Ярослав
(До Сильвестра).
То скільки ж книг сьогодні вже готові.
І чи багато почали писать?

Сильвестр
Готово п'ять книжок, великий княже:
"3латая цепь", слова святих отців,
Козьми Індикоплова мандрування.
Ця книга дуже рідка й дорога.
Діянія Дігеніса Акріга
І "Шестоднев" болгарського попа.

Ярослав
Великий труд. Спасибі, мудрий отче,
Корисних книг замало ще у нас.
І добрій книзі більше я радію,
Ніж золоту в коморі. А проте
І по книжках казок багато різних,
Яких в житті, напевно, не знайти.

Микита
Зате в житті бракує часом правди.
І казка це поправити спішить,
Бо ж тільки в казці дістає відплату
За добрі вчинки справедливий муж.

Ярослав
(суворо).
За зло й добро відплачує создатель,
Він воздає по правді коємуж.
(до Сильвестра).
Хто це такий?

Сильвестр
  Ти наказав знайти
Якогось мужа, хитра і розумна,
Щоб міг тобі в наряді послужить,
Зовуть його Микита, книги знає,
В художестві іскусен, а проте,
Хоч зараз мніх, мабуть, служив і в раті,
Бо часом, як почне рубати,-
Страшні дуби, мов цурки, розсіка.

Ярослав
(До Микити).
Ти київський?

Микита
(хмуро).
  Ні, княже господине.
Не імам града здє...

Ярослав
(глузливо).
  Небесного взискуєш?
Ну що ж, приходь - писатимеш мені.
Так, запиши і зараз
(подає Микиті маленьку книжку й олівця)
   мудре слово.
"Раніш закон, а потім благодать".
Мені казав це піп із Берестова
Іларіон1, гораздо мудрий муж.
"Раніш закон, а потім благодать..."
Ще запиши: "Червенські гради взять;
Поставити на Росі города,
Щоб степова спинилася орда..."
До речі - час подумать і про Юр'єв,
Що я оце на Чюді заснував.
А де ж Слав'ята?

Слав'ята
(наближається).
  Тут, великий княже.

Ярослав
Чи не знайшов городника мені
Послати в Юр'єв? Треба мужа хитра
І вмілого, щоб город міг зрубить.

Слав'ята
Є в мене грек іскусний на прикметі.
Ярослав
Не хочу грека, звичай їх лукав,
І за очі не слід їх посилати.
Когось іншого пошукай, Слав'ято.

Слав'ята
Знайду когось.

Ярослав
Та не барись шукать.

Відсилає жестом варту, яка вертається в замок, а сам з помітним зусиллям сідає на мармурову лаву під левом, запрошуючи Сильвестра. Інші стоять.

"Раніш закон, а потім благодать"...
Так, мудре слово...
(До Микити).
   Ну, то, значить, ти
Взискуєш града вишнього, іного,
А на землі, бач, правди не знайти,
І у князів нема туди дороги...
О, якби міг іти я тим шляхом,
Де тишина і мудрість благодаті,
Щоб, меч важкий поклавши і шолом,
Палати білі й храми будувати...
І в Істини золотоверхий храм
Ввійти собі і двер відкрити вам.
Але важке в князів на плечах брем'я...
Як думаєш ти, легко то мені
Цю хвору ногу підіймати в стрем'я
І їздити старому на війні?
А я ж весь вік воджу в походи рать...
Раніш закон... а потім благодать.
(Підводиться).
Ну, то ходім подивимось, чи вчасно
Будови йдуть, що почали торік.
Так, мніше,- треба воювати вік,
Щоб збудувать єдиний храм прекрасний.
Всі йдуть праворуч.

Єлизавета
Добридень, тату!
(Горнеться до батька).

Ярослав
   Зіронько моя!
Де ти була, чим бавилась, дитино?

Єлизавета
З дівчатами на Угорській горі
Збирали квіти, у Дніпрі купались.

Ярослав
(голублячи її).
Гуляй, гуляй, дівчаточко моє,
Короткий вік дівочий, люба доню.
Одне тобі я можу обіцять:
Хоч доведеться мужа роззувать,
Але з колін піднімешся в короні.

Сильвестр
Найкраще всіх корон твоя дочка
Премудростію книжною сіяє.
І поки ти на Чюді воював,
Вона навчилась з Грек перекладати
І вже читає грецькі письмена.

Ярослав
Чи правда це? Розумнице моя!
Хіба тобі так Греки до вподоби?

