Роман КОВАЛЬ
КОЛИ КУЛІ СПІВАЛИ
Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу

Чигиринський отаман Юхим Ільченко1

У кожної людини своє призначення: кому бути землеробом, кому вчителем, а кому воїном. Однак у буремні часи землероб може взяти до рук зброю, вчитель – стати вождем, а воїн – боягузом. Тільки буря здатна виявити справжнє обличчя людини. Такою бурею в новітній історії була Українська національна революція.
Поблизу Суботова в околиці Холодного Яру розкинулося мальовниче село Рублівка. Тут і народився Юхим Охтономович Ільченко. Завдяки батькам йому вдалося отримати освіту. Односельчани стверджували, що він “був дуже начитаний”. Наприкінці 1917-го та на початку 1918 року Юхим працював начальником залізничної станції Знам’янка2.
Ільченко, очевидно, належав до однієї з українських політичних партій, оскільки у 1918 році, коли на Чигиринщину прийшли німецькі війська, йому було “рекомендовано приїхати додому і підняти повстання проти німців”. Завдання він виконав. Та наступати на Чигирин із Полуднівки пішло лише душ із двадцять – стільки, скільки було рушниць. А “на кажду вінтовку було по 5 патронів”3. Як командир полуднівського загону, Юхим увійшов до складу Чигиринського повстанкому. Очолив повстанком Свирид Коцур4. Проти ночі 28 листопада 1918 року повстанці увійшли до Чигирина5.
1919 року коцурівці брали участь у братовбивчих боях проти холодноярців та частин Армії УНР. Серед козаків і старшин Чигиринського полку зріло незадоволення діями Коцура, адже кому охота битися, та й ще на смерть, зі своїми? Та війна проти своїх братів продовжувалася... Зокрема, з “петлюрівцями” бої точилися від станції Фундукліївки аж до Волочиська6.
У складі Красної армії чигиринці Коцура воювали й проти денікінців7, а на початку січня 1920 року командир Чигиринського полку Свирид Коцур, в свідомості якого поєднувалися анархічні та націоналістичні ідеї, розпочав боротьбу проти своїх нещодавніх союзників – більшовиків8.
Тим часом свідомі українці з коцурівського штабу – Ільченко, Сатана та Хвещук – прислали до штабу полку гайдамаків Холодного Яру таємного листа, в якому пропонували спільно “скрутити Коцурові голову і піднести над Чигирином національний прапор”9. Проте план не втілили в життя, оскільки 30 березня 1920 року більшовики розсіяли коцурівські загони10. Їхні залишки на чолі з Юхимом Ільченком відійшли в Суботівський ліс, де утворили Товариство козаків Вовчого Шпиля...
З’явилися відозви товариства. В них закликали селян у боротьбі проти червоних катів України об’єднатися під національним прапором... Налагодивши зв’язок із холодноярцями, козаки Вовчого Шпиля охоче підпорядкувалися їхньому отаманові11.
Осавул 1-го (основного) куреня полку гайдамаків Холодного Яру Залізняк (пізніше письменник Юрій Горліс-Горський) згадував Ільченка як “твердого і рішучого” чоловіка, патріота України і Чигиринщини. Юрій Горліс-Горський у романі “Холодний Яр” писав так: “Як “правдивий” українець (Ільченко) – непоправний мрійник. Переконував мене, що столицю Української Держави треба перенести з Києва до Чигирина, бо тут, власне, – пуп України...”12 Окрім того, Юхим уславився вмінням підробляти документи, зокрема дуже добре робив “печать із буряка”. Коли підроблені документи возили в Знам’янку, то там “ніхто й не догадався, що печать фальшива”13.
Невдовзі Юхим Ільченко став членом штабу Холодноярської бригади та “організаційного суду”, що ухвалював вироки зрадникам14. У серпні 1920 року він обійняв посаду заступника голови Холодноярського окружного повстанкому15.
На початку вересня 1920 року штаб вирішив налагодити зв’язок з Петлюрою. Цю місію поклали на Юхима Ільченка. Його зобов’язали доповісти Головному отаманові про стан повстанського руху на Чигиринщині і просити Петлюру надати Холодному Яру допомогу – грошима і спорядженням.
У серпні – вересні 1920 року за вказівкою Холодноярського повстанкому на Чигиринщині вибухнуло повстання проти більшовицького режиму. Юхим Ільченко, талановитий оратор, виступає на селянських сходах, закликає земляків продовжувати боротьбу до повної перемоги. Бере участь у звільненні холодноярцями Чигирина.
Кілька днів Ільченко очолював військову залогу колишньої гетьманської столиці. Тоді ж він “скликав громадські збори в Чигирині і вимагав допомоги”. Чигиринці видали повстанцям шкіру, оброблену на місцевих фабриках... У вересні того ж року Ільченко брав участь у штурмі Черкас16.
Отаман рішуче виступав проти того, щоб українці служили в окупаційній армії, навіть якщо їх туди мобілізували насильно. Свідчення цього можна знайти в інформаційному зведенні Кременчуцької губернської ЧК від 27 грудня 1920 року. “В селі Полуднівка Суботівської волості, – писали чекісти, – банда Ільченка заявила родинам мобілізованих (до Красної армії), що коли ті не повернуть своїх синів, то отаман вчинить над усіма жорстоку розправу”17.
В одному зведенні (від 16 квітня 1921 р.) більшовики зазначали: “…Кучки контрреволюційних банд Хмари, Ільченка, Деркача, Загороднього (...) приблизно з 15 минулого березня підняли свої голови для повстання проти радвлади, стали організовуватися...”18 А в доповідній записці начальника Чигиринської міліції начальнику Кременчуцької губернської міліції за травень того ж року сказано: “...В Чигиринському повіті знову піднято контрреволюційне повстання проти соввласті ватажками ще минулорічних банд Хмарою, Деркачем, Ільченком, Загороднім. Більша частина повіту, а саме: частина сіл Цвітнянської, Суботівської, Подорожанської, Шабельницької, Боровицької, Медведівської, Головківської, Триліської, Олександрійської, Ставиднянської, Телепинської, Оситнязької, Златопільської і Лебединської волостей затиснуті діючими бандами (“обжаты оперирующими бандами”), що швидко пересуваються з місця на місце, вся планомірна робота на місцях міліції, виконкомів і комнезамів дезорганізована... Штаби вищезгаданих бандитів-отаманів розташовані у лісах...”19
У звіті Катеринославської губернської ЧК (1.01.1920 – 1.11.1921) зазначено, що “Віра Бабенко з-за кордону привезла наказ про тимчасове призначення, до появи Степового, Ільченка отаманом Верхньодніпровського і Криворізького повітів…” На жаль, чекістам вдалося розкрити катеринославське підпілля і ліквідувати “спробу петлюрівців організувати грандіозне повстання в Україні... Постановою Великої Трійки в засіданні своєму від 25 серпня 1921 р. по цій справі були розстріляні такі особи: 1. Цибенко Максим Харитонович. 2. Ільченко Юхим Артамонович... Всього 52 людини”20.
Напевно, Юхим Охтономович Ільченко та Юхим Артамонович Ільченко – одна й та ж особа. Як же він опинився на Криворіжжі? Швидше за все, в жовтні 1920 року він разом зі Степовою (Олександрійською) дивізією під проводом Костя Степового-Блакитного вирушив із Холодного Яру на Катеринославщину, де й залишився, увійшовши до структур Катеринославського повстанського комітету.
Очевидно, саме Повстансько-партизанський штаб Юрка Тютюнника, знаючи Ільченка як авторитетного організатора підпілля, призначив його отаманом Верхньодніпровського і Криворізького повітів. Як би там не було, але отамани на місці не сиділи, пересуваючись часом на значні відстані. Інколи з фальшивими документами (а Юхим Ільченко був фахівцем з їхнього виготовлення) виїжджали на зиму з рідної місцевості, щоб перебути несприятливу для повстання пору року.

