернімося трохи назад. Був час, коли польські письменники-демократи, польська "прогресивна печать" носилися теж із жидами, як... і наші великі прихильники жидів. Найкращі автори й авторки польські писали оповідання, де жидів виставлено такими окривдженими, такими благородними — мовляв, ідеальними! Публіцисти польські теж їх жалували. І в житті щоденному поляки показували до "старозаконних" пошанування чи бодай "терпимість", посувалися спокійно, щоб давати їм місце посеред себе; посувалися — доки "старозаконні" не розкоренилися так, що тепер їх у польських містах і містечках — половина людності, а як в деяких місцях — то й більше половини стало!
Отже не зогляділися поляки, як жидівство виросло посеред них у могутню силу! Хто скуповує польську землю? Жиди. Хто ставить у Варшаві, в Вільні і в інших містах та містечках Польщі найкращі будинки? Жиди... В чиїх руках все економічне життя? В жидівських... Відкриття сі були не дуже милі для поляків, але якось-то ще терпілося, бо здавалось (так здається вже скілька століть), що "без жидів не можна бути"; та й жиди "знали своє місце", сиділи тихо й поводилися поштиво.
Але останнім часом жиди "розібрались", стали почувати себе не слугами польських панів, а... самі себе стали почувати панами! До того ж усюди, в кожній державі, жиди стають на боці того племені, которе має більшу силу. Отже жиди у Чехії держали руку німців, у Галичині — держать руку поляків, а в "Царстві Польськім" Російської держави жиди стали горнутися не до польщизни, а до росіїзму, почали держати такий тон: "наплювать" нам на вашу польщизну, бо "мы не в Польше, а в Российской империи, — мы русские!”. (Дарма що в самій Варшаві все збільшувалось число жидівських газет, видаваних уже на жаргоні). Дехто з росіян почав казать, що жиди-литваки (ті, що приходять у Польщу з "русского краю") можуть прекрасно служити "обрусенію" — і жиди були не від того... Чом же їм не "обрушать" поляків, укупі з росіянами, коли й вони — "русские"!
Отоді-то поляки заворушились! І оді писати величальні оповідання з героями -жидами, годі "великодушничати" в публіцистиці; та як наставили проти жидів писальні пера, то аж пір'я з жидів полетіло! Та ще яку однодушність показала в сім разі польська печать: часописи всіх польських партій і відтінків зійшлися в одному крикові проти жидів! І просто об явили жидам, що або переставайте бути "чужородним тілом" серед Польщі, перетворюйтеся на поляків (мовляв, "асимілюйтеся"), "живіте в польськім краю нашими, польськими інтересами, або гетьте від нас к лихій годині! Коли ж ви не чинитимете по сьому приписові, то ми будемо боротися з вами, всіма способами, на всіх лініях життя — економічного, культурного, всякого".
Пробували жиди при перших супротивних словах з уст поляків підняти крик про "людожерство", пробували узивати польських письменників "чорносотенцями", "пуришкевичами", — поляки тих ярликів не злякалися і правили своє. Коли жиди нагадували величні слиоа "рівноправність", "пошана до інших націй", братерство племен і вір", то найідеальні-ший, "найпередовіший" письменник польський, варшав'як Н-ський, гукав у відповідь: "А, то все пусті слова! Се добре там, у філософії, у мріях та в хмарах, а життя — того не знає: в житті кожде плем я знає й повинно знати тільки себе, пам'ятати про свій добробут, або ждати смерті від іншого, дужчого племені"!
"Добра згода" поляків з жидами скінчилась "по всій лінії". Київська жидівська газета "Кіевер ворт" жаліється, що поляки почали ставити в Варшаві польську п'єсу "Жид у бочці", а в тій п'єсі жидів здіймають на глузди; але дивитись на ту п'єсу ходить не тільки простота, а ходять з охотою дивитися на неї й освічені люди; і поступові польські часописи нічого на те не кажуть.
Суперечка пішла не тільки на літературному та театральному полі, а й на економічному: поляки-ремісники складають товариства власне для боротьби з ремісниками -жидами, бо ці ремісники дуже відбивають заробіток у поляків. "Ми їх скинемо!" — гукають поляки.
І що ж сталося? Жиди, почувши такі рішучі речі, "спустили тону". Почали казати: "Та хіба ж ми що? Боже борони!"... Всю вину склали на редактора однієї жар-гонової варшавської газетки "Наіі": "це, мовляв, усе він, бо він чоловік у Варшаві новий, не знає тутешніх відносин... А ми, інші жиди, нічого того не кажемо! Крий Боже!..".
"История поучительная", здається нам, і для нашого краю, для наших оборонців жидівства, для тих поляків, що писали нам дорікання в "Пшегльонді" за "антисемітизм” та "людожерство", коли ми писали, що жиди, яко "чужородне тіло", сидять болячкою серед нашого племені, що жидівство стає проти нас — у лаву з тими, що мають нас привести до втрати нашої національності, що жидівство "проти нас, бо не з нами"]
Отже, поляки-варшав'яки одповіли не тільки жидам, а і "Пшегльондові', на його медові речі про жидів.
Цікаво, як же ж то уважати тепер поступових письменників та демократів польських після того, як і вони заговорили ворожо проти жидів? Чи то й вони стали тільки "людожерцями" та перестали бути "щирими демократами", чи то й їм усім треба кинути обвинувачення у всьому тому, в чому обвинувачено, за жидів, "Рідний Край"?
Я ж думаю, що поляки, так само як і "Рідний Край", виступаючи проти жидів, яко ворогів своїх, не стали ворогами свого народу, а тільки краще огляділись та показали одвагу й одностайність.

Далі

До змісту Олена ПЧІЛКА ВИКИНУТІ УКРАЇНЦІ