Єлизавета
Але ж у них - ти сам мені казав -
Усі земні премудрості сокрито.
То хочу я побачить, чи не знав
Якийсь мудрець такого заповіту,
Щоб утворився спокій на землі
І люди мудро, як в раю, жили.

Сильвестр
Премудрість ця в ученії Христовім.

Ярослав
Христос сказав - несу не мир, но меч...
Ні, друже мій, нема шляхів готових,
Щоб давній гріх зложити з людських плеч
І мудрий рай тут на землі зростити.
Береться мудрість не із заповітів.
А із шукань і помилок гірких.
А щоб людей добру призвичаїти,
Чимало князь голів стинає злих...
Бо кроткий вік без крові не создать,-
Раніш закон, а потім благодать.
Людей учу я страхом і книжками,
Але і сам я у людей учусь.
Бо мудр народ, і житиме віками
В трудах і битвах вихована Русь.

В цю хвилину чути якесь рикання, а потім дівочий сміх і вереск біля статуї лева.

Ярослав
Що там таке? Чого це крик дівочий?
Чого вони всі скупчилися там?
Піди довідайсь.

Дівчата з реготом кидаються врозтіч. З-за рогу постаменту висуваються спочатку чиїсь ноги в чоботах, а потім вся чорна фігура бородатого монаха, що сідає на лаві і протирає очі. Дівчата сміються.

1 Іларіон - церковний письменник, перший митрополит із руських. Автор "Слова о законі і благодаті" - високохудожнього патріотичного ораторського твору (написано між 1037-1050 рр.), в якому прославлено Руську землю князя Володимира, що запровадив християнство на Русі і об'єднав, зміцнив державу.

Дівчата
  - Та який рудий!
- Дивись, дивись! патлатий!
    - З бородою!
- Неначе лев! І рикає як лев!

Свічкогас
Киш, мокрохвості! Вам чого тут треба?
(Пробує підвестись, але знову сідає).
Бо як вхоплю... то голову зверну.
Ярослав та інші наближаються.

Ярослав
(суворо).
Хто це такий?

Сильвестр
  Та це наш Свічкогас!
Списатель книжний.

Ярослав
  Що ти там робив?
Дівчата
Під левом спав. А це під головою!
(Показують чималий череп'яний плескуватий
 жбан).

Сильвестр
Упився знов, п'яниця безсоромний.
Сосуд скудельний! Я ж тобі казав:
Не доведи до бісової чаші.
Спинись на третій.

Свічкогас
(жалісно).
   Господи, прости!
То чим би я лічив, премудрий отче,
Як не було тут чаші, тільки жбан...

Сильвестр
Опам'ятайсь, безумче! Встань пред князем
І не скверни брехнею язика.

Свічкогас
(схоплюється зляканий).
Прости мене, великий господине.
Не од вина, од мудрості охляв...

Ярослав
Що ти верзеш!

Свічкогас
Єй-єй, великий княже!
Сам посуди, якщо вже на вино
І то якась потрібна міра, кажуть,
Щоб розум не пішов кудись на дно,
Та що ж тоді казать про мудрість книжну.
Яка міцніша всякого вина!
Ось я писав, бач, книгу дивовижну,
Аж чую - в голові якась мана...
Свят, свят господь! Мерщій вина хильнув,
Щоб з розуму прогнати цей туман,
Та надто вже малий попався жбан...
Бо не розвіяв мудрість навісну,-
І з горя я заплакав і заснув.

Ярослав
Ти правду кажеш - писано-бо єсть,
Щоб бісеру свиням не розкидали.
То і тобі ж така довлєєт честь:
Якщо від книг глава твоя страждала,
Та щоб од мудрості не вилізли власи -
Іди на хутір і свиней паси.

Свічкогас
Як то свиней! Але ж я божий інок!
Не хочу я!

Сильвестр
  Не слухався порад,
То і паси тепер свиней і свинок,
Коли святий не впорав вертоград.

Гаральд
(поштиво уклоняючись).
Привіт тобі, мій княже господине,
Хоробрий вождь і мудрий будівник!
Привіт, принцесо!

Ярослав
(пригортаючи до себе дочку).
   В добрую годину!
Привіт, Гаральде, смілий войовник
І хвиль морських одважний розтинатель.
Ось бачиш, доню, скрізь він побував
І в Греках жив. Спитай, він мусить знати,
Чи справді там лиш мудрість і любов
І кроткі всі, немов в небеснім раї,
Чи навпаки - лукавство лиш і кров.
Все бачив він - і все, напевно, знає.
Спитай, не бійся.