У Визвольній боротьбі брали участь і родичі Юхима – дядько Яків Ільченко та його син Хома21. У січні 1922 року Якова заарештував у Суботові командир батальйону 221-го кавалерійського полку. 2 лютого червоні відправили бранця до штабу кавалерійського полку в Дмитрівку22. Більше про нього нічого не чули.
Сестри Юхима Ільченка (Гашка і Христя), побоюючись репресій, виїхали у Сибір23.
Оце й все, що вдалося з’ясувати про долю чигиринського отамана Юхима Ільченка та долю його рідних. Але пошук триває.
Є надія, що біографію отамана буде дописано.
___________
1 Нарис написано у співавторстві з Олександром Солодарем.
2 Авторські польові дослідження Олександра Солодаря. – Записано від Чуба Луки Давидовича (1902 р. н.) в с. Полуднівка Чигиринського району. 1997 р.; від Ільченка Івана Івановича (1927 р. н.) в с. Рублівка Чигиринського району Черкаської області. 1997 р.
3 АПД Олександра Солодаря. – Записано від Чуба Луки Давидовича (1902 р. н.) в с. Полуднівка Чигиринського району. 1997 р.
4 З листа редактору газети “Зоря комунізму” І. Приходьку від І. Воронова. – 4 березня 1971 р., м. Москва. – Арк. 1.
5 Там само. – Арк. 2 – 4.
6 Там само. – Арк. 6.
7 Копія листа директора Інституту громадянської війни І. Мінца від 3 жовтня 1937 року до Києва начполітвідділу УП ВО НКВС УРСР бригадному комісару Шляхтенку.
8 Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. – Львів: Червона Калина, 1992. – С. 55, 57.
9 Там само. – С. 46.
10 Мироненко Г. Свідчать документи // Зоря комунізму. – 1992. – 7 серпня.
11 Горліс-Горський Ю. Вказана праця. – С. 64 – 65.
12 Там само. – С. 163.
13 АПД Олександра Солодаря. – Записано від Ільченка Івана Івановича (1927 р. н.) в с. Рублівка Чигиринського району. 1997 р.
14 Горліс-Горський Ю. Вказана праця. – С. 136.
15 Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. – Київ: Правда Ярославичів,1998 – С. 560.
16 Архів Управління СБУ в Черкаській області, спр. 1083, т. 1, арк. 29 – 31 зв.
17 ДАПО, ф.р.-2289, оп. 1, спр. 6, арк. 109.
18 Героїзм і трагедія Холодного Яру. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Незборима нація, 1996. – С.155.
19 ДАПО, ф. р-1189, оп. 2, спр. 8, арк. 12.
20 Отчет Екатеринославской губернской ЧК с 1.01.1920 по 1.11.1921. – Укладач В. Ченцов. – Дніпропетровськ, 1994. – С. 148, 152.
21 АПД Олександра Солодаря. – Записано від Ільченка Івана Івановича (1927 р. н.) в с. Рублівка Чигиринського району. 1997 р.
22 ЧОДА, ф. р-3235, оп.1, спр. 3, арк. 64, 72.
23 АПД Олександра Солодаря. – Записано від Ільченка Івана Івановича (1927 р. н.) в с. Рублівка Чигиринського району. 1997 р.

Далі

До змісту Роман КОВАЛЬ КОЛИ КУЛІ СПІВАЛИ