Гаральд
(палко).
  Все, що бачив я
І що здобув в мандрівках і боях,
Все - золото, шовки, убори гарні,
Алмази, ладан, келихи янтарні,
Вино хіоське, ласощі, шербети,
Не варто все усмішки свіжих уст,
Чудових уст твоїх, Єлизавето!
За тебе, за твою єдину ласку,
За погляд твій я все віддати рад,
Всі береги від Смірни до Дамаска
І город світу осяйний Царград!

Ярослав
(глузливо).
Проте цих див у тебе ще немає,
Та і з Царграду, кажуть, довелось
Від кесаря тобі мерщій тікати.

Єлизавета
Не ображай вигнанця, любий тату.
В руці господній терези війни,
І що в часи недолі витязь втратив,
То завтра він поверне в час ясний.
До того ж він вітчизну втратив любу,
Чи є ж на світі гірша цеї згуба!

Ярослав
(здивований).
Насправді бог младенців умудряє.
Дитиночко розумная моя!
Пробач, Гаральде.

Гаральд
(цілує край сукні Єлизавети).
   Дівчино святая!
Тобі повік служити буду я!
Тим часом чути далекий, але все сильніший шум і крики.

Ярослав
Що там таке? Чого це крик і гамір?
Ану, підіть довідайтесь мерщій!

Але в цю мить вбігає збентежений і задиханий Ярун. Обличчя й одяг у нього заляпані глиною і крейдою, яку він даремно намагається стерти і тільки розмазує.

Ярослав
(здивований).
Та це ж Ярун! Що скоїлось, кажи-но?
Чого ти весь у крейді і багні?

Ярун
Свавілля то, великий господине!
Здуріли всі.

Ярослав
Ти сам, мабуть, здурів!
Що там таке?

Ярун
  То каменщики, княже.
Дереводіли, теслі, столяри.
Що храм новий будують на горі.
То ось вони порозганяли стражу.
Порозкидали шпаглі, молотки
І крик зняли - не хочем працювати!
Коли ж я взяв кількох бунтівників,
То почали скудель1 перевертати
І вапною закидали мене!

Ярослав
(здивований).
Та звідки в них свавілля це дурне?
А може, ти не заплатив їм плати
Або убавив? То дивись тоді,
Коли дізнаюсь, милості не жди.

Ярун
Їй-богу, ні! Всім платим по ногаті2,
Як ти звелів. А це варяги десь
Вчинили гвалт, до когось вдерлись в хату,
Покривдили чиюсь дівочу честь,
Когось убили...

Ярослав
     (у гніві).
  Знов варягів знати!
Слав'ято, йди, негайно розсуди,
Іди і ти, Микито.

Ярун, Слав'ята і Микита виходять.

   Ну, тоді
Я не піду дивитись на будови.
Ходім, Сильвестре, покажи мені
Твої книжки, якщо вони готові.
Ну що ж, Гаральде... Бачу, що мене ти
Питаєш мовчки про свою судьбу,
І як не помиляюсь, то, мабуть,
Ти щиро покохав Єлизавету,
Тому тебе я вислухати рад.

Гаральд
(радо).
Великий конунг!

Ярослав
   Не спіши, Гаральд.
Але ж ти сам повинен розуміти,
Що, перш як доню сватати мою,
Пора тобі уділа мати в світі
І всамперед вітчизну і сім'ю,
Бо князю руському негоже віддавати
Свою дочку бездольному пірату,
Хоча б він був грозою всіх морів.
Іди, здобудь корону, землю, славу,
Тоді вертайсь до доньки Ярослава
І радісних, клянусь, діждешся слів.

Гаральд
Спасибі, конунг. Виклик твій приймаю
І доведу, що справжній я варяг!
Я завтра же вітрила напинаю -
І заблищить мій меч, немов зоря!
І де б не був - в човні, в бою, в наметі,
До тебе лиш, моя Єлизавето,
Я думкою полину крізь моря!

Ярослав і Сильвестр виходять за браму, Єлизавета повільно йде за ними, кивнувши головою Гаральду.

Єлизавета
Прощай, Гаральде! Хай тебе господь
Хранить в путі, а я молитись буду,
Щоб він тобі вітчизну повернув.

Гаральд
(затримує її, вхопивши за руку).
О, не виходь! Залишся хоч на хвилю,
Дозволь мені в прощальную цю мить

1  Скудель - глиняний розчин.
2 Ногата - стародавня монета.

Востаннє надивитись в очі милі,
Щоб дух сумний надією зміцнить.
Благаю, сядь, принцесо. Коло тебе.
Біля твоїх дозволь схилитись ніг.
(Змушує її сісти на лаву і сам сідає біля її ніг).
Ти, як зоря північная на небі,
Сіятимеш мені в путях моїх.
То накажи ж, моя царице-діво,
Що мушу я в твою свершити честь,
Які скарби нечувані і дива
Тобі в бою дістати і привезть.
Ти любиш храми - хочеш, із Софії
Святиню вищу - чаші золотії -
В Царграді я дістану й привезу?

Єлизавета
Не в золоті краса Софії храма,
А в співах дивних, що під куполами
Лунають там в блискучій вишині,-
Цих співів ти не привезеш мені,
їх ангели співати научили.

Гаральд
(спантеличений).
Ні, купола, звичайно, не зніму
І співу взяти в руки не зумію,
Але як справді ангели в Софії
Чи в кесаря співають в терему,
Тоді, клянусь, хоч одного зловлю
І з вісткою до тебе надішлю!

Єлизавета
(сміється).
Господь з тобою, княже! Та хіба
Людина може ангела впіймати!

Гаральд
(з досадою).
То що ж робити! О, яка журба,
Нічим тебе не вмію вшанувати.
Ну, хочеш, я з Дамаска привезу
Тобі таку чудову бірюзу,
Що, мов блакить, зорітиме у хаті?

Єлизавета
(підводиться).
Прощай, Гаральде! Бог тебе храни.
Повір, скарбів таких мені не треба.
Коли вже хочеш, привези мені
З того Дамаска, де під ясним небом
Почив співець великий Іоанн,
З його могили рожу чи тюльпан.

Голоси з натовпу
- Суда і правди! Покарай його!
- Казни убивцю! Годі вже терпіти!
- Геть кривдників!

Мирослав і варта, що вийшли з замка, марно намагаються відтіснити юрбу.

Мирослав
   Назад! Не можна тут!
Вертайтеся! Як смієте свавільно
Під теремом збиратись і кричать!
По що прийшли?

Журейко
По суд і правду княжу!
Суда і правди вимагаєм ми!
Вбігають кілька варягів і кидаються на визвіл Турвальда, оголивши мечі.

Варяги
Тримайсь, Турвальде! Розв'яжіть його!
Або негайно всіх вас тут...

Гаральд
(миттю кидається до варягів).
   Назад!
Варяги з сухим ремством відступають. Єлизавета йде до брами.

Голоси
- Суда і правди! Покарать злочинця!
- Суда і правди! Правди і суда!
- Казни убивцю! Геть варягів!
З брами виходить Ярослав. За ним Інгігерда,        Анна і  дехто з дружини.

Ярослав
(підіймає руку).
   Тихо!
Гомін негайно вщухає.

Ярослав
(гнівно).
Хто сміє тут крамолу учиняти
І сварами бентежити народ?
Чого вам треба?

Журейко
(виступає вперед).
Правди і суда!
(Підводить Милушу і Людомира).
У цих людей убито сина й брата.
Убивця тут. Отой варяг.

Ярослав
   Хто послух?

Журейко
Увесь народ! Всі бачили, як він
Цю дівчину в селі хотів покривдить,
А брат обстав, то він його убив
Раніш, ніж люди встигли схаменутись.

Людомир
Єдиний син, надія вся моя,
Єдина, що на старості лишилась...
Було ще два... але обидва ті
На Судомирі-річці в жаркій січі
За тебе, княже, разом полягли.
Еге, тоді... На Судомирі-річці,
Коли ти з Брячиславом воював.
А це один... найменший... Де ж та правда?
За віщо ж він загинув? Добрий був
І лагідний... та не стерпів наруги...
За це погиб... за правду...

Журейко
   Чуєш, князь?

Ярослав
Я чую все. А ти ж бо тут при чому?
Тебе я знаю. Каменщик єси,
З отих майстрів, що храм новий будують.
Чого прибіг?

Журейко
  Моя то лада, княже,
І за їі я мушу встати честь.

Ярослав
(гнівно).
Ти мусиш храм усердно будувати,
А ти ще всіх з роботи позривав!

Журейко
(хмуро).
Раніш ніж храми будувать святі,
Годиться правду ствердити в житті.

Ярослав
(гнівно).
Подякуй лиш, що тверді ваші шиї
Згинаю в храмах я пред олтарем.
А не на торзі княжеським мечем.
Нехай вас учать словеса святії.
Ну, то чого ж ти хочеш зараз?

Журейко
   Помсти.
Казни його - ти ж згадував про меч.

Ярослав
Чого ж ти сам не покарав його?
Твоє було це право.

Журейко
    Не було
Мене в той час. Коли його зв'язали,
Не міг же я такого убивать!

Людомир
Всіх треба їх од нас повиганяти,
Бо кривди лиш і сором.

Ярослав
(про себе).
Боже правий,
Як важко це - творити правий суд...
І де ціна життю! Його ж не вернеш
Ні золотом, ні кров'ю. Лиш одна
В цім правда є - щоб трепетали злі
І тиша панувала на землі.

Інгігерда
(що помітила вагання Ярослава).
Дозволь тобі порадити, мій княже.
Адже ж Гаральд поїде, то нехай
Пролита кров човна його не тяжить.
І вирою1 ти вбивцю покарай
Хай золотом відкупиться.

Ярослав
(спалахує гнівом).
    Ти знов
За цих заброд-варягів обстаєш,
Як в Новгороді, де лилася кров
Моїх мужів, ошуканих за те ж!
Не буде ж так! Отець мій Володимир,
Коли поклав зміцнити на землі мир,
Сокирою розбійників карав!
Урун! Слав'ято! Плаху та сокиру!
Вам Ярослав затвердив правду-виру,
То правду-меч покаже Ярослав!

Єлизавета
(кидається до батька).
Ні, ні, не треба крові, тату милий!
І Володимир потім скасував
На смерть карати. То і ти помилуй!
Нехай-бо мудрим буде Ярослав,
Яким народ уже тебе назвав!
(Звертається до Людомира).
Прости і ти злочинця, діду любий!
Навіщо кров? Вона ж не верне згуби
І сина вже твого не воскресить.

Людомир
(розчулений).
Хай буде так, дитиночко ласкава,
Мов сонечко, ти сяєш на землі...
Хай доленька ясна тобі щастить
І лада любого Даждьбог тобі пошли.

Ярослав
Да буде так. То розв'яжіть його
І хай заплатить вісімдесят гривен -
Подвійну виру.
В натовпі глухе ремство.

Журейко
(хмуро).
        То неправий суд.

Ярослав
Ти, каменщик, коли будуєш церкву,
Єдиний кут свій бачиш, я ж усю
Від самого підмурка до хреста.
Варта розв'язує Турвальда.

Гаральд
(кидає йому великий гаман з золотом).
Не вартий ти помилування, дурень!
Принцесі дякуй за своє життя
Плати вину!

Слав'ята і Ярун відлічують гроші і дають Людомиру.

Турвальд
(випростується з дурним сміхом).
Тепер, ха-ха, я вільний.
І дівку цю я золотом купив!
(Хапає в обійми Милушу).
Вона моя!

Журейко
(кидається до нього).
То пропадай же, клятий!
(Вражає Турвальда ножем, той падає).

Ярослав
(в страшному гніві).
Держіть його!

Але Журейко зник у натовпі. Гаральдові варяги кидаються, вихопивши меч, на Людомира й Милушу.

Гей, рицарі, до зброї!
Рубайте всіх!
Але Микита з силою відштовхує перших двох варягів.
Микита
Геть, прокляті заброди!

Варта й юрба будівників миттю відтісняє й обеззброює варягів. Шум стихає. Єлизавета горнеться в сльозах до Ярослава.

Ярослав
Ось бачиш, люба доню, мудрий лад
Не насадити кроткими руками,
Немов троянд і лілій тихий сад.

1Вира - грошова кара, встановлена в "Руській правді" Ярослава.

Як дикий ліс мотиками, роками
Державне поле треба корчувать.
Щоб виросла на ньому благодать
Да буде мир! І богом я клянусь,
Що кожного вразить моя сокира,
Хто збаламутить Київ наш і Русь,
Хто осквернить насильством справу миру.
Як каменщик, що оголив ножа,
Коли я суд перед людьми держав.
Тепер до праці. Хай живуть навіки
Державна Русь і Київ наш великий!

Вигуки. Сурми.

Бібліотека "Українського життя в Севастополі"